Йому лише 40, але за ці роки він пройшов довгий шлях від будівельника до захисника України. Вже 1 березня виповниться три роки, як він у складі 104-ї бригади боронить рідну землю.
Це – Андрій із позивним «Смичок». До армії він потрапив у 2017 році, коли його мобілізували для проходження військової підготовки, пишуть на сторінці бригади.
Тоді мене мобілізували для здобуття спеціальності санітара-інструктора управління роти, потім щороку проходив підготовку по 30 днів. Я знав, що війна буде надовго, тому свій досвід тільки вдосконалював. Зараз я бойовий медик управління роти, – пояснює «Смичок».
Свій позивний «Смичок», Андрій отримав ще задовго до війни, і за ним криється доволі незвичайна історія.
У хірургії є надріз із такою ж назвою, але його закріпили за мною ще в мирному житті через зріст і худорляву статуру. Хлопці на гражданці мене називали Смичок – був високим і худим – ділиться він.
Андрій пройшов найгарячіші точки бойових дій, де кожен день ставав випробуванням на витривалість і силу духу. Ці будні залишили глибокий слід на його характері.
Я став жорстким і холодним. Перев’язав багато хлопців. Психіка вже не та трохи, бо пережив багато, особливо в Очеретиному. За ці три роки довелося побувати в багатьох місцях: Торецьк, Миколаїв, Запоріжжя, Харків. Навіть у морській піхоті… Але все одно не розучився посміхатися – говорить «Смичок» відверто.
Найскладніше випробування чекало на нього в Куп’янську:
Тільки зайняли позицію, як одразу FPV-дрон влетів у бліндаж. Двоє хлопців стали трьохсотими, мені бронік посікло, а осколок досі лишився в плитоносці. Тоді ми виходили з оточення. Двоє запанікували і зникли безвісти, а решту я вивів, – згадує Андрій із сумом.
Два роки тому він одружився, і зараз разом із дружиною виховує дев’ятимісячного сина.
Коли не на позиції, спілкуємося щодня. Якщо виїжджаю, телефон із собою не беру. А так, кожного дня виходимо на зв’язок по два-три рази. Окрім сина маю старшу доньку, якій уже 12 років. Вона дуже самостійна, – додає з гордістю «Смичок».
Навіть у найскладніших умовах війни бійці намагаються знайти час для психологічного відпочинку, коли можна хоч трохи забути про сувору реальність.
Коли з’являється вільний час, намагаємося знайти спосіб перепочити від щоденних напружених буднів. Ось сьогодні, наприклад, разом із хлопцями варили зелений борщ і тушкували м’ясо. Збираємося зранку, спільно готуємо, щоб до обіду все було готове. Такі моменти допомагають хоч трохи відчути домашній затишок. А ще читаємо, спимо та готуємося до наступного виходу на позиції, – ділиться військовослужбовець.
На питання про майбутнє військовий відповідає невизначено:
Вже третій рік на війні святкую день народження. Що робитиму потім – ще не думав. Перші пів року хочу просто побути вдома й відпочити.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
