Сергій Григоренко став однією з несподіванок дочасних парламентських виборів літа-2019. Ні, його готовність претендувати на крісло нардепа подиву не викликає, і навіть видається логічною – якщо знати його біографію. А от «плацдарм», вибраний Григоренком, таки здивував: корінний лучанин, депутат Луцькради двох скликань балотується у парламентарі від 19-го виборчого округу з центром у Володимирі-Волинському. Про вибори, політику плани і амбіції говоримо з Сергієм Григоренком у відвертому інтерв’ю.
– Ви – політик «луцького» розливу. Тож трохи несподівано було дізнатися, що у боротьбі за статус нардепа претендуєте на голоси виборців 19-го округу. Відтак, відразу два питання: чому вирішили балотуватися і чому саме від округу з центром у Володимирі-Волинському?
– Щодо першого питання, то переконаний, що маю і життєвий і фаховий досвід, який дасть мені можливість ефективно працювати на благо округу.
Адже працював і в комерційних структурах, і в органах місцевого самоврядування. Та й досвід політика тут не зайвий. Тож добре розумію, що треба робити для покращення життя мешканців цього округу.
Саме тому й погодився на пропозицію моїх колег по команді стати мажоритарником від 19-го округу.
– А, тобто це було не суто ваше рішення?
– Ні. Я – представник волинської організації партії «Європейська Солідарність». Коли партія розглядала претендентів на кандидатство від 19-го округу – мала кілька варіантів, в тому числі й людей, які проживають на його території. Втім, вони запропонували мені підтримку на виборах та відмовились від балотування, заявивши, що будуть членами моєї команди на виборах.
– Але все ж ви – лучанин. Чому думаєте, що мешканці Володимир-Волинського, Любомльського та Іваничівського районів, а також міста Нововолинськ вам довірять бути їхнім представником у парламенті?
- Та тому що, аби бути ефективним депутатом, не треба мати відповіднe прописку. На сьогодні в нас є 5 нардепів від Волинської області і жоден з них не живе на території свого виборчого округу. Тим не менше, волиняни їм це довірили.
Яка різниця, тут ти народився чи ні? Жив тут чи не жив? Ну так, до речі, я кілька років із сім’єю жив у Любомлі. Але не це важливо!
Важливий досвід. Розуміння управлінських процесів. Знання зсередини владної структури. І головне – готовність допомагати людям. Усе це в мене є.
Я працював секретарем Луцької міської ради, заступником Луцького міського голови, радником голови Волинської обласної ради… Тож маю і досвід, і знання.
– Але все ж знати проблеми округу потрібно, згідні?
– Смію думати, що я їх знаю. До того ж зараз я постійно їзджу містами і селами округу, поговорити з людьми, послухати і врахувати їх думки, вимоги і побажання.
Але, ще працюючи в корпорації ПАККО, часто був у цих районах. Коли був радником голови обласної ради – так само не один раз працював тут, вивчав місцеві проблеми і шляхи їх вирішення. Й після того постійно цікавився ними, адже вболіваю за те, щоб волинянам жилося нормально.
Тож «больові точки» округу я знаю. Будете перевіряти?
– Буду…
– У Нововолинську – це добудова шахти №10. В цей об’єкт вкладені величезні гроші і воно реально може стати бюджетоутворюючим.
До того ж, я вважаю, що Нововолинськ потребує відновлення статусу території пріоритетного економічного розвитку. Це той механізм, який колись «витягнув» місто з пострадянської кризи, дозволив зайти сюди великим інвестиціям. На законодавчому рівні Нововолинськ і далі потребує такого статусу – звісно, з урахуванням сучасних вимог. Адже місто має величезний потенціал, інвесторів треба тільки підштовхнути.
Ось наприклад нещодавно стало відомо, що завод «Кроноспан» у Нововолинську планує розширити виробництво. Європейський Банк Реконструкції та Розвитку дає для цього синдикований кредит 116 млн євро. Круто ж, правда? А таких прикладів має бути більше!
Ще одне важливе питання для Нововолинська та й усього регіону – будівництво сміттєпереробного заводу. А ще – створення у Нововолинську відділення патрульної поліції, аби покращити криміногенну ситуацію.
Для Володимира гостре питання – законодавче регулювання передачі в комунальну власність земель оборони. Більше 100 гектарів землі пустує, місто могло б розвиватися, будувати нові мікрорайони, розбудовувати інфраструктуру. Це питання можна вирішити лише в стінах парламенту.
В Іваничівському районі є перспектива будівництва міжнародного переходу Кречів-Крилів. Й це питання потрібно усіма силами «штовхати». Є проектна документація, затверджена ідея, але треба пролобіювати, щоб це будівництво почалося. Це полегшить комунікацію, спростить людям життя, допоможе бізнесу розвиватися. Усі ж розуміють, що двох переходів, які є зараз на Волині – мало..
В Іваничах требу добудовувати лікарню, в селищі Головне на Любомльщині - будувати нову школу, в селі Амбуків Володимир-Волинського району - вантажний пункт пропуску на кордоні. Є нагальна проблема у завершенні будівництва повного кільця об’іздної автодороги навколо Володимира-Волинського, аби транзитний транспорт оминав місто, не перевантажував міський рух, не руйнував вулиць. Також потрібно лобіювати будівництво медичних амбулаторій в Заріччі і Зимному, загальноосвітньої школи в Хобултовій.
Ну і, звісно – дороги. Без грошей з держбюджету (а значить без лобіювання цього питання народним депутатом) тут ніяк. Так, завдяки попередньому керівництву країни зробили дорогу Луцьк-Володимир, але дороги між селами і далі в поганому стані.
Вважаю, що передусім треба добиватися ремонту доріг між селами Забужжя, Столинські Смоляри, Гупали, Згорани, між Римачами, Бережцями і Висоцьком, між Володимиром-Волинським і Павлівкою, між Амбуковим і Дарницьким.
Зрозуміло, що проблем багато. Але ці, які я назвав – основні, на яких планую концентруватися.
– Чи не найважливіша – за тривалістю і практичним значенням – ваша робота – це праця у Луцькій міській раді. Спочатку на посаді її секретаря, згодом – у статусі заступника Луцького міського голови Миколи Романюка. Як гадаєте, чи придасться цей ваш досвід для майбутньої роботи народним депутатом від 19-го округу?
– Звісно що так. Проблеми українських, а тим більше волинських громад – схожі. І частину їх у Луцьку нам вдавалося вирішити.
Приміром, наша команда у Луцькій міській раді першою зробила реальні кроки для співпраці з навколишніми сільськими радами, аби в майбутньому створити спільну ОТГ. Ці питання досі актуальні для Луцька, але так само – і для Нововолинська, та і для Володимира-Волинського, і для частини сіл округу.
Ми у Луцьку ще в 2016 році почали переговори з навколишніми селами. Спочатку підписали угоду про співробітництво з Прилуцьким, потім почали процес об’єднання з Підгайцівською сільрадою. Зробили немало для подальшого приєднання. На жаль, міський голова помер, наша команда звільнилася, а наступникам не вдалося довести справу до кінця. Але досвід був колосальним і в межах того, що ми на той період могли зробити – успішний.
За підтримки Миколи Романюка ми почали реформу тролейбусного управління. Почали впроваджувати електронний облік квитків, але також не встигли завершити. Планували спершу протестувати на тролейбусах, а тоді впровадити і для маршрутних таксі.
– Наскільки мені відомо, ідея провести у Луцьку конкурс громадських проектів належить вам?
– За моєї ініціативи міська рада почала проводити щорічний конкурс проектів активних мешканців. Схема проста і дієва: міська рада виділяє гроші, люди пишуть проекти, найпопулярніші з них – отримують підтримку з бюджету. Ідея довела свою успішність, адже реалізовується в Луцьку не перший рік.
Щодо інших моїх ініціатив і напрямків, якими я займався, то то не можу не згадати початок наведення ладу з міськими парковками. Ми навіть відкрили першу платну парковку на Завокзальному ринку. Почали облаштовувати систему паркування в Старому місті.
Ми вивчали питання виведення приміських маршрутів за межі міста і хотіли побудувати міні-автостанції на околицях міста, щоб розвантажити міські вулиці від транспорту і не створювати конкуренцію міським маршруткам.
Займалися впорядкуванням реклами в місті, бо це теж – наповнення міського бюджету. Має бути єдиний стандарт, як розміщувати вивіски, щоб вулиці мали охайний вигляд, а не нагадували «шанхай».
Ми займалися впорядкуванням малих архітектурних форм: вони стояли в Луцьку абсолютно хаотично. Прийняли схему розташування таких об’єктів, і вирішили, що поступово потрібно зменшувати їхню кількість. Адже ми йдемо до Європи, має бути більше цивілізованих магазинчиків, супермаркетів, а кіоски – це пережиток минулого.
Запровадили заборону продажу алкоголю після 22.00, впорядковували торгівлю.
Напрацьовували питання об’їзної дороги навколо Луцька. Це питання теж актуальне не Лише для Луцька, а й для Володимира -Волинського. Місто – історичне, з гарними пам’ятками. Дорога на Устилуг лежить через Володимир, і потік транспорту буде тільки збільшуватися. А це – руйнування вулиць, забруднення повітря, шум… Тому питання об’їзної дороги тут ще більш актуальне, як для Луцька, і його вже треба піднімати.
Разом з міським головою Миколою Романюком ми реалізували немало проектів і в гуманітарній сфері: встановили пам’ятник волинським Героям Небесної Сотні на луцькому меморіалі, ініціювали укладення договору про співпрацю із містом Волноваха Донецької області
Свого часу я став автором програми підтримки учасників АТО та одним з ініціаторів появи у місті Луцьку реабілітаційного центру для наших воїнів, завдяки чому захисники України отримали соціальну, медичну, матеріальну підтримку коштом міського бюджету
– На вашу думку що важливіше у роботі народного депутата – законодавчі ініціативи на рівні цілої країни чи турбота про свій округ?
– Неможливо жодне з цих двох завдань зробити головним… Це, знаєте, як питати, яка рука для людини важливіша – ліва чи права?
Депутат повинен займатися і законами, і своїм округом. Закони повинні поліпшувати життя цілої країни. Лобіювання інтересів виборців округу – життя виборців округу. Саме ж тому його і обирають від цього округу. Депутат – це лобіст. Він єдиний, хто одночасно і знає проблеми округу, і має важелі їх вирішення на державному рівні.
– Ви казали про потребу добудови шахти № 10. Але чи не думаєте ви, що цією ставкою на видобуток вугілля ви просто уповільнюєте прогрес в регіоні? Адже світ переходить на альтернативні види енергії, а вугілля – це тільки шкода екології і важка праця гірників…
– Давайте будемо реалістами. Я теж можу багато говорити про інновації і зелену економіку… Але реалії такі, що українська енергетика не може обійтися без вугілля. І буде в такому стані ще не один десяток років. А в умовах окупації Донеччини значення волинського вугілля зростає просто в рази і стає питанням національної безпеки.
Тому я зроблю усе, аби волинські гірники мали можливість працювати, мали достойні умови і гідні зарплати, а Волинь забезпечувала країну «чорним золотом». Думаю, багато чого залежить не від реалій, а від конкретних чиновників-високопосадовців. Готовий усіма законними методами «витрясати» з них забезпечення усіх вимог наших гірників.
– Ви згадували про сміттєпереробний завод. Але чи не утопія це – така обіцянка? В Україні ж ніби ще немає жодного повноцінного сміттєпереробного заводу…
– Якщо казати «ніхто ще не зробив, того і в нас не вийде» - тоді точно не вийде. Але ж в будь якій справі є той, хто робить щось першим!
Та й щодо «немає жодного» - ви не зовсім праві. В Києві є сміттєспалювальний завод «Енергія», у Львові за європейські гроші будується сміттєпереробний завод.
Моя ж думка така: зі сміттям в окрузі негайно треба починати роботу! Можна почати зі сміттєсортувальних ліній, які дозволяють переробити принаймні 15-20% сміття, зокрема, пластику. Ми свого часу так і зробили у Луцьку.
Це частково зніме навантаження. А далі – писати проекти, пробувати залучати бюджетні кошти і шукати грантові. В окрузі два міста з населенням 130 тисяч, це – як половина Луцька. Є багато сіл, які теж можуть «завантажити» завод. Так, це не реалізується за рік. Але чим раніше почнемо роботу – тим раніше станеться успіх.
– Ви говорите про розбудову митних переходів, пунктів пропуску. Але чи завжди для мешканців це добре? Це ж шум, автомобілі, сміття…
– Завжди є плюси і мінуси, але в цьому випадку – плюсів очевидно більше. Адже це – надходження до місцевих бюджетів, можливість мешканцям відкрити бізнес, наприклад, кафе чи шиномонтаж, це – заправки, які на сьогодні є серйозним джерелом наповнення для місцевих бюджетів.
На сьогодні ті сільради, які розташовані біля Ягодинської митниці, процвітають. До того ж, розбудова митниці може дати додатково кілька сотень нових робочих місць. А ще держава буде змушена зробити тут нормальні дороги, освітлення. Тому плюсів – більше.
– Ви за освітою – магістр історії. Володимир-Волинський – історичне місто, яке має багату історію, унікальну архітектуру, а відтак і туристичні перспективи… Чи будете ви, як народний депутат, сприяти розбудові туристичної галузі?
– Володимир, безперечно, має великий потенціал, але для цього необхідно кілька речей. Я був в місті і не бачив жодного затишного готелю чи ресторанчика. Так, можна багато говорити про те, як важливо «заманити» туриста, але починати треба з двох речей: інфраструктури для туриста і різного роду заходів і подій.
Ми в Луцьку «оживляли» Старе місто. Почали проводити фестивалі, ярмарки, інші масові заходи, які будуть цікаві туристам. Щось подібне треба робити і в Володимирі. Але це повинна бути більше ініціатива місцевої влади. В компетенції депутата, швидше – допомогти з ініціативою щодо відновлення історичних об’єктів, наприклад валів чи городища. Бо для цього треба знайти кошти в державному бюджеті.
– Наскільки доцільні дочасні парламентські вибори?
– Вибори абсолютно доцільні. Суспільство втомилося від політки. Люди шукали політичну жертву. І такою мала б стати Верховна рада. І вона нею стала. А ось на скільки це законно? Нажаль, ми живемо в такий час, коли про це мало хто думає.
– Коли йдеш «у бій» за крісло нардепа, важливо знати своїх опонентів. Ви їх вже знаєте? Хто ще балотуватиметься у 19-му окрузі?
– Я вважаю трохи по іншому. Коли йдеш «у бій» за крісло нардепа, треба знати, з чим іти до людей. І що ще важливіше – з чим іти від них. Тобто вміти їх слухати, чути і давати ті обіцянки, які зможеш виконати. А вже люди розберуться і скажуть своє слово.
Якщо я буду переконливим – за мене проголосують. Не зважаючи на те, чи знаю я своїх опонентів, чи ні.
– І все ж, мені здається, що одного фактору ви не враховувати не можете. Це рейтинг партії нового президента «Слуга народу». Політологи сходяться у думці, що будь-який їхній кандидат – навіть геть невідомий і пасивний – спроможний набрати серйозну кількість голосів просто завдяки популярності самого Зеленського.
– Так. Але, знову ж таки: все що я можу з цим зробити – це пояснювати виборцям небезпеку такої ситуації. Зеленський, намагаючись здобути більшість у Верховній раді, показав, що хоче отримати абсолютну владу. Чим це погано? В українській історії президенти, які отримували повноту влади, цю владу згодом узурпували, забували свої обіцянки і ні до чого хорошого це не приводило. Цих президентів ви знаєте – це Кучма і Янукович.
Тому свою місію як представника цивілізованої європейської опозиції – партії «Європейська солідарність» - я бачу у тому, аби перемогти на виборах і стати елементом контролю Зеленського, щоб він виконував свої обіцянки і не наробив дурниць.
Команда Зеленського каже: обирайте будь-кого під нашим брендом, а далі ми навчимося працювати. Я вважаю, що Україна потребує інших людей у владі. Тому й кажу усім: «Думайте добре, кого обирати: тих, хто тільки вчиться, чи тих, хто уже щось вміє»
«Європейська Солідарність» – саме така команда. З одного боку, в нас є чимало молодих людей в партії, але всі вони вже мають досвід і готові працювати, а не вчитися.
Розмовляв Юрій Ричук
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.