37 річний Дмитро родом із Волині, але з 2016 року жив та мешкав у Польщі. Ще зовсім недавно багатодітна сім’я була за крок до здійснення мрії. Чоловік нарешті отримав довгоочікувану «карту побуту» і готувався у Варшавському воєводстві взяти у кредит будинок.
Молода сім’я навіть встигла обрати для себе домівку і почались перші перемовини із юристами, пишуть на сторінці 23 інженерно-позиційного полку.
Але лютий 2022 року змінив їхнє життя. Дмитро не змирився із російською агресією проти рідної України. Він взяв на роботі «декретну відпустку» по догляду за маленькою Настунею, котрій трішки більше року, а сам - поїхав на Україну, щоб стати в лави ЗСУ. Періодично приїжджав додому. Але коли одружився із коханою, то забрав її з Волині у Польщу.
Там ми почали жити й планувати майбутнє. У нашій сім’ї була донечка Яна, а згодом з’явився й син Артем. А за рік до великої війни у нас народилась Настуня. І хоча сусідня країна стала нам близькою, але ми завжди пишались тим, що українці. Ми навіть в консульстві документ спеціальний брали, де вказано, що Анастасія – українка, хоч і народилась на території Польщі. Для нас це важливо, бо ж ми українці, - говорить військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку, солдат Дмитро.
Життя та побут родини у Польщі було налагоджено. Мама займалась вихованням дітей, батько – дбав за їхній добробут та затишок.
Спочатку я працював на продукції. Потім допомагав технічному керівникові. А згодом він звільнився і я залишився на його посаді. Дружина увесь час займалась дітьми та їхнім розвитком. На мені було – фінансове забезпечення і спокій сім’ї. Вільний час ми любили проводити разом. Діти кожного тижня обирали місце, куди б хотіли у неділю поїхати, де побувати та що побачити. Часто їздили на велосипедах і роликах по парках, відвідували цікаві місця. Жили повноцінним, щасливим життям… Бувало, що знайомі запитували, чому ми не хочемо зробити собі польське громадянство. Але нам це не було потрібне. У цій країні й без цього різні національності живуть на рівних правах. Єдине, то не могли - обирати президента, - говорить Дмитро.
Звістка з України про те, що розпочалось широкомасштабне вторгнення російської армії була наче грім серед ясного неба. Польські ЗМІ та Інтернет «гуділи» від новин з України.
Ми одразу телефонували до батьків та рідних на Волинь. Брат сказав, що по трасі у сторону білорусі поїхали танки. І от тоді ми зрозуміли, що все дуже серйозно. То ж пропонували родичам і знайомим їхати до нас. Я почав волонтерити. Шукав підтримки у друзів-поляків. Я попередив шефа, що деякий час не вийду на роботу, бо мушу допомогти. Він з розумінням віднісся до цього. Я їздив до кордону, забирав людей, шукав їм подальше розміщення. І з перших днів перед моїми очима стояли втомлені, заплакані очі матерів і дітей. Складно було усе це бачити та усвідомлювати. Вже тоді я розумів, що поїду в Україну, щоб стати на захист рідної держави та тих жінок з дітьми, котрі змушені були втікати від війни.
Про своє рішення Дмитро сказав дружині, яка без жодних докорів зрозуміла і підтримала свого чоловіка. З розумінням до всього віднісся й шеф-поляк. Дмитро написав заяву на «декретну відпустку».
Мені дали офіційно три роки відпустки по догляду за дитиною. Я думав, що за кілька місяців ми проженемо ворогів з української землі і я повернуся до своєї сім’ї. Бо хотів би бути поруч із рідними та бачити, як ростуть мої діти, - каже захисник.
Дмитро за кілька днів підготував усе, що зміг для сім’ї, завіз на техогляд автомобіль для дружини та почав збиратись в дорогу. Друзі-поляки придбали для добровольця каску, бронежилет, форму, забезпечили аптечкою та турнікетами.
Мені не лише дали все необхідне, а й допомогли пройти курси по першій медичній допомозі та накладанню турнікетів і навіть вчили «шити», - згадує чоловік.
Далі була дорога на Батьківщину. На бусі від фірми, де працював, дістався до кордону. Там перевантажив усю гуманітарну допомогу з транспорту в автобус, який їхав з кордону на Волинь. І вже 9 березня 2022 року Дмитро був у рідному містечку.
Одразу ж наступного дня я пішов у військкомат. Мені сказали, що місцева бригада вже набрана. Тож пішов записуватися у ТРО, в бригаду швидкого реагування. Й допомогу, яку віз із Польщі, передав на потреби ТРО.
Вже через кілька днів я був на полігоні. Але і там бригада виявилась переповнена. І мене направили у 23 інженерно-позиційний полк, де відбувалось укомплектування особового складу. Тут я й до нині обіймаю посаду водія в одному із підрозділів полку, - розказує солдат Дмитро.
Через деякий час були перші ротації на різних напрямках фронту. Виконував бойові завдання й на авдіївському напрямку. Там було найскладніше.
Війна - це ніколи не є легко. По-всякому бувало. Копали траншеї та окопи, будували бліндажі та інші фортифікаційні споруди, - говорить чоловік.
Щоб бути «мобільнішим», Дмитро придбав автомобіль. Якраз за ті кошти, які відкладав як перший внесок на будинок-мрію. А згодом це авто стало возити його і побратимів на позиції та інші завдання.
2022 рік минав в ротаціях і без відпусток. У 2023 Дмитру вдалось побачиись із дружиною та дітьми, які приїхали на кілька днів в Україну. У 2024 році сім'я теж прибула на кілька днів до України.
Я востаннє дітей бачив 8 місяців тому. Й на щастя мав змогу приїхати у відпустку. Мені дуже бракує їх поруч. Так само як і їм мене. Я знаю, що як багатодітний батько я давно міг би повернутися до сім'ї. Дуже тягне до дітей. Ростуть, а я цього не бачу. Що мене тут тримає? Пам'ять про друзів-побратимів, котрих вбили вороги. Ця пам’ять не дає опускати руки. Вони теж пішли добровільно. А залишились діти… Знаєте, тоді у Польщі, мені здавалось, що якщо всі зберуться, то війну скоро закінчимо. Не дарма ж кажуть, що гуртом і батька легко бити…
З часу мобілізації добровольця минуло два роки. Перед очима у захисника і досі українські матері із дітьми та люди похилого віку, котрі втікали від війни. Також перед очима й ті, хто виборює волю для нашої країни.
Дмитро мріє про закінчення війни. Також понад усе він хоче повернутися до сім’ї, в обійми дружини та своїх дітей, які без сумніву, все життя, пишатимуться своїм батьком та чоловіком.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
