Катерина Мойсік тримає в руках з десяток фото. Вони поділені на «до» і «після». Здається, що на них зображені різні жінки. Але ні, всюди та сама. Жінка, силою якої варто захоплюватись. Як духовною, так і фізичною.
Вона – кандидат у майстри спорту зі станової тяги: маючи масу 49 кілограмів, підняла 92 кілограмів «заліза».
Хоча ще два роки тому не могла б і подумати про пауерліфтинг.
Тоді вона пережила втрату, яка спершу спустошила, а потім стала причиною великих змін.
Навчання в медичному – своєрідний фітнес
Катерина Мойсік – лікар-психолог. Живе і працює в Луцьку, хоча сама родом з Білої Церкви.
Любить рух, але спортом серйозно ніколи не займалась. Трохи ходила в спортзал, виконувала вдома якісь вправи... Але це було безсистемно.
«Шість років навчалась в медичному університеті. Це був своєрідний фітнес, тому що ми цілий день бігали від корпусу до корпусу по всьому Києві», – сміється.
Вже коли переїхала на Волинь, завагітніла. Чоловік займався у «тренажерці» поблизу дому. Казав, що забере її на тренування, коли та народить дитину. Так і сталося. Тільки все відбулося зовсім по-іншому, ніж він уявляв. З болем.
Депресію лікувала цукерками
Вагітність проходила добре. Але на останньому місяці у Катерини виявили гнійну виразку рогівки ока. Хвороба прогресувала дуже швидко. Луцькі лікарі побоялись лікувати, рекомендували одеський медзаклад. Там жінці справді стало краще.
«Око було в такому стані, що думали, що його не врятують. Там почалися пологи, ми не встигли повернутися назад. Хлопчик народився з важкою пневмонією», – розповіла жінка.
Протягом місяця сім’я була в Одесі. Немовля лежало в реанімації. Там воно померло…
«Я тоді нічого не відчувала. Працюю в онкогематології і не раз бачила смерть дітей. Були з лікарями нюанси, але не все залежить від них. Я вирішила не тримати гнів чи образу. Життя потім розставить саме все на свої місця, а бажання помсти і гнів зруйнували б мене. Все одно життя хлопчика вже не повернути...» – каже Катерина.
Лікувати око Катерина продовжила у Луцьку. Не всі лікарі хотіли братись за це. Погодилась офтальмолог з обласної лікарні. Врешті захворювання вдалося зупинити.
Але бачити цим оком жінка тепер не може: на місці виразки – більмо.
Втрата сина і тривале перебування у лікарнях призвели до депресії. Жінка почала їсти багато солодкого. Її маса поступово збільшувалась і сягнула більше 70 кілограмів.
«Я ішла в «Там Там», купувала цукерки. Потім вмикала телевізор, дивилась фільми і їла солодощі. Була пустота в душі, ніяких емоцій і почуттів», – пригадує.
В якийсь момент чоловік Сергій запропонував Катерині ходити в зал. Тоді про схуднення навіть не йшлося. Він лише хотів витягнути її з того важкого стану. Так вона потрапила «під опіку» тренера Євгенія.
За півроку – мінус 20 кілограмів
Це був червень 2016 року, четвертий місяць після вагітності та другий – після виписки з офтальмологічного відділення. Щоб не інфікувати очей, Катерина тренувалась у пов’язці.
«Я виходила з залу мокрою. Пов’язку можна було вижимати. Давно привчила себе пити багато води, але під час тренувань іноді не встигала попити. Це був постійний рух», – ділиться жінка.
Каже, що найважче було протягом перших 28 днів – саме за такий час формується нова звичка.
«Треба було відмовитись від певних продуктів, плюс організм почав опиратися: то горло заболить, то ще щось…йому не комфортно було від нової активності», – це вже пояснює як лікар.
Додає, що схудла, бо змінила і харчування, і фізичну активність, і навіть мислення.
«Зразу ефекту не буде, треба робити маленькі кроки. Якщо один крок пропустиш, то відкладеш те, чого хочеш. Я не можу сказати, що в той час дуже хотіла схуднути. Мені було все одно. Я просто відчувала задоволення від руху», – пригадує.
Катерині дуже подобалось, що на заняття не йшло багато часу. Всі тренування тривали протягом години.
Вже до вересня Катерина скинула 15 кілограмів. У грудні вона важила 50 кілограмів, потім – ще менше.
У квітні 2017-го почалися нові труднощі. Щоб «не виглядати як скелет», треба було наростити м’язову масу. А це було складніше, ніж скинути зайві кілограми. У цей час займатись у залі стало важче: замість кардіотренувань (виконання фізичних вправ, що підвищують частоту серцебиття до 130-150 ударів в хвилину) були силові.
«Кожне тренування було випробовуванням для себе. Щоразу ставала сильнішою», – зізнається.
Дієта – то для лікарні
Коли Катерина йшла в спортзал, то вже знала, що від цукерок доведеться відмовитись.
«Не люблю слова дієта, бо це для лікарні, – розповідає. – Я легко відмовилась від смаженого, копченого, майонезів і кетчупів».
Натомість в раціоні побільшало м’яса, риби, сиру, овочів та каш. А ще збільшилась кількість прийомів їжі.
Найбільш жорстка дієта була у перші місяці. Важко було під час свят. Це вже зараз Катерина може знову посмакувати солодощами, щоправда, їсть їх у першій половині дня.
Під час схуднення вживала L-карнітин – жироспалювач, природну речовину, споріднену з вітамінами групи В, жироспалювач.
«У мене кіт має ожиріння, тому купую для нього теж L-карнітин», – сміється.
Тренування за тренуванням – і депресія почала відступати. Після занять Катерина почувалась краще, побільшало енергії.
«Приходила після тренувань додому і хотілося зробити ще якісь справи, а не просто лягти і лежати», – розповідає.
«З часом звикаєш до болю»
Катерину дуже підтримував чоловік. Велику роль у змінах відіграв тренер.
«Дуже важливий зв'язок з тренером, самому було б важче досягнути якихось результатів. У мене самооцінка завжди була занижена. Я не дуже в себе вірила. А от Женя у мене вірив. Це було дуже відчутно. Він знав, що я можу це зробити, – каже жінка. – Інколи страх заважає. Свідомість каже: ти боїшся, ти нічого не зможеш, ти не схуднеш. А підсвідомість так і сприймає. Ми так програмуємо наше життя. А коли ти відчуваєш підтримку, то розумієш, що все по-іншому».
Додає, що важливо, аби наставник був професійним. Тоді він бачить, коли підопічна готова до збільшення навантаження. Інакше буде такий біль у м’язах, що важко буде ходити.
«Коли болить тіло – терпиш, що зробиш, – сміється Катерина. – З часом звикаєш до болю».
Зізнається, що часом після роботи не хотілось на тренування. Але думала про те, що її там чекає тренер, і не могла не піти.
Найважче – зробити перший крок
Катерина подумки повертається у той час і робить висновок: якби чоловік не запропонував тренуватись, невідомо, чи прийшла б сама в зал. Каже, що давно хотіла це зробити, але постійно щось заважало. Найбільшою перепоною були проблеми зі здоров’ям.
«Найважче – це почати. Прийти. Перший крок – найважчий. Може я прийшла б сама, а може й ні. Так склались обставини, що зал біля будинку, туди довго ходив чоловік, а зі мною треба було щось робити – або антидепресанти або зал», – розповідає жінка.
Наголошує, що тренується не ради того, що чоловік хоче, а тому, що подобається.
«Багато жінок приходять в зал, бо їхні кохані так хочуть. Не буде толку. Коли сам цього не хочеш, то ніколи не будеш займатись. Будеш постійно знаходити купу причин, щоб пропустити тренування, будеш хворіти…»
Катерина радить усім, хто хоче схуднути, спершу усвідомити, для чого їм це потрібно. Мовляв, якщо для себе – то чому? А тоді ставити ціль, чітко бачити результат. Планувати не на рік чи два, а на найближчий час.
«Перші результати настають доволі швидко. Ти можеш не схуднути на багато кілограмів, але точно станеш більш енергійним. Якщо протримаєшся перший місяць, увійдеш у режим», – радить.
А ще наголошує, що важливо розуміти, на що готовий ради цілі: чи готовий жити по-іншому, інакше харчуватись, від чогось відмовлятись.
«Хотіла подолати свій страх»
У вересні 2017-го Катерина Мойсік поїхала на перші в житті змагання з пауерліфтингу. Ще через півроку на чемпіонаті України виконала норматив кандидата у майстри спорту зі станової тяги – підняла 92 кілограми у ваговій категорії до 52 кілограмів.
«Є дівчата, які займаються цим професійно, а в мене це просто хобі, новий досвід. Я не люблю публічних виступів, але хотіла цей бар’єр подолати і перемогти свій страх», – зізнається.
Зараз вона пробує виконувати іншу вправу – жим лежачи, але ця їй дається важче. Для себе жінка вирішила, що збільшуватиме вагу доти, доки це не шкодитиме здоров’ю.
Нещодавно на тренуванні побила свій рекорд: підняла штангу із дисками масою 95 кілограмів.
«Мама не вірила, що в мене може бути прес»
Катерина розповідає, що коли почала тренуватись, чула багато думок на кшталт «Тобі вже за 30», «Ти вже не станеш такою, як була».
Але вона не зважала і згодом шокувала всіх змінами. Особливо були вражені ті, з ким давно не бачилась.
«У багатьох був шок. Моя мама казала: «Ніколи б не подумала, що в тебе може бути прес», – сміється. – Чоловік пишається. А тренер казав, що вже не пам’ятає, якою я до нього прийшла».
Чимало знайомих надихнулись результатами жінки і самі почали займатись в спортзалах.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.