«Афган» – загартований в боях інструктор. Навчає новоприбулих вояків тактиці ведення бою і штурмовим діям.
Працював на заводі «Toyota» за кордоном, збирав автомобілі. 28 лютого 2022 року повернувся до України. Пішов до ТЦК, пів дня простояв у черзі, проте отримав відмову, пишуть на сторінці 33 Окремій Механізованій Бригаді.
Вдома сидіти не міг, записався до тероборони, але зрештою, таки «дістав» ТЦК – мобілізувався й потрапив до 33-ї бригади. Став кулеметником.
Перший бій я приймав 7-го і 8-го червня, на початку запорізького контрнаступу. Їхав у перших рядах на M-113 зі своїм десантом – будучи солдатом, виконував обов'язки командира взводу. Бій провели успішно і потім зачищали ворожі окопи.
14 червня «Афган» отримав уламкове поранення – міна «120-ка» вибухнула в чотирьох метрах від нього та роздробила меніск.
Удар був такий сильний, що ремені із замками на шоломі пообривало. Коли прийшов до тями, переймався не за себе, а за побратима. Не чув, що він говорить – пищало у вухах. Побратим махнув рукою: біжи за мною. Але на ногу я вже стати не міг і, спираючись на автомат, пройшов понад 150 метрів до невеличкого окопа, де побратим надав мені першу допомогу. Прилетів ворожий дрон, ми принишкли, дрон політав і зник. Евакуювали мене на «емці», гнали з відкритою лядою…
У нозі «Афгана» було чотири уламки – два витягли, і два залишилися. Після лікування повернувся до свого підрозділу, був водієм, стрільцем-санітаром... Потім головний сержант попросив поділитись досвідом з новоприбулими. Спочатку йшлося лише про два дні, але командирам сподобалася «Афганова» навчальна методика. Запропонували посаду у новоствореному взводі інструкторів.
Так я зміг продовжити воювати. Бо навіть якби мені відірвало ноги, тоді вдома сидів би у телефоні і знищував ворога!
Тоді бійця скерували на навчання – спочатку в Україні, а потім за кордоном. У Великій Британії його навчали дуже вимогливі норвезькі інструктори.
Кажуть нам: покажіть, що вмієте. Вони в обороні, а ми в наступі. Норвежці були в захваті: мовляв, не їм нас учити. Один навіть телефонував батькам, розповідав про нас із гордістю. Ми йому подарували український прапор, який він вивісив удома на почесному місці. Проте ми від них навчилися методиці вишколу, як бути інструктором.
Кожен ранок на полігоні «Афган» починає з мотивації. Розповідає новоприбулим воякам, що відчуває сам.
Під час війни, якщо ховатимемося у погребах, то окупанти прийдуть і до нас. Наш ворог хитрий і підступний, але не безсмертний. Не треба його боятися. Ми Українці, наша нація – не з боязливих. «Покажемо зуби», і окупанти злякаються. Траплялося, що нас двоє, а ворогів – десятеро. Просто треба було працювати. І ми працювали й перемагали.
За своє життя «Афган» не боїться. А за побратимів переживає і завжди дбав за їхні життя у бою. Саме цьому навчає на полігоні – виживати й перемагати.
Перемога настане, коли припиняться обстріли. Коли побратими не гинутимуть, а зможуть повернутися до своїх родин. Коли повернемо всі окуповані ворогом території.