У моєму уявленні ще з дитинства дорога була дуже небезпечним місцем, як для ходіння, так і для проїзду на автомобілі, адже це пов'язано із високим ризиком для життя.
Та все ж у 2014 році, пройшовши курси в автошколі, отримав водійське посвідчення й виїхав на дорогу загального користування. У цей момент я справді прозрів від того, що твориться на наших дорогах. Увесь цей безлад останнім часом у мене асоціюється не інакше, як з Індією, де теж усі ходять, їздять, переводять корів, як їм заманеться.
У Харкові 18 жовтня сталося те, що відбувається й в інших наших містах щодня: смерті людей через дурість людей (тавтологія тут спеціально). Часто можна побачити, як вуличні собаки переходять дорогу на "зебрі", а людям таке правило не писане, та все ж перейду до всіх проблем виконання наших "правил" дорожнього руху.
1. Навчання дорожної культури
Звісно, починається все із того, що Україна дуже відстає в питанні культури дорожнього руху від Європи, адже у нас набагато менший відсоток людей, які взагалі мають автомобілі.
У школі, як я пам'ятаю, ще в молодших класах були спеціальні уроки, присвячені правилам для пішоходів: подивись ліворуч, потім праворуч і переходять, якщо немає машин. Та виїхавши (вийшовши) на дорогу, складається таке враження, що в школу ходили не всі. Починати такі навчання справді потрібно ще в школі, показуючи все на прикладах, бо в моїй – взагалі вперше "зебру" перед входом намалювали тільки тоді, коли я вже з неї випускався.
Усі люди повинні розуміти, що їхня безпека залежить тільки від них самих, та якщо вони перебігають проспект Волі, де перехід на переході (тобто, дуже близько один від одного), не в визначеному для цього місці, то нехтують своїм життям, долею водіїв, а часто ще й підставляють дітей, яких тягнуть між машинами за руку.
У Луцьку, як і у багатьох інших містах, вже встановили спеціальне освітлення, аби пішоходів було краще видно в темну пору, втім, дехто думає, що його німб світить яскравіше, а ніж фари авто чи той ліхтар над "зеброю".
Продовження – Читати далі