Волинянка Олена Прозапас прожила у шлюбі з чоловіком Андрієм майже 10 років. Разом вони виховували двох дітей: сина Давида та доньку Уляну. Андрій працював столяром, створював меблі, але після початку повномасштабного вторгнення приєднався до місцевої територіальної оборони, а потім – до ЗСУ.
Суспільному жінка розповіла, її коханий загинув 2 серпня 2023 року на Харківщині.
Зі слів Олени Прозапас, уже з квітня 2022 року Андрій воював на сході. Брав участь в обороні Херсонської, Миколаївської, Донецької та Харківської областей. В Донецькій області у 22-му році він отримав поранення під Берестовим, і після нього було тривале лікування. Андрій втратив на руці пальцеві суглоби та реабілітація тривала пів року.
У лютому 2023 чоловікові знову довелося стати в стрій. Відтоді він воював на Харківщині. 5 серпня Олена мала їхати у Харків на зустріч з чоловіком, але 2 серпня під час мінометного обстрілу Андрій отримав важкі осколкові поранення.
"Побратими давали 80 %, що Андрій виживе, він до останнього був при свідомості, до останнього боровся. У нього були дуже були посічені ноги осколками. У побратимів просив мені передати, що він нас з дітьми дуже сильно любить", — розповідає Олена.
Олена сама поїхала у Харків забирати тіло чоловіка. Поки не побачила Андрія загиблим, каже, що не вірила в його смерть і дітям нічого не казала.
"Моя розмова почалася з того, що я сказала, Давид, я зараз скажу тобі те, що мені не хочеться тобі говорити. Він мене випередив і сказав: "Що наш тато помер"? Я тільки кивнула головою. Давид сильно почав плакати та не сказав жодного слова. Дитина просто, моментально на декілька років стала доросліша", — говорить Олена.
Після смерті чоловіка Олена дізналась, що він брав участь у багатьох боях, потрапляв під обстріли фосфорними бомбами, не раз ночував в окопах і з ризиком для життя виходив з нульових позицій. Про все розповіли побратими, а от сам Андрій, каже жінка, оберігав її від таки розмов.
"Мені так хотілося викликати у нього посмішку, хоча б телефоном, бо я бачила, що з кожним місяцем, з кожним тижнем важче і важче було її викликати, тому що те, що бачили його очі було страшним. Я старалася бути для нього отою ниточкою із цивільним життям", — розповідає дружина.
Нині, каже Олена, вчиться жити без Андрія. Самостійно давати собі та дітям раду з простими побутовими речами. А як накриває хвиля смутку, каже жінка, не забороняє собі плакати. І коли діти питають у неї, чому вона плаче, відповідає чесно, що сумує за чоловіком і їхнім батьком. Тоді, говорить Олена, син і донька огортають її міцними обіймами та туга відпускає.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
