Командир взводу, молодший лейтенант Тарас Матвіїв на псевдо Сармат загинув 10 липня 2020 року унаслідок ворожого мінометного обстрілу, рятуючи підлеглих побратимів із палаючого бліндажа поблизу села Троїцьке у Попаснянському районі Луганської області. Тепер захисникові назавжди 31 рік.
Його історію розказали на сторінці Меморіал Героїв.
Тарас народився у селі Вʼязівне Волинської області. З дитинства жив у місті Жидачів на Львівщині. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи №1 вступив на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2011 році поїхав до Києва, де працював кореспондентом національних телеканалів ТРК «Ера» та TVI. Тарас багато писав і друкувався у пресі, давав інтерв'ю в ефірі радіо та ТБ, вів особистий блог.
Із перших днів, з листопада 2013 року, був активним учасником Революції гідності. Згодом став співкоординатором «Пошукової ініціативи Майдану» – організації, яка розшукувала зниклих під час протестів людей. Коли почалася збройна агресія Росії на Сході України, займався волонтерством. Навесні 2015 року долучився до лав Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ»: воював на Донбасі, обороняючи Піски, Первомайське, Водяне, Мар'їнку.
Після повернення з фронту восени 2015 року був обраний депутатом Жидачівської районної ради. Разом із однодумцями на рідній Львівщині розробив і втілив чимало проєктів. Зокрема, кілька років поспіль був ініціатором та організатором потужного етнофестивалю «Удеч-Фест» і військово-патріотичних вишколів молоді під назвою «Лицар Удеча». Завдяки Тарасу у місті також облаштували нові спортивні та дитячі майданчики. Крім того, чоловік працював в Українській Галицькій Асамблеї та був активним учасником рухів «Стоп лісоцид» і «Допоможи фронту».
У вересні 2018-го вступив на офіцерські курси лідерства Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де отримав військове звання молодшого лейтенанта. Із серпня 2019-го боронив країну на посаді командира взводу у складі 24-ї ОМБр імені короля Данила.
Зі слів мами, коли Тарас отримав у командування взвод, він мріяв вибудувати з нього справжню родину, де пануватимуть взаєморозуміння, підтримка, довіра:
«Уже після того, як Тараса не стало, його підлеглі розповідали, що так і було: він став для них і командиром, і братом, і батьком. Хоча були вояки, які самі годилися Тарасові в батьки. Сказали, що такого взводного у них ще не було».
За героїзм і мужність у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України офіцеру Тарасу Тарасовичу Матвіїву посмертно присвоїли звання Героя України та лейтенанта ЗСУ. Офіцера також відзначили орденом «Золота Зірка» та Всеукраїнською премією «Сила Впливу».
«Тарас був дивовижно доброю дитиною: усі, хто потребував будь-якої допомоги (діти, літні люди, тваринки), негайно її отримували. Син був дуже свободолюбивим, ще з дитинства. Із ним не завжди було просто. Особливо, коли в тембрі голосу когось зі старших з'являлися владні нотки. Отут Тарас починав бунтувати! Це й зрозуміло: ім'я Тарас у перекладі з грецької означає «бунтар». Тільки коли ми розмовляли й поводилися з ним нарівні, як із дорослим, він сприймав настанови й поради. А згодом ми і самі стали просити у нього порад. Бо Тарас якось несподівано рано став дорослим – за духом, мудрістю, за наповненням внутрішнього світу… Так, нам дуже важко... Бо втрата такого сина, онука, коханого, друга, побратима і просто людини з великим серцем справді непоправна. Але ми шукаємо порятунок насамперед у любові, яку залишив нам син. Її так багато, що вистачить до останку. Тарас продовжуватиме жити, поки жива пам'ять про нього та його справи. А пам'ять вічна. Як і любов», – розповіла мама Валентина.
Поховали захисника у місті Жидачів на Львівщині. Удома на Тараса чекали мама, тато, кохана дівчина, бабуся та дідусь.
30 жовтня 2020 року, у селі Троїцьке Попаснянського району на Луганщині загиблому Герою України Тарасу Матвіїву його побратими відкрили пам'ятник.
27 листопада 2020 року на фасаді Жидачівської загальноосвітньої школи №1 відкрили меморіальну дошку Герою України Тарасу Матвіїву. Згодом ім’я Тараса присвоїли не лише цій школі, але і проспекту поблизу, який має стати громадським простором.
6 грудня 2021 року на стіні факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка встановили меморіальну дошку студентові та Герою України Тарасу Матвіїву.
18 липня 2024 року у місті Ходорів Львівської області вулицю Миру перейменували на вулицю Тараса Матвіїва. Крім того, його іменем назвали одну з вулиць у Любешові на Волині, звідки він родом.
У 2022 році Львівська Спілка Журналістів започаткувала щорічний Львівський обласний журналістський конкурс імені Героя України Тараса Матвіїва, який присвячений висвітленню воєнної тематики.
У місті Жидачів ГО «Лицар» створила Військову школу імені Героя України Тараса Матвіїва, яка тричі на рік організовує військово-патріотичні вишколи та табори для молоді. Тож справа, започаткована Тарасом, продовжує жити.
Про Тараса Матвіїва зняли документальні фільми: «Воїн» і «Гідний ранкового сонця».
Батьки Тараса видали його книги «Ритмопроза» (2022) та «Проза» (2023), здійснивши одну з мрій сина.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
