Наприкінці липня цього року прокуратура Волині повідомила, що викрила осіб, які торгували гуманітаркою. Йшлося про Ольгу Косован, менеджерку "Укрпошти", і Григорія Зеленюка, підприємця. Вони виробляли бронежилети, розгрузки, взуття для бійців, збирали аптечки.
«Українська правда» взялася розібратися, чи справді ці, а також інші волонтери торгували гуманітарною.
«Вояка з мене так собі, бо я ніколи зброї не тримав. Я шукав, чим можна бути корисним для армії, – розповідає УП Зеленюк. – Спочатку ми просто по блокпостах їздили – допомагали, привозили, що вони просили».
Зеленюка і Косован поєднує давня дружба ще зі школи, разом вони займались громадськими проєктами. Допомагати фронту теж вирішили разом. Натрапили на фонд «Добра справа» і доєднались до системної допомоги.
Коли усвідомили, наскільки потрібними для бійців є бронежилети і розгрузки, вирішили взятись за їх виробництво в Україні. Підприємець пригадує, як шукав дефіцитну тканину та метал у різних країнах. І розповідає: все привозив за власний рахунок. Платив і швачкам.
«Для армії ми все передавали безкоштовно. А якщо якісь інші люди приходили, то ми щось, бувало, по собівартості продавали».
Один із тих, хто отримав від Зеленюка та Косован допомогу, був Антон Дробович, директор Українського інституту національної пам'яті, який з початком великої війни пішов у тероборону. Його підрозділу двічі прислали спорядження з Волині: спершу рації, розгрузки та взуття, а згодом і броніки.
Дробович підтвердив це в коментарі УП. Як і те, що вся допомога була безкоштовною:
«Жодної копійки не взяли. Навіть за пошту не дали розрахуватися».
Самі волонтери також показали УП кілька подяк від місцевої влади: центру комплектування та соціальної підтримки (тобто військкомату) на Волині та Гуляйпільської міської ради, що на Запоріжжі.
Усі згадані в матеріалі «Української Правди» справи тримаються на приблизно однаковому епізоді – контрольній закупці.
Її історія всюди схожа: «небайдужі громадяни» у Львові, Одесі та на Волині, шукаючи допомогу для війська, натрапили на волонтерів, у яких цю допомогу можна було купити.
Громадяни поскаржились правоохоронцям. І під їхнім наглядом допомогли «викрити» нібито продаж гуманітарки. Все за законами жанру – такі операції мовою силовиків називаються «контроль за вчиненням злочину».
Це законний метод у випадку, якщо злочин від самого початку не був спровокований, повністю інсценований силовиками. Але в історіях волонтерів дивним чином всі покупці-викривачі мають дещо спільне, крім «небайдужості».
Це зв'язки з органами, незначні проблеми із законом і фінансові труднощі. Тобто є ризик, що ці люди насправді залежали від силовиків.
Купувати амуніцію для фронту, попри особисті фінансові труднощі взявся й викривач з Волині, 26-річний Олег Л.
Він у 2020-му потрапив у ДТП. Був засуджений до 2 років умовно з позбавленням водійських прав. Цей строк спливе за 3 місяці. Олег досі винен державі гроші за лікування жертви – 43,8 тисячі гривень.
При цьому він нібито самостійно пішов купувати бронежилет за 250 доларів, приблизно 9,2 тисячі гривень.
Волинські волонтери запевняють, що він служив в «органах». Його номер телефону хтось підписував «Олег СБУ». Але у вироку за ДТП чоловік значився безробітним.
На дзвінок УП волинський викривач відповів мовчанням у слухавку. На повідомлення в мережі – не відповів.
Ніхто зі згаданих у матеріалі «Української Правди» героїв, включно з Зеленюком, не заперечує, що отримував чи мав отримати гроші в обмін на амуніцію чи машини. Однак всі підкреслюють: це не був заробіток.
А двоє з трьох ще й наголошують: возили свої товари не як гуманітарку, а як комерційний вантаж.
Зеленюк каже, що лише одну поставку, на самому початку, привіз як гуманітарну. Але й вона була куплена, а не подарована якимись благодійниками – просто таким чином вантаж легше проходив кордон.
Згодом же всі товари заїжджали як звичайний імпорт. Чому?
«Я побачив закон про криміналізацію (продажу гуманітарки – УП). Це раз, – пояснює підприємець. – Два – це були великі об'єми, 20 тонн металу, фура. Вже був травень, ми вже могли думати і чекати, не було такого гострого дефіциту».
Як розповідають волонтери, часто все необхідне за кордоном купували за зібрані кошти і самостійно привозили. Але волонтери змушені були оформлювати машини як "гумдопомогу", щоб швидко і без зайвих витрат відправити їх на фронт.
Те саме стосується численних прицилів й іншої амуніції, яку рідко хтось справді дарує за кордоном. "Благодійники" існують лише на папері для митниці.
Крім того, щоб ввозити в країну товари подвійного призначення, як то приціли чи дрони, наприклад, потрібно отримати гарантійний лист від військової частини. Тобто привозити їх можна лише під конкретний офіційний запит.
На практиці це створює чорний ринок. Не під запис і між собою волонтери розповідають, що такі товари часто завозять неофіційно, умовно кажучи, у валізі, як особисті речі.
Усе це в комплексі створює чимало пасток для людей, які місяцями забезпезпечують армію всім необхідним. І дає можливість силовикам, замість концентрувати увагу на справжніх крадіях гуманітарки, займатись кожним, хто припустився помилки у формальностях.
Ці кримінальні справи для стороннього глядача виглядатимуть однаково. І коли ім'я волонтера буде не таким впізнаваним, а група підтримки меншою, розгледіти правду за формальностями може бути непросто. Наслідок буде зрозумілим – без частини помічників залишатимуться захисники на фронті.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
