І жодних програм порятунку немає.
У 2017 році Україна заплатила за імпорт вугілля $2,43 млрд (за 11 місяців). Це майже вдвічі (в 1,87 раза) більше у порівнянні із тим же періодом 2016 року.
За даними Державної фіскальної служби України (ДФС), головним постачальником стала Росія – $1,37 млрд (56,4%); друге місце за США – $ 603,8 млн (24,8%); третє за Канадою – $149,9 млн (6,2%). З інших країн Україна імпортувала вугілля на $30,7 млн.
До цього переліку входить імпортоване вугілля всіх марок: енергетичне – антрацит і газовий, а також коксівне і технологічне для виробництва металу. Втім, дві останні марки Україна імпортувала і раніше, хоча й в значно менших обсягах.
Торгова блокада окупованих територій, яка почалася в лютому 2017 року, поставила під удар енергетичну незалежність країни більше, ніж самі військові дії. Бо, окрімантрацитових шахт, які є тільки на окупованих територіях, Україна втратила там ще й коксівні і газові.
Лише за січень-вересень 2017 року падіння видобутку, через втрати активів, склало майже 3,415 млн тонн: з них – 1,5 млн тонн коксівного та 1,915 млн тонн –газового вугілля. До кінця року не дорахуємося ще мільйона тонн, які ще у 2016 році йшли на потреби населення країни. Фактично, Україна стала чи не на п’яту частину залежна від імпорту енергетичного вугілля – як антрациту, так і газового.
Угоди року. Кабінет міністрів та низка парламентарів закликають провести спільне дослідження, як блокада відбилася на українській економіці. Патріотичні сили, що її розпочинали, мали благородну мету – не торгувати з самопроголошеними «республіками». Підсумки року показують, що Україна змушена торгувати з «терористами» у ще більших обсягах.
За даними Міненерговугілля, за 10 місяців 2017 року на вітчизняні ТЕС і ТЕЦ у фізичному вигляді було поставлено 3,37 млн тонн вугілля: з Росії – 2,59 млн тонн (76,75%); з ПАР – 550 200 тонн (16,3%); з Польщі – 119 000 тонн (3,5%); із США – 114 500 тонн (3,4%).
І при цьому понад 70% «чорного золота» постачається залізницею. Морським шляхом надходить лише вугілля з ПАР та США. Їх приймає порт «Южний». За 11 місяців він прийняв 14 суден для державних та приватних компаній загальним обсягом близько 900 000 тонн. У грудні прибули ще два кораблі, тож загальний обсяг постачання ледве перевищив 1 млн тонн.
Українські порти фізично не можуть перевалити більшу кількість вугілля. «На додачу до малої спроможності вивантажити, дуже важко потім вивезти те вугілля. Необхідно більше трьох тижнів, щоб залізницею вивезти вантаж одного балкера на 60 000 – 70 000 тонн вугілля», – розповідав Дмитро Сахарук, генеральний директор «ДТЕК Енерго».
Принаймні, з’ясували, що для імпорту необхідних 4 млн тонн вугілля морем потрібно ще три такі ж порти, як «Южний».
Взаємовідносини держави і галузі. Після окупації частини Донецької та Луганської областей Україна втратила понад 70% вугільних підприємств (85 шахт) – державних і приватних. Тож, під контролем держави залишилося 33 підприємства, яким чиновники все одно не можуть дати ладу. Їхній видобуток складає 15 000 – 16 000 тонн вугілля на добу, або приблизно по 500 тонн на шахту. Це вкрай неефективна робота.
23 травня 2017 року уряд ухвалив розпорядження №733 про створення Національної вугільної компанії, яка повинна об’єднати всі потужності державної вугільної галузі. Мета: оптимізувати структуру, зменшити витратність виробництва і, головне, збільшити коефіцієнт використання того обладнання, що є на шахтах. Для цього планувалося провести інвентаризацію всього обладнання та ремонтних потужностей, і все, що можна, привести в робочий стан як на власних механічних заводах, так і за допомогою інших машинобудівних підприємств.
«Якби ми створили централізовану компанію і налагодили її роботу, то, враховуючи всі консолідаційні заходи зі збільшення видобутку, мали б додатково до 1,6 млн тонн вугілля. Це як раз той обсяг, якого зараз нам не вистачає», – розповідає Анатолій Корзун, заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України.
Проект створення Нацкомпанії також передбачає, що вона допоможе держшахтам вийти хоча б на «нульовий баланс», а потім їх виставлять на приватизацію. Бо, як показала практика, приватний власник набагато ефективніший за державу. Остаточне рішення про створення Національної вугільної компанії Кабмін мав прийняти до кінця року.
«Реформа» року. Це вже четверта спроба держави встановити ефективний контроль та управління вугільною галуззю. Перша була у 1996, потім – у 2004-му, і остання – у 2012 році. Саме з цього року держава припинила будь-які інвестиції у галузь. Виділялися кошти на погашення собівартості продукції, на соціальну підтримку, але жодної копійки не було виділено на нове обладнання та інноваційні рішення.
Навіть після окупації Донбасу та усвідомлення втрати понад половини потужностей галузі, жоден постмайданний уряд не зробив нічого для її підтримки. «Програма, що обговорюється сьогодні, писалася ще у 2004-2005 роках. Є певні доповнення, це, перш за все, створення окремого сервісного підрозділу у загальній компанії. Його треба було робити набагато раніше», – коментує спроби уряду та міністерства Віталій Кропачов, керівник компанії «УКРДОНІНВЕСТ». – Та, якщо Кабмін буде тягнути з ініціативою створення компанії, то перспектива швидкої приватизації семи об’єктів, потім – 12 об’єктів, не буде реалізована. Вугільна галузь буде й далі висіти тягарем на державному бюджеті».
Документи щодо створення Нацкомпанії уряд розглядав 6 грудня, і прийняв рішення: Міністерству економічного розвитку та торгівлі доопрацювати його разом із профільним віце-прем’єром Володимиром Кістіоном. Отже, рішення знову відкладене на невизначений термін, а галузь залишилася без грошової підтримки та будь-яких зрозумілих перспектив.
Ризики-2018. Вітчизняна теплова генерація переводить вугільні блоки на використання газового вугілля замість антрациту. Цього року було переведено чотири блоки: два на Зміївській ТЕС (ПАТ «Центренерго») та два на Придніпровській ТЕС ( «ДТЕК Енерго»).
Наступного року тенденція продовжиться. Можливість переводу розглядають на Слов’янській ТЕС, Криворізькій ТЕС, на інших блоках Зміївської ТЕС. Такими темпами за один-два роки дефіцит вугілля газової групи сягне 7-10 млн тонн. Отже, Україну очікує низка ризиків.
По-перше, рівень залежності від імпортного вугілля може сягнути 40-50%. Ні про яку енергетичну незалежність мова вже не йтиме.
По-друге, Україна, нарівні із вугіллям, може перейти до імпорту самої електроенергії. Оскільки вітчизняна енергосистема працює в єдиному режимі лише в Росією, Білоруссю та Молдовою, неважко здогадатися, де доведеться купувати дефіцитні мегавати. Отже, залежність від країни-агресора зросте ще більше.
По-третє, імпортувати вугілля та електроенергію набагато дешевше та простіше, ніж піднімати з руїн свою вугільну галузь, яка деградує рік від року. Ми отримаємо страшний соціальний вибух у шахтарських містах та селищах – як на сході, так і на заході України.
Навіть після звільнення окупованих територій Донбасу галузь навряд чи оговтається, адже згідно з дослідженням ОБРЄ, там повністю затоплені 36 шахт з 85. Ці шахти не підлягають подальшій експлуатації. Мова йде про Єнакієве, Горлівку, Первомайськ, частково – Донецьк, Макіївку, Шахтарськ, Торець.
Можливості-2018. Єдиний вихід для України – це вкладати кошти в наявні шахти та збільшувати видобуток за рахунок розбудови нових лав.
У 2017 році «ДТЕК Енерго» інвестував 3,2 млрд грн У свої шахти «Павлоградвугілля» та «Добропольєвугілля», що дозволило збільшити видобуток на 1,7 млн тонн та частково компенсувало втрати газового вугілля на окупованих територіях. Загальний же показник «ДТЕК Енерго» за 11 місяців склав 20,9 млн тонн. Наступного року планується збільшити інвестиції вдвічі.
А от держава занадто повільна у прийнятті рішень. У Рівненській області вже 28 років будується шахта «Нововолинська-10». Її готовність оцінюється у 90-95%. Потужність – 1 млн тонн газового вугілля на рік.
Чиновники Міненерговугілля кілька місяців тому проводили інспекцію на місті і зробили висновок, що підприємство мало б працювати вже кілька років. Та, на жаль, рішення про створення вугільної Нацкомпанії так і не прийнято, окремо грошей на добудову в держбюджеті також не виділено. Тож, залишається чекати на «героя», який протягне цей проект крізь українську бюрократію.
Вчені називають ще один резерв. Оскільки в Радянському союзі, а потім і в Україні технології були вкрай неефективні, наразі накопичилися багатомільйонні поклади відходів – терикони. «У відходах збагачення вугілля знаходиться 30-40% самого вугілля. Ми повинні залучати ці відходи до виробництва електроенергії на місцях, де не треба їх транспортувати на сотні кілометрів. Це вихід із ситуації, як у басейні Західного Донбасу, так і в Галицько-Волинському басейні», – каже Ігор Вольчін, заступник директора Інституту вугільних енерготехнологій НАН України.
До речі, переробка відходів – це один з головних європейських і світових трендів у розбудові енергетики.