Говорити про релігію – невдячна справа. Дражлива, важлива та ще й неоднозначна тема, де у кожного – своя правда.
Але говорити треба. Саме тому, що для величезної частини людей – це важливо. Особливо у нас, на Волині. Де більшість населення вважає себе православним. І де в контексті подій навколо створення помісної цервки у багатьох загострюється істерія.
…На 28 лютого прихильники Московського патріархату оголосили «загальнообласне молитовне стояння» під стінами облдержадміністрації і показову ходу через центр Луцька.
Здавалося б, кого сьогодні здивуєш хресними ходами?
Але вкрай дивує головний меседж дійства: «Прийди і захисти своє право на віру!».
Такий собі «майдан» проти поганої влади і агресивних пцу-шників, які «захоплюють храми».
Мотиви акції протесту прихильників УПЦ МП – очевидно маніпулятивні. І це видно навіть мені – людині нерелігійній.
Чому?
По-перше, тому, що неозброєним оком видно: на «право на віру» ніхто не посягає. І вірячи УПЦ МП і, вірячи ПЦУ – одного, православного віросповідання. Яку ж тоді «віру» захищатимуть учасники «стояння»? До того ж я не чув про жодний випадок, коли прихильники ПЦУ заборонили відвідували храм прихильникам УПЦ МП.
По друге, які претензії до місцевої влади? Так, Томос і помісна церква стали частиною передвиборчої програми Порошенка. Так, мало хто вірить, що церква у нас відділена від політики (наголошую – саме політики, а не держави). Так, є чиновники, які в соцмережах радіють через переходи громад в ПЦУ. Є сільські голови, які відверто допомагають переходу релігійної громади свого села до ПЦУ. Є медіа, які акцентують увагу не так на повідомленнях прес-служби УПЦ МП про «захоплення» і «рейдерів», як на самому процесі переходу.
Але всі вони в підсумку зацікавлені у тому, щоб цей процес відбувався МИРНО.
Та і ініціаторами переходу є члени самих громад, а не направлені Порошенком, Савченком чи ще кимось «провокатори».
Місцеві ради, райдержадміністрації та правоохоронці намагаються забезпечити спокій і громадський порядок. Це їм насправді потрібно, адже російська пропаганда використовує кожен релігійних конфлікт, щоб нагадати, що в Україні прихожани «братньої» УПЦ МП «моляться в тепличках» і їх там «тисячі». На основі такого нагнітання російське керівництво робить заяви про «посягання на релігійну свободу» і вуаля! Хороший привід для тиску або антиукраїнської пропаганди.
По-третє, очевидно, що УПЦ МП насправді захищає не віру (її, як ми, з’ясували, ніхто не чіпає), а свою організаційну структуру та майно.
Демонстративна акція 28 лютого – це спроба «пограти м'язами». Показати: «разом нас багато, нас не подолати». Чи буде їх справді багато - це інше питання.
Очевидно, що всі громадяни України мають право вільно виходити на акції протесту та вільно висловлюватися про посягання на їх права. І державні структури зобов'язані гарантувати УПЦ МП право вільно захищати свою «віру».
Але і ті, хто так не думає, мають право називати речі своїми іменами. Що я й роблю, абсолютно відверто стверджуючи: в основі протестів УПЦ МП, їх акцій та публічних заяв про «захоплення храмів» - не «захист прав віруючих», а бажання зберегти релігійну владу і контроль над майном церковних громад.
P.S.
Так, ця тема мене хвилює, хоч за переконанням я людина не релігійна. Вже колись писав про те, наскільки сильно церква впливає на свідомість суспільства, тобто тих, хто живе поряд із нами, поряд зі мною. Є релігійні діячі, яких я дуже поважаю і поважаю їх принципи.
Але у випадку УПЦ МП, на жаль, надто часто ідеться про безкомпромісний консерватизм та ігнорування критичного мислення. Нині до цього додалися речі, які мають цілком світське значення - нагнітання істерії, мова ворожнечі, окремі сутички та навіть один випадок застосування зброї. Загалом це точно не піде на користь нашій області.
Читай усі важливі новини в телеграм-каналі ВЕЧІРНІЙ ЛУЦЬК!