Іваничівець Ігор Маковський один з найактивніших помічників ЗСУ з початку війни. Чоловік не втомлюється доставляти гуманітарні вантажі на фронт. Ось і зараз планує поїздку в одну з європейських країн, аби оглянути й оцінити запропоновані для ЗСУ автомобілі.
Про волонтера пише газета Волинь-нова.
Від роботи в штабі – до поїздок на фронт
– Ігоре, а як формувалася ваша життєва стежина, яка привела до волонтерства? – запитуємо.
– Народився і виростав в Іваничах. Закінчив тамтешню школу, згодом – тодішнє Нововолинське ПТУ №1, працював автослюсарем. Маю ще два брати. Зараз старший Олександр – військовий капелан, часто «мотається» на фронт. Молодший, Микола, з 2014 року в рядах ЗСУ захищає Україну. Тільки щаслива випадковість – його встигли вивезти як важкопораненого – вберегла від котла під Іловайськом. Нині він – мінометник, воює на ділянці фронту під Часовим Яром.
З 2014 року я волонтерив «тихо», від випадку до випадку. Все змінила повномасштабна війна. Пам’ятаєте початок? Панічні настрої, страх, невпевненість людей через відсутність чіткої позиції влади, прибуття великої кількості переселенців, чутки про ймовірність перебування у нашій громаді диверсантів. Через соцмережі й нашу, так звану «рибальську групу», я закликав чоловіків зорганізуватися.
У підвалі селищної ради ми створили свій штаб, почали чергувати на блокпостах, виїжджати на тривожні телефонні дзвінки мешканців громади. На жаль, на 9-й день нашої роботи мене при вході у штаб зупинив озброєний охоронець і попередив, що мені сюди заборонено заходити. І разом із тим повідомили, що в штабі вилучили всі списки наших добровольців. Я махнув на це рукою, бо було ніколи все з’ясовувати. Зрозумів, що найближче нагальне завдання – постачати продукти, одяг для бійців на фронт і переселенцям, які втекли від війни.
ЗСУ потрібні автомобілі
– Чи складно було починати це робити?
– На роздуми часу не було. Знов через соцмережі звернулися до людей – і через кілька годин вони відгукнулися й почали нести все необхідне. Місцем вибрали колишню школу-інтернат, де нам виділили кімнату. Згодом перейшли в інше місце й роботу цю продовжили. Вона розширилася від постачання продуктів до забезпечення дронами, автомобілями. Це – ніби основне. А ще доставляємо деревину, лопати, генератори, єгозу, тепловізори, прилади нічного бачення та інше – все, крім зброї. Запитами засипані й до сьогодні.
Українців обурює розгул корупції, розкрадання у вищих ешелонах влади мільярдних сум під час війни.
– Якою була перша поїздка на фронт?
– Березень 2022 року видався дуже холодним, коли ми їхали на Схід. Велика кількість блокпостів, сильний туман, складна дорога, адже треба було пильнувати, щоб не наїхати на бетонні плити, блоки. За більш як два роки під час десятків поїздок я разом із своїми помічниками побував на лінії фронту від півночі – до півдня. Мене майже скрізь впізнають, вітаються, і чутка про візит іваничівських волонтерів випереджає наш приїзд. Нам телефонують із різних приводів наші земляки, нерідко ми їх там очікуємо, щоб передати привіт домашнім. І це – приємно.
– У вас вже виробився свій, індивідуальний алгоритм роботи?
– ЗСУ постійно потрібні автомобілі. Армія стає надзвичайно мобільною. І важко зрозуміти тих командирів, які мені заявляють: «Я б ті автомобілі попалив…». Без коментарів, як кажуть. Маю десятки прикладів, коли хлопці автівками миттєво летять на «нуль», вивозять «двохсотих» і «трьохсотих», рятуючи життя своїх побратимів. Послідовність дій така: збір коштів, поїздка за кордон, огляд автомобіля (бажано, щоб він був добротний, але за доступною ціною), перевезення його в Україну. На щастя, маю хороших друзів, які добре розуміються на ходовій частині автомобілів, двигунах, електрообладнанні. І практично за «дякую» готують їх для ЗСУ. Але кошти потрібні для придбання запчастин, палива. Часто солдати за власні гроші купують берці, більш якісний одяг, легші й комфортніші бронежилети. Тому й там стараємося хоч чимось підсобити.
Комусь – елітне авто, захисникам – допомога
– Кажуть, що зараз почали менше донатити?
– Це – правда. Причин тут, на мою думку, дві. Збройні сили України стабілізували фронт, і люди дещо розслабилися. І друга – українців обурює розгул корупції, розкрадання у вищих ешелонах влади мільярдних сум під час війни. Але це нас не зупиняє. Ось нещодавно доставив під Куп’янськ на Харківщину шестиколісний квадроцикл вартістю сім тисяч євро. А кілька днів тому мені телефоном хлопці повідомили, що завдяки цій техніці вдалося врятувати важкопораненого солдата.
– Великий резонанс викликала оголошена вами акція розіграшу елітного автомобіля вартістю один мільйон за донат у 100 гривень. Як просуваються справи?
– Акція триває. Більше того, набрала обертів. І, як і обіцяли, у серпні позашляховик потрапить до свого нового господаря. А зібрані кошти підуть за призначенням у ЗСУ для придбання всього необхідного.
– Ви часто зустрічаєтеся з солдатами, їхніми командирами. Який у них настрій останнім часом?
– Вони неймовірно стомлені, особливо ті, хто на фронті з перших днів вторгнення. Психологічно непросто, бо втратили багатьох побратимів. Але при цьому не втрачають духу, прагнення і віри в Перемогу.