«Дітям ми закривали очі руками». Родина з Харкова переїхала на Волинь

Харків. Фото управління поліції Харківської області

24 лютого для харків’янки Ярослави Савюк стало початком невимовних страждань та тривоги за своїх маленьких дітей. Ще вчора успішна стоматологиня разом із чоловіком-бізнесменом облаштовували нещодавно придбаний будинок, планували майбутнє та мріяли… Поки у їхнє місто не прийшла війна.

Вже третій тиждень пані Ярослава з родиною проживає у притулку для переселенців, що у Колківській громаді. Але біль та страх побаченого у рідному Харкові не покидає ні на мить, – йдеться на сайті Луцької районної ради. 

«Лише ріку тому ми з чоловіком та сім’єю сестри купили будинок в кредит, ще досі не виплатили гроші за нього. Жили двома сім’ями, разом у нас троє маленьких дітей – 1, 3 та 3 з половиною роки… Я зазвичай прокидаюся о 5 ранку. А 24 лютого нас в половині п’ятої розбудили вибухи, які було видно з вікна. Ми усі спустилися в гараж, де просиділи наступні шість днів, поки не виїхали», - пригадує жінка.

Не стримуючи сліз, Ярослава розповіла, що місто бомбили постійно, страшно було виходити на вулицю.

«Під вибухами доводилось їздити в магазин, щоб прогодувати дітей… Дитячі суміші купували у людей через OLX. Місто руйнувалося на очах - довкола розбиті машини, будівлі… Останньою краплею стало, коли у сусідній будинок влучила ракета, а за 500 метрів від нас вщент розгромили школу…

Трупи лежали просто серед вулиці… Це дуже страшно бачити самому, а дітям ми взагалі закривали очі руками, щоб в їхній пам’яті не лишалися такі жахіття. Ложка впаде, а діти від цього звуку падали на землю і ховалися…» - каже Ярослава Савюк.

Спочатку родина харків’янки планувала покинути місто потягом, однак, приїхавши на вокзал, де тисячі людей у паніці, стало зрозуміло, що в поїзд вони навряд чи сядуть.

«Вирішили повернутися додому і приблизно через 10 хвилин після того, як ми від’їхали від вокзалу, почали бомбити дорогу. Загинуло дуже багато людей. Нам реально дуже пощастило, що ми вибралися з того пекла. Сіли восьмеро разом з собакою в одну машину і поїхали спочатку на Полтаву, потім до Олександрії…

Якось я зайшла в магазин, а там зі стелажа впала коробка – разом з нею і я впала на землю і почала плакати. Психіка вже просто не витримувала.

В Олександрії нам пропонували житло за 400 гривень. Ми готові були заплатити гроші, але там не було умов, придатних для нормального життя. Прихисток на ніч нам дали у дитячому садочку – там ми за весь час дороги вперше нормально поїли, бо до того дітям давали сосиски, а самі їли хліб.

Згодом ми були в Стрию, Тернополі, але не знайшли там місця, де можна було б зупинися. Ми телефонували по волонтерах і нам порадили їхати в Колки. Так ми опинилися тут. Нас дуже гарно, з посмішками зустріли матушки Ульяна та Оксана, нагодували, одягнули - велике їм спасибі за це», - розповіла пані Ярослава.

У якому стані їхні будинок та квартири у Харкові зараз – Ярослава Савюк не знає.

«Коли ми покидали наш будинок – він був ще цілим, що з ним зараз – невідомо. Але попри все Харків – це наш рідний дім і ми туди обов’язково повернемося. Віримо, що цей кошмар закінчиться! А ще дуже хотілося б забути те варварство, яке вчинили російські солдати, свідками якого довелося стати нам та нашим маленьким дітям», - наголосила харків’янка.

Фото Луцької райради

Читати також: «Пекли хліб із зерна для курей». У Луцьку лікарі-переселенці знаходять нову роботу


#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина В Ірпені знайшли закатованих і зґвалтованих росіянами дітей
Наступна новина У Луцьку попрощались з загиблим Героєм Аркадієм Зайцевим
Схожі новини