24 лютого, у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну, у Луцьку, як і в інших містах, закрилися усі школи й садки.
За кілька місяців почалися розмови про те, що потреба в дошкільних закладах таки є: попри тривоги і загрозу ракетних ударів, батькам необхідно працювати, що рідко можливо з дітьми на руках. Була й відповідна петиція на сайті мерії.
Спершу міська влада відмовлялась відкривати садки, мотивуючи це відсутністю надійних укриттів у них. А згодом пішла на поступки: з 1 червня у Луцьку запрацювали шість комунальних ДНЗ (з понад 40).
Окрім цього, ще на початку березня відкрився приватний садок «Від мами до мами». Заклад почав безкоштовно брати дітей переселенців, волонтерів та військових.
«Перший» дізнався, як це працює чотири місяці потому.
«Усі волонтерять 24/7, а де їхні діти?»
Садок «Від мами до мами» відкрили два роки тому. Тоді у нього здебільшого брали дітей віком від одного до трьох років, тобто тих, яким важче потрапити в комунальні садки.
«Основна ціль була – допомогти працюючим батькам доглядати малюків, тому що в наших умовах декретна відпустка до трьох років – це малореальний сценарій», – розповідає засновниця і директорка закладу Наталія Дятловська.
У садку створили інклюзивне середовище: тут були і є діти з особливостями розвитку.
До великої війни засновниця «Від мами до мами» почала організовувати зустрічі для мам, вивчала корекційну педагогіку. Проте 24-го лютого усе довелося поставити на паузу.
«Був ступор і повне нерозуміння, що робити далі. Чотири дні ми ховалися в чоловіка на роботі, але згодом я зрозуміла, що не роблю нічого корисного. Водночас був сильний порив допомагати. Люди днями і ночами почали працювати, волонтерити. Я ж відразу подумала: а діти їхні як, де вони, з ким?
Тому написала пост у фейсбуці про те, що виходжу на роботу і працюватиму безкоштовно. «Будемо спілкуватися, заспокоювати одне одного і якось далі жити». 1 березня я вже з’явилася тут», – пригадує жінка.
У перший день ніхто не прийшов. Але згодом почали з’являтися перші сміливці. Хтось приходив лише на день, хтось – на два-три. А до квітня було вже 30 дітей.
«Працівники всі роз’їхалися. Лише в червні двоє повернулося. Я сама прибирала, готувала. Батьки допомагали. На щастя, нам привозили продукти як гуманітарну допомогу. Це спростило годування дітей», – розповідає директорка садка.
Вікова категорія дітей змінилася. Замість одно-трирічних малюків сюди тепер ходять старші дошкільнята. З тих, що були до війни, повернулося лише троє вихованців.
«Люди, звісно, боялися. У нас тут були з дівчатами розмови зі сльозами. Тому спочатку мами сиділи разом із дітьми, але поступово почали лишати. Хоча є й такі, хто довіряв з першого дня», – каже Наталія Дятловська.
Щодо безпеки, то в цьому садку є обладнаний під ігрову кімнату підвал із вентиляцією.
«Двох виходів немає, але, порівняно з укриттями в комунальних садках, це значно краще і надійніше. На кожну тривогу ми обов’язково спускаємося. Хоча й загалом діти часто туди йдуть, тому це звичне для них безпечне місце. Мало садків мають таке. Я навіть не знаю, чи в когось ще з приватних закладів є власне сховище», – пояснює директорка.
«Дехто з батьків каже, не знає, що робив би, якби не наш садок. Люди не змогли б волонтерити і допомагати іншим», – додає вона.
Зараз у садку 13 дітей, батьки яких не платять. Як і іншим вихованцям, їм пропонують перебування з 08:00 до 18:00, п’ятиразове харчування, заняття з логопедом, хореографію, прогулянки, творчі уроки. Це діти волонтерів, переселенців, військових. Хоча останні, зі слів засновниці, все частіше пропонують оплачувати послуги садка принаймні частково: мовляв, вони отримують гідну зарплату.
Проте попит непостійний. У травні, коли «Від мами до мами» був єдиним відкритим садком, телефон розривався. Ліжок не вистачало, доставляли матраци для дітей. Тепер же, коли відкрились й інші ДНЗ, а цей заклад відновив платні послуги, охочих менше. Впливає те, що люди не знають, чи матимуть роботу у найближчому майбутньому, а тому не можуть прогнозувати, чи зможуть собі дозволити ці видатки.
Читати також: Обдзвонив три тисячі людей, щоб допомогти зоопарку в Луцьку. Історія благодійника з Німеччини
«У мене майже немає надії повернутися додому»
Частина виховательок у садку – волонтерки. Їхня директорка обіцяє працевлаштувати з вересня, коли буде більше визначеності щодо нового навчального року. Дехто волонтерить у садку, аби дитина могла відвідувати його безкоштовно.
Раніше була окрема людина для прибирання. Тепер же доводиться справлятися своїми силами. Також до 24-го лютого вихователі працювали позмінно по пів дня, а зараз – весь день. Все – через брак грошей.
Одна з нових працівниць – Ольга Козлова з Рубіжного, що в Сєвєродонецькому районі на Луганщині. Її рідне місто 8 років було у прифронтовій зоні, а 24-го лютого опинилося під обстрілами. Спочатку «бахкало» далеко, однак згодом усе ближче.
«У 14-му в нас трохи постріляли і втихомирились. Ми думали, і цього разу все швидко закінчиться, але на початку березня почало прилітати в будинки у центрі міста. У школу поруч із моїм домом двічі влучило, а її тільки-тільки відремонтували. Із 9 березня зникло світло, згодом – мобільний зв’язок. Одній в чотирьох стінах страшно, тому пішла до друзів у ресторан, де ми жили в підвалі», – розповідає жінка.
Як сама каже, сиділи до останнього, бо без мобільного зв’язку не знали, чи є взагалі евакуація і звідки. На щастя, в середині березня друзям вдалося знайти бус, завдяки якому вони всі і вибралися з міста.
«Їхали при мінус 17, було дуже холодно і страшно. Не знали, чи вдасться, чи не розстріляють. Тому сиділи мовчки – всіх трясло», – пригадує Ольга.
Разом із дітьми, які до початку повномасштабного вторгнення мешкали у Харкові, жінка приїхала до Луцька. Завдяки добрим людям, перші два місяці родина жила безкоштовно, потім знайшла орендовану квартиру.
«Якщо в дітей ще є надія повернутися додому, то в мене її немає, як і самого міста», – зізнається Ольга Козлова.
«Рубіжне розділило долю Маріуполя. Розграбовані, випалені цегляні коробки – це тепер наше Рубіжне. Ми будемо відбудовувати його з нуля», – сказав він.
Місто окуповане росією.
Вдома Ольга працювала вчителькою початкових класів. У Луцьку теж взялася шукати роботу за спеціальністю. Ходила у навколишні школи, запитувала про вакансії, але їх не було.
«Потім випадково у фейсбуці знайшла пост Наталі і так потрапила в садок. Вже два місяці працюю», –- розповідає вона.
Читати також: «У 52 роки треба все починати з нуля», – переселенець з Волновахи Віктор Тищенко. ІНТЕРВ’Ю
«Я не хочу кидати волонтерство, хоч це і дуже складно»
Перетворюватися на волонтерський садок «Від мами до мами» почав вже з боргами у кілька десятків тисяч гривень.
«Зазвичай за теплий період року я розраховувалася з боргами за опалення, електроенергію, але цього разу з очевидних причин не вдасться. Чи не боялась за цих умов брати дітей безплатно? Я роблю так, як мені каже Бог.
Хтось відчуває провину вцілілого. За те, що вижили, що роблять недостатньо. Але якщо ви вижили, значить у Бога на вас є плани. Просто виконуйте їх, робіть щось», – каже Наталія Дятловська.
З березня по травень садок працював суто як волонтерський проєкт, а зараз частково відновлює свою роботу як приватний заклад, щоб мати можливість покривати витрати на оренду, комунальні послуги, зарплати, навчальні матеріали, податки. Відтак частина батьків сплачує повну вартість – 500 гривень на день, частина не платить нічого, ще частина пільговиків, хто може, платить по 150 гривень на день за харчування. Фактично заклад складається з двох частин, що працюють у різних приміщеннях одного будинку.
«Щоб покрити наші витрати, потрібно мінімум 20 дітей, які ходять щодня на повну вартість. Але зараз так платять лише 5-7 дітей і ті ходять не щодня. Інші платять суто за харчування», – каже директорка.
Вона намагається шукати грантові програми, але зізнається, що приватному садку це досить складно. Мовляв, донори розглядають це як заробіток приватного бізнесу, а не волонтерство.
На щастя, допомагає фонд «Робимо добро дітям», який Наталія створила разом з подругою Тетяною Дончевою. Сестра жінки живе у США, де організовує ярмарки і збирає гроші на допомогу українським дітям. Зібране витрачають не лише безпосередньо на садок, допомагають також переселенкам із дітьми, які живуть в одному з місцевих притулків.
«Ситуація зараз зовсім небізнесова. Так не планують бізнес. Але ми не працюємо для прибутку. Ми працюємо, щоб пережити війну, щоб допомогти батькам. Щоб садок вижив і після перемоги було що розвивати. Хоч як би там було, а це робочі місця, що теж необхідно зараз.
До того ж війна не закінчиться ні сьогодні, ні завтра. Якщо ми це покинемо, то ким будемо? Скажемо, що здулися? А хлопці там на війні не здулися», – наполягає Наталія Дятловська.
«Чи думала про те, що ресурсів для волонтерства більше немає і варто займатися суто бізнесом? Щодня. Але, хоч що я роблю, завжди додається якась благодійна складова.
Мені подобається концепція соціального бізнесу. Це коли ти на якійсь одній сфері бізнесу заробляєш для того, щоб допомагати іншій, благодійній. Вартість послуг може бути вищою, але люди погоджуються, бо розуміють, що ці гроші йдуть на добру справу. Загалом я кожному раджу спробувати себе у волонтерстві. Це вирощує людяність і виховує суспільство», – додає вона.
Зараз садок «Від мами до мами» не будує чітких довгострокових планів. Надто непевна ситуація на фронті та в економіці України. Тому ставлять перед собою маленькі цілі:
«Вийшло прожити ще один день – молодці. Вийшло провести цікаве заняття – молодці. Не побилися діти сьогодні – теж молодці. Основне завдання – щоб вихованцям і працівникам тут було комфортно та затишно».
Текст: Віта Сахнік
Фото: Людмила Герасимюк