Пан Валентин – боєць 2 механізованого батальйону 100 ОМБр. У свої 59 років чоловік очолює взвод протитанкових ракетних комплексів та разом із побратимами бореться за свободу нашої країни.
За плечима Валентина, чималий послужний список: тут і строкова служба в повітряно-десантних військах, (через це і обрав собі псевдо «Купол») і ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС, і служба в міліції, з якої наш герой пішов у званні підполковника.
За словами Валентина на початку лютого 2024 року його не покидало відчуття тривоги.
«У мене було стійке відчуття того, що має початися щось нехороше. Мені пропонували їхати працювати за кордон, але, пропрацювавши 12 років на оперативній роботі, у мене виробилася інтуїція, і я відчував наближення великої війни, тому не зміг покинути свою країну», – стверджує Валентин.
Передчуття не підвело «Купола»…
«Вранці 24 лютого до мене зателефонував син, котрий живе та працює в столиці і сказав: «Тату, війна. Ворожі війська вже під Києвом». Я в той же день пішов до ковельського військкомату і за розподілом потрапив до одного з бойових підрозділів тоді ще 100 ОБр ТрО», – пригадує Валентин.
У складі Ковельського батальйону «Купол» рік провів на Волині, де разом із побратимами облаштовував позиції для охорони та оборони українського кордону на межі з республікою білорусь.
Наприкінці лютого 2023 року Луцький батальйон вибув на виконання бойових завдань під Бахмут. Туди ж вирушив і наш герой.
«Я написав рапорт і поїхав разом із ними. Там ми були до середини літа, а потім нас перекинули на харківський напрямок. Згодом мене забрали назад у ковельський батальйон, який на той момент виконував бойові завдання у Серебрянському лісі», – розповідає «Купол».
Життєвий досвід, спеціальна підготовка, а також інтуїція неодноразово рятували життя Валентину та його друзям.
«В серпні минулого року ми заступили на позиції на Торецькому напрямку. По нам активно почала працювати ворожа артилерія. З огляду на дії противника ми розуміли, що готується штурм. В один момент невідоме відчуття підказало мені вирушити до мого побратима «Агронома», який був на СП-шці за кілька десятків метрів від мене. За п’ять хвилин після того, як я вирушив до побратима, в мою СП-шку влучила міна, а я, на щастя, відбувся лише пораненням», – говорить «Купол».
За час повномасштабної війни це поранення стало для Валентина вже третім і, напевно, найскладнішим.
«Після останнього поранення мене хотіли списати зі служби за станом здоров’я. Я довго ходив за лікарем і просив, аби мене визнали придатним і я міг знову вирушити в зону бойових дій. Так, я мав змогу звільнитися і зараз би спокійно рибалив біля дому, але я не можу покинути своїх хлопців, адже ми з ними, як одна велика сім’я. Разом із тим, ще зі служби в десанті маю два життєвих кредо: «Ніхто крім нас» і «Вперед до Перемоги», тож поки мене ноги носять і можу стріляти – буду захищати свою країну», – стверджує Валентин.
Попри наявність спеціального офіцерського звання, Валентин не прагне до військових вершин, адже за його словами, до армії він прийшов не за нагородами та званнями.
«Мені не байдуже, що буде з нашою Україною. Зараз мета одна – вигнати загарбників з нашої землі та здобути перемогу», – запевняє військовослужбовець.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
