Лучанин Руслан Роговський – колишній боксер, вихованець славнозвісного клубу «Золота рукавичка», звідки вийшла ціла когорта відомих боксерів, знаних не лише в Україні.
Після «Золотої рукавички», на жаль, ніхто у Луцьку так і не зумів відродити бокс. Але так було до недавнього часу. Саме завдяки старанням Руслана Роговського та його товаришів-спортсменів, які створили Волинський боксерський клуб олімпійського резерву, повноцінні секції боксу, кікбоксингу та змішаних єдиноборств відновили своє існування.
Вже сьогодні клуб олімпійського резерву відвідує близько 300 хлопчаків. І це, за словами Руслана Роговського, лише початок.
Читайте також: Як на Волині виховують кікбоксерів-чемпіонів. ФОТО
- Руслане, розкажіть трохи про себе. Чому пов’язали своє життя зі спортом?
- Сам я родом з Луцька, зі шкільних років займався боксом - десь з 9-го класу. Спонукало мене піти у цей вид спорту те, що в дитинстві я був невисокого росту та худий (сміється, - авт.).
Важив 48, потім 54 кілограми… Мене в армію ледве взяли! Тому я хотів бути сильнішим: бігав кроси в Гаразджу, накручував на руки «ізолєнтою» додаткову вагу…
Після армії продовжив займатися боксом, але не на професійному рівні, а як любитель. Хоча мої друзі показали солідні результати в боксі як для нашого міста. Наприклад, мій товариш Валерій Малик був трикратним чемпіоном України з боксу. Я завжди приїжджав на його тренування, був спаринг-партнером.
Особливих спортивних досягнень у боксі в мене немає. Якось я готувався до Чемпіонату України, але здоров’я «підкачало» і мене не допустили до змагань, хоча тренувався я наполегливо. Лікарі категорично заборонили мені брати участь в чемпіонаті. Я не поїхав, потім пішов до армії і професійний спорт для мене на тому закінчився.
- Та все ж бокс ви не залишили?
- Я на стільки полюбив той боксерський зал, дух, який панує в ньому, не завжди приємний запах (сміється, - авт.), що не зміг «зав’язати» з боксом.
Років вісім тому ми з однодумцями, вихідцями клубу «Золота рукавчика», який колись існував у Луцьку і готував боксерів, Юрієм Савчуком, Ігорем Корольчуком та Юрою Ребриною, зустрілися і вирішили зробити в Луцьку справжній зал для боксу. Ми створили Волинський боксерський клуб олімпійського резерву.
Бо як раніше було? Боксери тиснулися в підвалах, тренувалися на маленьких рингах, а той взагалі без них. А для кожного виду спорту потрібен інвентар, на якому спортсмен міг би вчитися. В дзюдоїста – татамі, штангіста – штанга, в боксера – ринг, бо без нього, без канатів, неможливо відчувати дистанцію, а відтак вдосконалювати свою майстерність.
- Чим для вас бокс є сьогодні?
- (задумався, - авт.). Це не хобі… Тобто це не те, що я полюбляю, але не займаюся. Я ним горю, як і всі мої однодумці. Я переживаю за те, щоб хлопці, які у нас займаються, мали результати, щоб місто Луцьк знали.
З середини 80-х до початку 90-х Луцьк був у представлений на усіх чемпіонатах України, його всі знали, попри те, що потужними буди донецька, львівська, київська, харківська школи боксу. Луцька школа боксу теж «світилася» на теренах України.
- Чому вона занепала?
- Багато причин є. Передовсім занепад відбувся, бо хороші тренери пішли на заслужений відпочинок, припинили тренувати дітей…
Але вісім років тому ми з моїми друзями вирішили відновити бокс у Луцьку і, думаю, старт задали непоганий. Починали з кікбоксингу, а зараз розвиваємо вже бокс та ММА.
Саме на базі «Естету» нам трапилася нагода створити наш клуб. Що з цього вийшло – всі можуть побачити самі.
Але, на жаль, спорт не може існувати без спонсорів, без допомоги яких ми б не змогли почати тренування. Тому із самого початку ми звернулися до Ігоря Палиці, його благодійного фонду «Тільки разом» з проханням допомогти і посприяти у розвитку нашого клубу.
Що тут робилося, коли прийшли в цей зал, – це жах! Горбата підлога, на якій я, певно, ще в дитинстві танцював на дискотеці, санвузли знищені, в підвальне приміщення, де вже сьогодні є вентиляція, душ, туалет, було страшно зайти…
Зараз в приміщенні клубу сухо, тепло, є необхідний спортивний інвентар та екіпірування.
- Які секції зараз є у волинському боксерському клубі олімпійського резерву?
- У нас тренуються кікбоксери під керівництвом Анатолія Кобеля та його сина. Досягнення є, вони виховали і чемпіонів світу, і чемпіонів Європи, України.
Крім того, є у нас бокс, а також змішані єдиноборства в обличчі спортивного клубу «Воїн».
Читайте також: Знайомство з чемпіонами: у клубі «Воїн» відбувся День відкритих дверей. ФОТО
- До речі, «Воїн» на сьогодні є одним із найпотужніших клубів ММА на Волині…
- Директор «Воїна» Сергій Поліщук – мій давній друг, виходець з боксу, я його знаю майже все своє спортивне життя. Він знав, що ми знайшли зал для тренувань, і запитав, чи ми не проти, аби і змішані єдиноборства тут розвивалися. Звісно, що ми не були проти. Ми «за» здоровий спосіб життя. За те, щоб забрати дітей з вулиці і вберегти їх від дурного впливу.
Ми хочемо розвивати й інші види спорту на базі нашого клубу, щоб батьки, які приводять до нас своїх дітей, мали з чого вибрати. Наприклад, найближчим часом з’явиться греко-римська боротьба.
Наголошу, що усі секції у нашому клубі – безкоштовні, а тренерський склад – професіонали, які готують дітей на високому рівні, про що свідчать результати, нагороди, які вони привозять чи не з кожних змагань.
- Саме безкоштовні тренування – особливість вашого клубу, бо мало хто хоче тренувати задарма…
- Так, у нас це головна вимога! Ми тренуємо дітей безкоштовно і ніяких грошей з батьків на участь у змаганнях, турнірах, чемпіонатах не беремо. Кошти на наші потреби ми отримуємо від спонсорів. Повторюсь, 99% фінансування нам надає благодійний фонд Ігоря Палиці «Тільки разом».
- Чому, на вашу думку, спорт не підтримується державою?
- Не підтримується і це дуже прикро, але маємо те, що маємо, тому треба шукати шляхи вирішення проблеми вже зараз, а не чекати, що хтось колись нас профінансує. Реалії українських спортсменів такі, що вони відстоюють честь України, піднімають її прапор на чемпіонатах Європи, а самі не мають навіть спортивного костюма, щоб вийти на п’єдестал…
Коли головою ОДА був Володимир Гунчик ми давали пропозиції, аби закріпити спортивні секції чи клуби за окремими підприємствами чи бізнесменами, які б фінансово допомагали його розвивати. Але це ж бажання не тільки влади потрібне, в першу чергу – бажання бізнесу. Українці повинні бути здоровою нацією…
- Чим ви займаєтесь, крім спортивних справ?
- Я ще співвласник оздоровчого центру «Козача левада», що у Луцьку.
- Будні провидите переважно у спортивному залі, а відпочиваєте теж тут?
- Часом вранці, якщо переборов лінь (сміється, - авт.), то приходжу в зал, роблю зарядку…
А ще я дуже люблю рибалку. Маю дачу в селі Озеряни Турійського району з гарним краєвидом на озеро Болотне, де на вихідних можу порибалити або просто посидіти, помилуватися природою. Для повноцінного релаксу мені потрібна природа.
Текст: Ірина КОСТЮК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.