13 січня відзначають Щедрий вечір. За старим стилем саме цього дня святкують прихід Нового року. Тому вечеря під Новий рік в Україні споконвіку вважалася багатою. В окремих районах Волині стіл на Щедрий вечір здавна прийнято було накривати по-особливому.
“В селі Усичі Луцького району на багатий вечір до хати приносили всіляке збіжжя — горох, просо, пшеницю, жито, овес, ячмінь, біб, квасолю, - згадує письменник Сергій Цюриць. --Його висипали на голий стіл, розрівнювали, поверх стелили сіно, і аж потому стіл накривали скатертиною.
Все це лежало аж до Водохреща. Після свят сіно згодовували коровам, жменю лишали й для квочок — аби курчата вилуплювалися разом. Зерно висипали птиці та худобі”.
На Багату вечерю на стіл ставили дванадцять найкращих страв. На Поліссі вона зазвичай була багатою настільки, наскільки дозволяли статки родини.
“Господині старалися з усіх сил, добували зі своїх харчових припасів усе, аби продемонструвати достаток- вірилось-бо: якою буде Щедра вечеря, таким буде і весь наступний рік, -пише етнограф Олександра Кондратович у своїй книзі “Народний календар Волинського Полісся”. -Новорічна вечеря кардинально відрізнялась від тієї, що була на Святвечір.
Тут уже можна було посмакувати смаженим салом з ковбасою, наваристими драглями, тушкованою з м’ясом капустою, кров’янкою, розпареним в окропі та залитим топленим маслом, висушеним у свій час сиром, варениками та пирогами. Але найулюбленішим наїдком були млинці: житні, пшоняні, гречані, а в когось і пшеничні. В більшості сіл їх традиційно пекли в печі перед полум’ям з розчини, приготовленої в діжці”.
В окремих селах Ківерцівщини та Любешівського району існував звичай млинцями на Щедрий вечір пошановувати фруктові дерева. Найменша дитина чи стара бабуся брали першого млинця, якого щойно спекла господиня, і прихопивши з собою ще й жмут соломи, ішли на город перев’язувати солом’яними перевеслами груші, яблуні, вишні. Клали під деревами млинця, зверталися до них, як до живих, і просили, аби родили. Навіть страхали, коли не послухаються, то наступного року можуть і викорчувати.
Як і на Коляду, на Щедрий вечір волиняни сідали вечеряти зрання. Вочевидь, аби вивільнити час для щедрувальників. Їх наділяли млинцями, пирогами, рідше кусником сала чи ковбаси.
У парубків того вечора було своє “важливе” заняття.
“Хлопці любили, як і на Андрія, вершити справедливий суд над односельцями, які чимось завинили перед сільською громадою, і, зокрема, перед парубоцтвом, -провадить Сергій Цюриць, що свого часу записав чимало таких обрядів. --Скажімо, коли одружений чоловік ходив до дівчини чи іншої жінки, то сам Бог велів чесному товариству вистелити сіном чи тирсою стежку від хати до хати, щоб знало все село. Ну, а якщо щира любов між хлопцем та дівчиною, давали знати батькам — знімали ворота з обох обійсть і зв’язували докупи.
Де батьки не пускали дочок на вечорниці, там зав’язували, підпирали двері, а то могли й з дровітні перенести оберемок дров, замурувавши ними вхід до хати. Сварливим намащували ворота сажею, злостивим закладали димар склом або запихали у бовдур шматину чи пучок пір’я”.
В ніч під старий Новий рік до домівок односельців навідувались перебиранці, тобто ряджені. Особливої популярності набув звичай водіння Кози. Крім неї, водили Коня, Кобилу, Вівцю, Ведмедя, Барана і навіть Бусла. В деяких районах до гурту ряджених долучали Смерть, Козака. Цих парубочих відвідин чекали найбільше і для них навіть у найбіднішій хаті приберігали гроші, а не продукти, якими винагороджували дівчат та малих щедрувальників.
А от в Шацькому та Іваничівському районах етнографи свого часу виявили рідкісний звичай- “кугутання”.
“Перед Новим роком підлітки збирались у невеликі групи, і отримавши від господарів дозвіл, під вікнами речитативом “кугутали”. --читаємо в книзі Олекси Ошуркевича “Під зорями новорічними.”. --Тексти “кугутанок” короткі, смислово місткі з вимогами дарунка. Приміром, хтось із підлітків традиційно запитував господаря:
Багатий, багатий,
Дозволь кугутати,
Свій дом розвеселити!
Після отримання відповідного дозволу учасниками обходу виголошувався текст “кугутанки”:
Ку-гу, ку-гу, дайте тоє, що на рогу,
Дайте солонини, щоб родились свини.
Дайте ковбасу, то до Бога понесу,
А як Бог не прийме, то назад принесу”.
Наступного ранку по селянських хатах матері першими будили малолітніх синів. Та й хлопчаки самі знали, що на Новий рік потрібно вставати якнайраніше – тоді будеш цілий рік здоровим. А ще Новорічного ранку вони бажані в кожній оселі. Швидко підхоплювалися на ноги, брали торбинку з пшеницею і бігли до хрещених батьків, сусідів, родичів посівати:
Сійся-родися, жито-пшениця,
На Новий рік,
Щоб краще вродило, як уторік.
Коноплі під стелю,
А льон по коліна,
Щоб у вас, хрещених,
Голова не боліла.
Будьте здорові!
З Новим роком, Василем!
Усі були їм раді, бо здавна існувала прикмета: коли до хати завітає хлопець (чоловік), то принесе здоров’я на цілий рік. З цієї причини дівчаткам батьки дозволяли довше поніжитись у постелі, намагалися притримати хоч би зранку дома. Господині ж виходили із хати з потаємною мрією першим побачити на вулиці чужого чоловіка. І це дивне бажання того новорічного ранку не осуджувалося суворою сільською мораллю. Бо чоловік віщував удачу і добро на весь рік.
Текст: Ярина Руднік