Ігоря Савчука із Хорлупів знають у Луцьку як фермера, який возить на ярмарок козині сири. Каже, так склалося, що років пять тому він не один загорівся ідеює варити козині сири на Волині, таких було троє. Нині втримався тільки він – Ігор із Хорлупів.
Зо дві сотні кіз топчуть окраїни села Луцького району. Поруч – кошара. Біля неї Ігор будує спеціального льоха, в якому планує витримувати свої сири. Продає їх на ярмарку біля ТЦ «Глобус» щосуботи і вже добре вивчив смаки лучан.
Його сири – без традиційних для козиного молока запахів. А для гурманів, які цінують у сирі саме цей аромат, подружжя Савчуків готує сири спеціально.
«Перший» побував на козиній фермі у рамках проєкту для «Занесло в село», коли готували репортаж про життя сільської громади. З цікавого: у цьому селі кіз тепер більше, ніж …корів.
Читати репортаж тут: Кози, масниці і ...«жесть». Хорлупи. ЗАНЕСЛО В СЕЛО
* * *
Ми застанемо його біля кошари в полі. Навколо – трави, на горизонті видно церкву, ставки, клаптики городів, синьо-жовтий прапор на в’їзді… Це його розлоге «бадь-бадь-бадь» ми чули, коли тільки проривалися у село.
Так Ігор кличе кіз.
– Знаєте, що я в цьому всьому люблю найбільше? Пасти їх. Ти собі ходиш весь день, а вони тебе слухаються… – мружитиме очі.
Зовсім неочікувано 5 років тому він почне свій козиний бізнес. Нині то – єдине козина ферма такого масштабу на Волині, хоча років 5 тому тих, хто загорівся варінням козині сирів на Волині, було троє, лишився – один: Ігор із Хорлупів.
Він планував просто тримати кіз і здавати молоко на сироварню на Київщині. Однак підприємці, які мали варити сири, розбилися під час ДТП. Кози є, молоко є…. Ігор з дружиною починають вчитися готувати сири у Хорлупах.
Зізнається: не одну сотню кілограмів молока перевели, поки освоїли цю науку. Пощастило, що за фахом він – зоотехнік: породистим козам треба надретельний догляд.
* * *
Понад усе дивує покупців ось що: його козині сири не мають жодних неприємних запахів. Ігор киває на кіз:
– Тут більшість ламанчі. Спеціальна американська порода, яка була виведена задля якості молока. Козел-ламанча покрив всі кози – і молоко зараз без запаху. От і все, – сміється.
Крім ламанчів, посеред стада походжає і нубійський козел. Привезений з монастиря в Умані, де «кози сплять на персидських коврах». Ігор відкриває нам секрети козиних розцінок.
– Козел коштує тисячу євро. Це ще недорого. Але від нього народилося 150 «дівчаток», тому він себе оправдав. Одна «дівчинка» – 4 тисячі. Це вигідно, бо конверсія корму дуже низька (кількість корму на літр молока). Коза буде давати молоко з будь чого, корова – ні. Крім того, коза приводить по три-чотири-пять-шість козенят за раз. Корова - одне теля. Рахуйте, – моргає.
* * *
Улюбленим Ігор дає імена. Серед таких – Принцеса. В цій козі схрещено три породи, тому вона, гордо розповідав Ігор, бере будь-які перепони, а «через паркан лізе, мов драбиною».
Він каже своє «бадь-бадь-бадь!» – і не тільки Принцеса, а всі до єдиного 266 голів у стаді біжать слухняно у кошару, ще й мекають нам у камеру.
Просто під кошарою у літній альтанці ми обідаємо сиром з кавою.
– Оце копчений сир на гілочках дерев… Він пахне. Оце звичайний – качота. То – авторський. Це сир у вині. Настю, Настю, скажи мамі хай принесе рікоту… – частуватиме Ігор.
Сам він, до речі, сиру і молока не їсть.
Мала Настя, Ігорева донька, тут же спростує цю версію. Скаже: «Тату, а молоко в каву? А бринза в салаті?». Сміється…
* * *
Єдине, про що шкодували, що не було козиного морозива. Бо в Хорлупах роблять і таке. Поки їмо, говоримо про життя, про війну, про те, як важко починати справу і як щемить, коли бачить розгромлені ферми іншій частині України…
Вкінці Ігор приголомшить. Каже, козине молоко знахідка. З нього він навчився навіть гнати самогонку…
Якщо вам уже хочеться сиру – шукайте Ігоря у Луцьку на ринку біля Глобуса щовихідних.
Шанс скуштувати, які на смак волинські Хорлупи))
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото автора та Людмили ГЕРАСИМЮК