У бою на Луганщині героїчно загинув 25-річний Владислав Валерійович Корчига, маріуполець із родинним корінням у Великій Глуші. Його сім'я, рятуючись від жахів окупації, була змушена покинути все, що так важко надбали, і знайти прихисток у батьківському домі дружини на Камінь-Каширщині. Агресор забрав у них дім, роботу, а тепер – і єдиного сина.
Про це пише газета «Полісся».
Владислав народився і зростав у Маріуполі, зрідка навідуючись до бабусі у Велику Глушу. Ще в садочку освоїв гру на блокфлейті. Відтоді його доля тісно перепліталась з мистецтвом звуку. Закінчив музичну школу, клас «кларнет та саксофон». Далі удосконалив уміння у відповідному коледжі та вступив до Дніпровської академії музики. У Маріуполі грав у міському оркестрі, в Дніпрі з однодумцями збиралися у тематичних кафе виконувати джаз.
Із початком великої війни взяв академвідпустку й переїхав до Києва. Відтоді остаточно забув російську мову, яку йому з юності нав’язував маріупольський соціум. Хоча й до того читав багато україномовних видань, зокрема «Кобзаря», цікавився історією України, психологією. Подорожував Карпатами та часто відвідував Львів, особливо його книгарні. У столиці разом з коханою допомагали притулкам для тварин. Якось взяли на перетримку собаку. Так він у них і залишився.
Тим часом батьки Владислава на двадцять другий день окупації змогли вирватися із Маріуполя й оселилися у Великій Глуші, де проживають з бабусею й по нині. Сьогодні їхнього дому в порту вже не існує. Уся їхня вулиця вщент зруйнована.
Весною 2024-го Владислав прийняв рішення приєднатися у лави ЗСУ. Обрав 3-тю окрему штурмову бригаду. Напередодні Великодня ще відвідав рідню на Камінь-Каширщині й повідомив, що йде служити. Після навчань із осені перебував на Лиманському напрямку.
Був піхотинцем. Спочатку у рядах військових його називали «Ітачі», потім «Хіпстером». Під час другого виходу на завдання отримав поранення. А під час кількатижневого третього – загинув. Його не стало 22 грудня біля Новоєгорівки Сватівського району.
«Він ніколи не бачив себе в армії. Навіть на військову кафедру не пішов. Хотів краще присвятити цей час для розвитку своєї творчої натури. А тут, у розпалі війни, сам вирішив стати військовим. Сказав, що музика уже не на часі. Ось тепер час для армії. А він же був такий порядний, компанійський, чистий душею. Ніхто б колись навіть не повірив, що він стане воїном», – каже мама Тетяна Григорівна.
3 січня Владислава Корчигу поховали з почестями у Києві, шляхом кремації. Так, як він і заповідав. Нехай грає тепер джаз із янголами, аби над Маріуполем знову здійнявся український прапор.
Іванна ГАЙДУЧИК.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
