Мене часто питають, які робочі кабінети в депутатів. За останні два тижня дав десятки пояснень щодо ситуації з Надією Савченко. А ще серед важливих - тема виборів та системи, за якою їх проводити. В цьому інтерв'ю є відповіді на усі питання.
У кабінеті народного депутата від "Народного фронту" Ігоря Лапіна на одній стіні висить стяг добровольчого батальйону "Айдар", на іншій – детальна карта Луганської області, на якій червоним позначені відвойовані добровольцями населені пункти.
"Війна тримає", – пояснює народний обранець. І показує на карту: "Це Щастя. А це – Металіст. У тому бою Надю (Савченко – УП) взяли в полон".
Коли депутат говорить про війну і про своїх побратимів, у нього загоряються очі. Коли про Савченко – реакція протилежна.
Під час Революції Гідності Лапін був активним учасником протестів на Майдані, а згодом долучився до створення "Самооборони Волині".
Після подій у центрі столиці пішов на війну добровольцем, де згодом став командиром роти "Захід" батальйону "Айдар". Під його командуванням влітку 2014 року українські воїни звільнили Лутугине, Георгіївку, Успенку, Хрящувате. А восени того ж року Лапін вирішив балотуватися в парламент по округу в Луцьку.
Проект "Вибори вибори" дізнався, чому мажоритарник Ігор Лапін називає нинішню виборчу систему злом, як реабілітував своїх солдатів після участі в бойових діях, якою пам’ятає Надію Савченко з війни та як почувається, дізнавшись про підозри у підготовці нею теракту.
ПРО ВІЙНУ ТА ДЕПУТАТСТВО
– Ви один із тих народних депутатів, які прийшли в політику з війни. Як це сталося?
– Я не сильно збирався в політику, тому що йшла війна, були активні бойові дії. Навіть коли журналісти до нас приїжджали та натякали, мовляв, скоро вибори, я обурювався. Влітку 2014-го було не до того.
Коли підписали "Мінськ", я вже зрозумів, що це окопна війна. А ми – штурмовий підрозділ. Штурмовиків саджати в окопи – великий гріх.
– Тобто для вас похід у політику був спонтанним рішенням?
– Я не планував цього за багато років до того. Пішло як пішло.
Колись я пробував, що таке вибори на місцевому рівні в місті Ковелі. Я подивився, як воно робиться, і зрозумів: неважливо, як голосують – важливо, як рахують. Це було у 2010 році.
А в 2014-му це рішення було прийняте по ходу розвитку подій. Ми розуміли, що треба було робити вибори президента, потім парламенту. Треба було завершити війну. Ми всі вірили. Якби Росія не ввела регулярні збройні сили, то ми би її закінчили.
– У політику вас запросили, чи то була особиста ініціатива? Чому "Народний фронт"?
– На той час я був у госпіталі після поранення. Тоді "Самооборона Майдану" була співзасновником "Народного фронту". З Андрієм Парубієм (нинішнім головою Верховної Ради – УП) та іншими хлопцями ми були знайомі з Майдану. Мене запитали: "Як ти дивишся на те, щоб піти у Верховну Раду?". Кажу: "Не знаю. Поїду в батальйон, там вирішу".
Приїхав у батальйон, питаю: "Що скажете?" – "Командире, вперед! Якщо не ти, то хто? Іди".
– Люди з війни, Майдану, громадського сектору, коли приходять у політику, змушені йти на компроміси зі старими елітами…
– Справа в тім, що політика – це і є майстерність діалогу, компромісів. Тому що в мене одна точка зору на якісь процеси, у когось є інша. У суперечці народжується істина. Знайти якусь золоту середину – оце і є компроміс. Це зовсім не означає, що хтось комусь продався чи хтось під когось ліг.
Разом із тим, мусить бути баланс. Мусить бути опозиція, мусить бути більшість. І в них мають бути різні точки зору. Бо інакше це буде монархія, це буде Росія. Ми – не Росія, ми – Україна, і в нас усе по-іншому.
– Коли люди повертаються з фронту, їм складно почати жити нормальним життям. Як це було у вас?
– Війна тримає приблизно три роки. Мене й моїх хлопців теж війна тримала. Але для того, аби вони мені не почали "воювати" в ресторанах та барах, як буває, я просто старався приблизно два рази на місяць їздити з ними на передову до тих, які ще служать, ділитися досвідом із молодими.
Ми не чудили там щось небувале, а просто ділилися досвідом. Особливо, коли батальйон стояв біля Щастя, ми ж там усе проповзали на пузі, ми там знаємо всі стежки, по звуку можемо визначити, звідки сєпари стріляють. Таким чином, я сам виходив із війни й виводив своїх хлопців.
Це треба робити, бо мирне життя – це дуже тяжко. Якийсь ботан-айтішник, на якого навіть дівчата не дивилися, на війні розкривався як воїн. А потім назад загнати себе в рамки того айтішника дуже важко. Їм потрібна робота. Причому вже по тому духу, який вони набули.
ПРО НАДІЮ САВЧЕНКО
– В "Айдарі" ви фактично пліч-о-пліч воювали з Надією Савченко. Як почуваєтеся щодо її історії?
– Фігово. Вона – бойовий офіцер, з яким учора ми разом воювали. Мене завжди питали, за що ми воюємо, і я казав: "За оці дитячі малюнки, які в нас над ліжками висять, за Луганський аеропорт – для того, щоб завтра не прийшлося воювати за Бориспільський". Ми воювали там для того, щоб війна не полізла сюди.
Вона брала участь у бою за місто Щастя. У бою під Металістом я теж був. Ніхто не заперечує її хоробрість, напористість, впертість. Це все її риси, це правда. Вона геройськи воювала, задню не вмикала.
– Чи одразу повірили в те, що Надія готувала теракт?
– Я до останнього сумнівався в усіх тих розмовах, що Савченко носить гранати. До того, як опубліковали докази, казав, що не готовий голосувати (за зняття з Савченко недоторканності – УП). Мене питали, чи візьму на поруки, і я казав, що якщо буде така необхідність і буду знати, що вона невинна, – візьму.
Почав збирати інформацію сам, аналізуючи виступи Наді. За кілька останніх днів вона чітко визнає свою провину. Розмови з Захарченком – ми всі знали, що вона з ним розмовляє. Перевезення зброї – вона це визнала на ефірах прямо чи опосередковано. Навіщо їй ця зброя – вона сказала, що хоче потренувати нашу СБУ, перевірити їх.
Я 17 років пропрацював адвокатом у кримінальних справах. Я сам вмію будувати версії. Це дуже хороша, але версія. Вона така, яку дуже важко спростувати. Типу злочинна влада, СБУ не працюють, я вирішила свою операцію зробити та випрацювала механізм вербування. Прямо такий спецагент стратегічних планувань. Але є одне "але".
У справі фігурують офіцери 8 полку спецназу. Ми разом із ними, у тому числі з командиром, воювали під Луганським аеропортом. Наді там не було, вона на той час була в Росії, у в’язниці. Я дуже добре їх знаю. Те, що хлопці виступили заявниками по справі, – для мене ще один доказ, що це ніяка не спецоперація для перевірки СБУ.
Я особисто мав спілкування з Луценком, Грицаком і хлопцями зі Служби безпеки, які пішли туди після війни. Звичайно, що ніхто мені не розголошував таємницю слідства. Але я зробив висновки, що то правда.
– І вирішили проголосувати за зняття недоторканності.
– Я одразу вийшов на трибуну і сказав: "Надя, якщо ти не винна, я готовий включитися і доводити твою невинуватість. Але якщо ти винна, то вибачай. У контексті твоєї справи інформаційно-пропагандистська зброя працює". Склавши картинку до купи, вирішив голосувати.
І є ще момент, на який хотів би звернути увагу. У мене боєць за гранату в зоні АТО отримав реальний термін ув’язнення. Перед законом усі рівні.
Це не граната в зоні АТО. Півтори тонни озброєння – вибухівки, патронів, гвинтівок, гранат, МОНок (протипіхотні осколкові міни – УП), снарядів, 80-мм мінометів…. Вони нахіба їх сюди привезли? Для музею? Ні. То за це скільки треба дати тюрми?
– Як гадаєте, чому це могло статися?
– Я не кажу, що вона завербований агент Кремля. Сумніваюся, що таку вперту як "Пуля" (позивний Савченко – УП) можна завербувати відкрито. Але я колись читав книжки про розвідників. Успіхи радянської фармакології і психіатрії були досить серйозними в таких маніпулятивних речах. Тому я думаю, що її просто використали "в темну". Надя гралася в політику, а нею грали в геополітику.
На Майдані є фотографії, де Надя з однієї сторони. І є фотографії, де Надя за спинами "Беркуту". Я би не зміг туди попасти. Я думаю, що ніхто, крім "тітушок", не міг би.
фото
Як офіцер Збройних сил України, бойовий льотчик, Надя мала би бути в своїй військовій частині (маються на увазі події 2014 року, коли Савченко воювала в "Айдарі" – УП), а не в штурмовому підрозділі. Її перевели туди? Мені таке не відомо. Як офіцер вона досягнула якихось успіхів в Іраку? Я про такі не чув.
Ви коли-небудь бачили, щоби в Росії показували судилища над нашими патріотами, крім Савченко? Спецоперація ФСБ почала працювати ще тоді.
На сьогодні ми отримали таке – герой України Надія Савченко, за яку весь світ молився і просився: "Путін, звільни!", стала розрекламованим брендом завдяки російським ЗМІ, бо якби їхній телевізор не показував Савченко з тризубом, її мало хто знав би.
Розрекламований бренд приїхав в Україну. Як у народного трибуна, у неї був особистий рейтинг дуже високий. Маючи впертий характер і харизму, вона заробила неабиякі дивіденди для свого особистого рейтингу, перебуваючи в тюрмі. Сьогодні він упав до нуля. Але я вважаю, що він буде підніматися, бо тепер уже інша влада посадила її в тюрму.
Надія виконує функцію інформаційно-пропагандистської зброї Кремля. Якби теракт вдався, то Путін у виграші, бо ми "нєдогосударство", як він казав у 2008 році. А якщо б не вдався, то вони знову ж таки у виграші, бо ця влада посадила героя України, за якого стояв увесь світ.
– Ви спілкувалися з Савченко після того, як стали відомими ці факти?
– Так. І в той день, коли сказали, що вона з гранатами прийшла, і до того, і після того. Вона підійшла й питає: "Не боїшся біля мене стояти, бо кажуть же, що я з гранатами ходжу?". Я кажу: "Та що мені боятися". Посміялися.
Я не ставився до цієї інформації серйозно. По-перше, гранати я не бачив. По-друге, я не сильно боюся гранати, бо знаю, що то таке. Я знаю, що нагородна зброя в неї є, вона є і в мене. Мені нема чого боятися, ми досить часто спілкувалися і по законах, і по ситуації з добровольцями, які сидять. У нас багато дотичних тем.
ПРО МАЖОРИТАРКУ ТА ВИБОРЧУ СИСТЕМУ
– Ви мажоритарник, але називаєте мажоритарну систему злом. Чому?
– Мажоритарна система – найдешевший шлях до підкупу.
З одного боку, в мажоритарці справді є добрий момент. Це прив’язка депутата до конкретних людей і відповідальність перед ними. Наступного разу ці люди мали би дати йому політичну оцінку. Але в нас, якщо є гроші, то наступного разу зроблять те саме.
Взагалі я пропагую боротьбу ідеологій, а не персон. Так от мажоритарка – це персони. Одна проти іншої. Хтось когось брудом облив, хтось проплатив, у когось є "телевізор", хтось олігарх, комусь самооборонівці допомогли на виборах, а на когось працює "1+1" чи інші канали. Тому мажоритарка – це змагання гаманців.
На сьогодні ми маємо на розгляді Виборчий кодекс. Він якраз направлений на те, щоб врегулювати ці моменти. Там зараз більше 4000 правок. Але він загалом встановлює виборчі правила. Усі. Не лише для парламентарів. Правила вибору президента, роботи ЦВК.
– Який настрій щодо голосування у ваших колег?
– Один варіант такий: вулиця дотисне. Вимога суспільства є, а депутати хочуть бути популярними на наступних виборах, і, можливо, 226 голосів буде. Бо якщо говорити про те, як проголосували в першому читанні, то там голосів набрали "тютєлька в тютєльку". І син Порошенка голосував. А він буде голосувати другий раз? Думаю, що ні.
Я веду до того, що дехто хотів бути популярним і проголосував. У нас іноді депутати заради популярності роблять такі чудєса. Навіть від зарплат собі відмовляються.
– "Народний фронт" голосуватиме?
– За всіх не скажу. Багато моїх колег голосуватимуть, це точно. Не знаю, чи голосуватимуть одностайно, бо в "Народному фронті" ми теж знаємо людей, які мають чимало грошей і "прикормлені" округи. Як і в кожній політичній силі.
У БПП дуже багато мажоритарників. Думаю, що вони не дадуть стільки голосів у другому читанні, як давали в першому. Радикали голосуватимуть – у них мажоритарників нема. "Батьківщина", думаю, теж – у них теж практично нема. Буде цікаво подивитися на цю ситуацію.
Я думаю, що перспектива є. Якщо проголосують, перші вибори за новими правилами будуть важкими, але вони сильно піднімуть ціну на підкуп.