У 2016-му Волиньрада створила комунальне підприємство «Волиньприродресурс», щоб видобувати бурштин, мідь та торф й мати з того зиск для волинської громади. Приступити до видобутку бурштину воно змогло тільки у 2020-му.
Відтоді у сесійній залі час від часу продають бурштин у буквальному сенсі. Трохи рідше – влаштовують показові виставки для поважних гостей. Так одна із улюблених атракцій для віп-візитерів у раду тепер – походити поміж тумбами із яскравим камінням, потримати його в руках і дивуватися досвіду волинських обранців, які насмілилися ухвалити таке рішення.
На Київському майдані, 9 у Луцьку не без гордості кажуть, що то єдине подібне комунальне підприємство в Україні нині. За досвідом до місцевих обранців тепер звертаються керівники облрад інших регіонів, які теж хочуть заробляти на надрах.
Утім від моменту, коли створили Волиньприродресурс, до того часу, коли бурштин почали продавати, пройшло трохи часу. Каміння за цей період впало в ціні. Рятівником для області це КП не стало, бо з року в рік бюджет у складнішій ситуації і нині помітно менший, ніж, для прикладу, в однієї Луцької тергромади.
Анатолія Капустюка ми попросили про інтерв’ю одразу після того, як на попередній сесії один із обранців демонстративно залишив залу, вимагаючи звіту «Волиньприродресурсу». У ході розмови дізналися, що наступної сесії (сьогоднішньої, – авт.) облрада розглядатиме проєкт про перетворення «Волиньприродресурсу» з комунального на акціонерне товариство.
Це викликає низку логічних запитань. Яка доцільність у таких змінах? Скільки заробляє бурштинове КП для бюджетів громад? Коли звітуватиме керівник? Чим завершилася історія про припис від НАЗК? Про це все запитали у директора підприємства Анатолія Капустюка.
Ось що почули у відповідь.
* * *
«Аби тільки для цього були території»
– На попередній сесії Волиньради депутат Іван Смітюх (Аграрна партія) запропонував включити у план роботи ради на перше півріччя звіт про діяльність КП «Волиньприродресурс». Коли пропозицію не підтримали під час голосування, він залишив залу на знак протесту. Чи були в той момент у залі? Як це сприйняли?
– Я це все дивився у прямій трансляції зі свого кабінету, тому що на той момент уже пішов із сесійної зали. Найперше, дуже здивувався, чому це питання раптом виникло. Друге здивування у мене було від того, чому не підтримали пропозицію про звіт комунального підприємства.
Як і кожен керівник комунального підприємства, я повинен буду відзвітувати за рік роботи. Мене призначили на посаду 11 лютого. От під час лютневої сесії і прозвучить звіт. Якщо робити це зараз, то тільки за показниками трьох кварталів. Показники четвертого разом із річними здаються і відображаються до 25 лютого. Раніше це так чи інакше умовні цифри.
Чому таким чином виділили наше підприємство? Напевне, тому що воно на слуху. Мені не складно звітувати про роботу. І Смітюх як депутат знає, що комунальне підприємство щоквартально письмово звітує профільній комісії і голові облради про фінансово-господарську діяльність. Інформацію про обсяги видобутку, реалізації, зарплату, податки, ПДФО – все це і щодо бурштину, і щодо торфу ми здаємо щоквартально. Ці паперові звіти зберігаються, з ними можна ознайомитися, це не є секретом. Можна відвідувати й засідання комісії, там я теж звітую регулярно.
Виявив Іван Смітюх таке бажання – у принципі нічого страшного. Можливо, не задовільнили його, бо, по-перше, мій звіт і так є в цьому плані, а по-друге, не хотіли виділяти якесь підприємство зі 109-ти. Як це, зрештою, й пояснили тоді в залі. Погодили б – не було б демаршів.
– Більше року триває видобуток бурштину комунальним підприємством. І всі у раді кажуть, що це успішний досвід і так далі. Але не став Волиньприродресурс аж таким рятівним для обласного бюджету, як на те сподівалися. Чи принаймні як обіцялося раніше. Про які суми йдеться? Скільки і в які бюджети ви платите?
– У «Волиньприродресурсу» є чотири ліцензії на бурштин, чотири на торф, одна на мідь. Щодо міді ми діяльності не ведемо. Щодо торфу, то працюємо цього року на ділянці «Велике Багно», готується до запуску «Коза Березина» і «Велике Болото», це Сошичненська, Маневицька і Поворська громади. До видобування ми приступили з вересня минулого року.
Станом на 22 грудня ми добули 6 тонн 635 кілограмів бурштину, реалізували – 6 тонн 568 кілограмів. На суму 97 мільйонів 53 тисячі 607 гривень.
За цей же період ми добули 52 тисячі тонн торфу і реалізували його на 20 мільйонів 160 тисяч гривень. Ось це результат діяльності підприємства.
Якщо говорити про бурштин, то п’ять місяців цього року підприємство стояло і не проводило видобутку.
– А чому?
– Це було пов’язано із погодженням вивільнення територій від сухостою. Надра за спеціальними договорами належать комунальному підприємству, але постійний користувач – це лісгоспи. Вони мають пройти свою процедуру щодо вивільнення ділянок. Це, на жаль, займає час.
Ми порахували в середньому, що коли працюємо, то добуваємо від 500 кілограмів до тонни бурштину, а відтак кожен місяць простою – це десь мінус 16 мільйонів гривень.
Дивіться: у нас 97 мільйонів і 6 тонн за 9 місяців. Тоді як, для прикладу, ДП «Бурштин України», яке через Фонд держмайна зараз виходить на фінішну пряму щодо приватизації, за 15 років офіційно добуло 13 тонн бурштину. Ось вам і показник нашої роботи.
Не будемо забувати, що зараз у нас працює декілька ділянок. Підприємство спроможне одночасно відпрацьовувати 5-10 кар’єрів. Відповідно, можемо масштабуватися, аби тільки для цього були території.
Однак території мають бути продуктивними, бо, для прикладу, Маневицька ТГ надала нам 337 гектарів для проведення розвідувальних робіт цього року, ми пройшли ці території із розвідкою – бурштину на них виявлено не було. Хоча це в межах ліцензії. Усі просто вважають, що в нас бурштин на Волині суцільним шаром залягає. Але це не так.
– Це викликає якраз дуже прості, але зрозумілі запитання. Коли громади переконували у тому, щоб дати землі підприємству для геологорозвідки, їм казали про користь, про гроші у бюджет. Тепер, мовляв: вибачте, нема бурштину. «А може, його за цей час видобули нелегально, нині ж просто розводять руками?» – запитують люди. Що ви відповіли б?
– Усе трохи не так. У нас ліцензійні площі сягають 52 тисячі гектарів. Наприклад, зараз ми працюємо у Маневицькій тергромаді на землях лісгосподарського призначення (Маневицьке ЛГ, Вовчицьке ЛГ). А є землі сільськогосподарського призначення. Перші ми погоджуємо з лісокористувачами (а зараз уже з адміністрацією). Ми спробували працювати на землях сільськогосподарського призначення, на жаль, не підтвердилися запаси. Втім, навіть від нашої роботи на землях лісогосподарського призначення рента сплачується у бюджет громади.
За цей період Маневицькій ТГ надійшло 4 мільйони 302 тисячі гривень ренти. Це та сума, яку вони отримали, і не важливо, чи ми в лісі працюємо, чи на сільськогосподарського призначення землях. Правда, треба розуміти поняття розщеплення: там 30% отримала громада, 70% з цієї суми забирає держбюджет. Тобто громада з цього мала 1 мільйон 290 тисяч 693 гривні.
У цей же час громада отримує і ПДФО. У нас працює виключно місцеве населення, це мешканці Маневич, Прилісного, Лісово, Вовчицька. Їх доволі багато. Зарплати теж великі. Тому розмір ПДФО за цей час сягнув 6 мільйонів 703 тисячі 391 гривні. Це дуже велика сума. Лише у Маневицькій ТГ ПДФО – це 2 мільйони 831 тисяча 881 гривня. У Прилісненській – 3 мільйони 638 тисяч 395. Крім того, ЄСВ, військовий збір лишаються у громаді.
Зараз на Прилісненську тергромаду, на території якої ми не працюємо, але там знаходиться (зареєстроване) ТОВ «Надровидобування», щомісяця спрямовується ПДФО на рівні 120-150 тисяч гривень. На Маневицьку громаду, де зареєстрована маневицька філія ТОВ «Надровидобування» (це було умовою громади – працювати на території громади і давати робочі місця їхнім місцевим людям) – 400 450 тисяч за місяць. Якщо порахувати це разом із рентою, то загалом громада отримує за місяць до мільйона гривень. Вважаю, це непогано. Сподіваюся, таким темпом ми незабаром станемо там основним платником податків.
Якщо рахувати зарплату, то люди занесли у свої родини 33 мільйони 178 тисяч 534 гривні. Це дуже добре.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «На сесіях без політики ніяк», – Григорій Недопад про перший рік каденції. ІНТЕРВ’Ю
«Мідь набагато цікавіша»
– Торік восени на одному з ефірів «1+1» Ігор Палиця, пояснюючи переваги створення КП «Волиньприродресурс», сказав: «В обласний бюджет підуть гроші. Якщо зараз обласний бюджет Волині розпоряджається 200 мільйонами гривень бюджету розвитку в рік, то тепер ми очікуємо від цивілізованого видобутку бурштину до мільярда гривень у рік. А це – школи, садочки, лікарні, дороги». Тому й виникають запитання: де мільярди?
– Якщо ми кажемо про мільярди, малося ж на увазі не тільки бурштин. Я казав, що у нас є ще родовище міді із запасами. Проблема цього родовища в тому, що там шахтний метод видобутку, тобто треба будувати шахту. На неї треба дуже багато інвестицій. У нас є вся проектна документація. Вона затверджена. Вартість реалізації цього проєкту становить до 450 мільйонів доларів.
Це та сума, яку комунальне підприємство самостійно не потягне взагалі. Треба залучати інвесторів, іноземні компанії. Коли ми отримували спеціальний дозвіл, то розраховували на співпрацю з компанією «Полмідь». Пішли перемовини. Зробили три свердловини, міжнародні аналізи, однак економічний спад у зв'язку з ковідом зупинив інвестиції та початок нових проектів у всьому світі.
Зараз на цю тему ми ведемо перемовини з Канадою. До речі, в цьому нам взялося допомагати Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. 10 січня представники міністерства їдуть в Канаду, одне з питань – наше родовище міді та залучення інвестицій у нього.
– Що сьогодні вигідніше добувати: бурштин чи мідь?
– Скажімо так: мідь набагато цікавіша, тому що вартість міді на міжнародному ринку дуже зросла. Але для початку його реалізації потрібні колосальні гроші. Навіть якщо вкинути весь бюджет області, цього не вистачить. От є приклад: Нововолинськ і шахта №10, яку ніяк не можуть добудувати. Там глибина трохи більша, 1000 метрів. У Жиричах трохи менша – 450. Але ми знаємо, скільки років 10-та шахта будується. Років 20 уже? І туди похоронили просто космічні гроші.
Ми розуміємо в цьому випадку, що самі проєкт не потягнемо, будемо залучати інвесторів, щоб збудувати шахту, організувати збагачення і виходити на міжнародні ринки. Це дуже перспективно.
Із бурштином на міжнародну арену ми вже вийшли. Нас знають у Китаї, в Об'єднаних Арабських Еміратах, Польщі, Литві. Ми без проблем можемо нарощувати показники. Зараз 1 кар'єр за 9 місяців (округлимо) дав майже 100 мільйонів. А якщо таких 10?
Загалом ми підняли цих 100 мільйонів з… 8-ми гектарів. А у нас 52 тисячі. Чи спроможні ми дати показник 500 мільйонів? Спроможні. Мільярд? Так. Тільки на бурштину? Так. Це напряму залежить від території і співпраці з громадами.
– До речі, які зараз стосунки з громадами? Маєте порозуміння?
– Цей рік якраз і продемонстрував, як ми працюємо: немає екологічних наслідків, не пропадає вода, є робочі місця, зарплата чесна і прозора, конвертів не існує, а платиться тільки вся сума на картку. Обсяги видобутку – прозорі. Нема поняття про офіційний і неофіційний видобуток. Якщо держпідприємства показують 18 кілограмів за рік, то ми за три місяці роботи торік – більш ніж 2 тонни. І зараз уже 6600, на кінець року, думаю, буде 7.
У тому, що ми зможемо наростити видобуток і наповнити бюджети за тими планами, які були заявлені, я не сумніваюся. Навіть без міді. Все тут залежить від співпраці з лісівниками (з можливістю вивільнення території) та з громадами.
Є межі ліцензійних площ, ми проводимо розвідку, а вона показує, що взагалі відсутня глина, в якій є бурштин. Або проходимо і георадарами, проводимо і пікетну розвідку екскаватором – є глина, а в ній нема бурштину. Як було в Маневицькій громаді. Зараз у цій ТГ ми розглядаємо ще десь 540 гектарів. Ведемо спілкування з камінь-каширськими громадами, приємно, що вони звертаються самостійно…
От поясню вам, що таке пікетна розвідка. Приїжджає екскаватор, робить яму метр на метр завглибшки 6 метрів. Спочатку яму, потім фотофіксацію перерізу, потім георадаром досліджують територію. І от такі ями роблять «шахматкою»: 20 на 20 , 20 на 25. Це показує, що шар – суцільний, без перепадів, наявність глини чи відсутність. Тоді видно, є ознаки бурштину чи немає.
А коли ми робили це в Маневицькій громаді, то виглядало це так: приїжджаємо, люди виходять і кажуть: «А подивитися можна?». І щоразу, куди б не їхали, нас питають, чи ми не будемо копати на їхніх городах. Відповідаємо, що ні, бо є санітарні межі, тощо. Так, на частині територій є неоформлені городи, але ми ж не будемо йти до людей на поле. Ми ці межі не переступаємо.
Нас навіть запитували, чи можемо ми роботи провести восени, щоб вони з городів врожай зібрали. І ми йшли назустріч. Реально чекали осені. Приїхали з геологами, щоразу люди стають, дивляться і аж руками розводять: «От, і тут нема. А може, он там…».
Я дуже чекав, що від цієї розвідки у нас з'явиться ще один-два нових кар'єри. Показники ж непогані: 8 гектарів – 7 тонн. Але в той же час на землях лісогосподарського призначення (не тільки сільськогосподарського, до речі) на 70 гектарах розвідки – нуль. Це поруч із тими територіями, де ми працюємо.
Специфіка бурштину в тому, що є він чи нема, можна знати, лише зробивши розтин екскаватором.
«Коли мене призначили в.о., на рахунку було 760 гривень»
– В інтерв’ю «Першому» директор ДП «Волиньторф» депутат облради Іван Киричик розповів, що зараз його підприємство на 80% працює на землях «Волиньприродресурсу». Тривалий час волиньторфівці не могли отримати нові площі під розробку, а ви отримали. Як так вийшло?
– «Волиньторф» ніколи не подавався за отриманням ліцензії на родовища «Велике Багно», «Велике Болото», «Стобихівське» і «Коза Березина». Тобто у них є їхня ліцензія на родовище «Вутишно», вони його розробляли. Виникло питання про розширення меж спеціального дозволу, складність постала в тому, що вони переходили на землі лісогосподарського призначення. Щоб там працювати, треба переводити їх у так звані землі промисловості, а це два рішення Кабміну. Тобто вони могли крутитися тільки в межах існуючих родовищ, але не більше.
Тоді були пікети адміністрації, працівники перекривали дороги. На той час Ігор Палиця побачив вирішення проблеми. Уже було створене комунальне підприємство з видобутку бурштину. Ми взяли інформацію про всі родовища торфу, які є на Волині, вибрали найпродуктивніші і ті, які у транспортній доступності до Маневицького торфобрикетного заводу та заводу «Сойне». Торф у нас – соціальний продукт на Волині, без брикету область не може повноцінно функціонувати, а соціальна сфера тим паче, тому й було прийняте рішення брати ці території, брати ці спеціальні дозволи.
Тільки взяли – одразу підписали угоди з «Волиньторфом».
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «У них навіть термін є «металоломна приватизація». Не хотілося б». Директор Волиньторфу Іван Киричик
Усі: от «Волиньторф» добуває на ваших територіях і ще й у вас купує фрезерат. Так, купує. Але всі бачать тільки верх конструкції. Ми купили ліцензії, ми отримали дозволи, розробили проектну документацію на видобування, для підготовки кожної території «Волиньторфу» платимо за болотно-підготовчі роботи, окремо за видобування, і тільки після того вони у нас купують.
За цей період ми добули 52 тисячі тонн торфу, продали на 20 мільйонів 160 тисяч. За видобуток торфу ми заплатили «Волиньторфу» 6 мільйонів 342 тисячі 776 гривень з цієї суми. З цієї ж суми сплатили за болотно-підготовчі роботи (3 мільйони 676 тисяч 500) і вартість спецдозволів («Велике Болото» – 1 мільйон 694 тисяч, «Стобихівське» – 901 тисяча тощо). «Волиньприродресурс» на брикеті не заробляє, бо ми продаємо цьому держпідприємству лише фрезерний торф, з якого вони і виготовляють брикет.
Станом на 11 вересня минулого року борг перед «Волиньторфом» сягнув 3 мільйонів 395 тисяч: вони вже почали болотно-підготовчі роботи, а підприємство з ними не розраховувалося і накопичувало борги. Сьогодні у нас перед контрагентами боргів – нуль, перед «Волиньторфом» – нуль. Усі наші платежі та фінзобов’язання закриваються.
Коли мене призначили в.о. директора, у підприємства на рахунку було 760 гривень 99 копійок (залишок станом на 11 вересня 2020 року). Сьогодні при тому, що в нас немає боргів, – 1 мільйон 467 тисяч 491 гривня. Ще рік не завершився, а в нас кошти є постійно.
– Чим закінчилася судова історія з Василем Столяром (ексдиректор і ексдепутат Волиньради судився за звільнення з посади, – авт.)?
– Апеляція його звільнення визначала законним. Він подав касацію. 24 листопада цього року Верховний Суд України залишив рішення апеляції в силі та поставив остаточну крапку в цій історії.
– Відомо, що завод, на якому переробляють бурштин і який розташований у Прилісному, належить вам, так?
– Так.
– Чому тоді так, чому це не якесь комунальне підприємство, чому це не робить «Волиньприродресурс»?
– У комунального підприємства немає жодного майна. Якщо ми кажемо про завод у Прилісному, то я купував його ще тоді, коли «Волиньприродресурсу» не існувало.
Як фізична особа я придбав майно, мав плани займатися цим напрямком, була створена приватна компанія для отримання спецдозволів («Амбер-інвест»). Але позиція ради вже на момент створення «Волиньприродресурсу» полягала в тому, що всі надра мають працювати на область.
Мені запропонували трудиися на користь Волині. У цей час завод (колись – консервний цех) уже був куплений, там проводилися роботи. Коли у квітні 2018-го підписався договір генпідряду із ТОВ «Надравидобування», а воно було зареєстроване у Вінниці, то умовою стало, щоб усі податки лишалися у нашій області, тож запропонували розглянути варіант перереєструватися. У 2020 році перереєструвалися на Волинь на адресою заводу та працюють.
Василь Андрійович після того, як його звільнили, дуже постарався і написав заяви і в НАЗК, і в НАБУ, і в прокуратуру. Розглядалося питання, чи є конфлікт інтересів у тому, що генеральний підрядник орендує у мене приміщення. Але всі провадження закриті. Профільні органи конфлікту інтересів не знайшли.
– Коли 11 лютого вас призначили директором підприємства, хтось із обранців запитував у сесійній залі, чи не виникне проблем із тим, що ви є засновником кількох підприємств і в той же час будете отримувати зарплату у «Волиньприродресурсі». Ви відповіли, що ні. Натомість залишаєтеся засновником трьох підприємств: ТОВ «ФСБ-Охорона», ТОВ «Юридична фірма «Правда», ТОВ «Амбер-інвест». Недавно стало відомо про те, що НАЗК надіслало припис до Волиньради, в якому вказує, що ви як директор комунального підприємства мали б передати в управління іншій особі належні вам підприємства та корпоративні права. Тобто, порушуєте закон «Про запобігання корупції». Як ви це пояснюєте?
– Появі цього припису можна завдячувати безпосередньо Василеві Столяру, який письмово звернувся про притягнення мене до відповідальності з цього приводу. Саме на підставі його заяви НАЗК звернулося до комунального підприємства з проханням надати пояснення, які підтверджують цю заяву або ні.
У чому суть? На той момент, коли я був його заступником, я начебто не подавав декларації, чим порушив норми антикорупційного законодавства. І, мовляв, на момент призначення керівником на мені числилися фірми. От ці два моменти і формують цю заяву.
Те, що не подавав декларації, – неправда. Відкриваємо реєстр – усі подані. Щодо неподання декларації 2017 року, то відповідальність і обов'язок контролювати, подаються чи не подаються декларації, покладається на директора підприємства. Якщо Василь Андрійович вважав, що я як його заступник мав це зробити, то протягом тижня він мав про це сповістити відповідні органи. Більше того, навіть терміни відповідальності за це вже пройшли.
Наступне, що перевіряли: особам, які призначені на керівні посади публічних товариств чи комунальних підприємств, згідно із законом, заборонено отримувати прибуток в інших місцях. Можна бути засновником, але не можна бути директором підприємств. НАЗК надано відповідь, що ще з 2017 року, коли я став заступником директора «Волиньприродресурсу», всі ті підприємства були зупинені, фірми показують «нульовки». Діяльності вони не здійснюють, прибутку і доходів я там не отримую. Призначити туди найманого керівника означає щомісяця вносити приблизно 10 тисяч на цю компанію, тоді вже будуть не «нульовки». От і все.
Крім того, є роз'яснення самого НАЗК, що таке публічні підприємства і приватні підприємства. Органи місцевого самоврядування можуть засновувати і одні, і інші. За критеріями, наше комунальне підприємство не є публічним, бо не виконує соціальної функції, займається винятково господарською діяльністю, не фінансується за рахунок бюджету. Коли воно було створене у 2016-му, то на первинне отримання геологічної інформації було виділено 3 мільйони з обласного бюджету, того ж року всі до копійки повернули у бюджет.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Але він має прийти і вибачитися». Ігор Лех про волинську політику і свою каденцію. ІНТЕРВ’Ю
– І це єдині кошти з обласного бюджету, які залучали?
– Так. У 2017-му навіть казначейські рахунки закрили і не отримували більше жодної бюджетної копійки. Ми не є бюджетною установою, навпаки – перераховуємо кошти у бюджет. Отже, не підпадаємо під ознаки публічного товариства, тому не маємо виконувати норми про подання декларації. Я подаю її, бо я це роблю, бо цієї прозорості зараз вимагає банківський сектор. Уся ця інформація завжди подавалася в деклараціях, там видно, що я не отримую з цих підприємств жодних доходів.
Це перевіряла комісія обласної ради. Комісія погодилася з тим, що ми не є публічні. А навіть якщо НАЗК не сподобалося б рішення комісії, то термін притягнення мене до відповідальності уже сплив. Ці рішення були направлені НАЗК.
– Чи маєте ви реакцію НАЗК?
– Ні, поки ні.
«Власник не змінюється»
– 8 грудня майнова комісія розглянула проект рішення про реорганізації КП «Волиньприродресурс» і перетворення цього в акціонерне товариство. Члени комісії підтримали це рішення. Воно, очевидно, буде винесено на найближчу сесію. Чим спровоковано його появу? Навіщо?
– Як комунальне підприємство ми обмежені ресурсами в частині залучення коштів. Це те, про що ми говорили, згадуючи Жиричі. У цьому випадку йде мова про перетворення комунального підприємства в акціонерне товариство. Що це означає?
От «Укргазвидобування» будо ДП, стало АТ. «Енергоатом» був ДП, став АТ. «Укрзалізниця» – так само. Тобто це одна з форм управління, яка нічим не відмінна від комунального підприємства. Якщо відкрити інформацію про будь-яке з названих підприємств, ми побачимо, що це стовідсотково власність держави. Статус не змінюється. Але акціонерні товариства мають право випускати цінні папери, випускати облігації, залучати кошти під статутний капітал і під запаси.
Акціонерні товариства – то найскладніша і найбільш зарегульована форма правління. Мало того, що товариство має оприлюднювати усю звітність своєму засновнику, це ми й так регулярно робимо, то ще й зобов'язане щомісячно, щоквартально, щорічно давати звітність держрегулятору, це Національна комісія з цінних паперів. Дуже складна конструкція, але її вибирають ті великі підприємства, які хочуть використовувати саме інвестиційний механізм.
– То обласна рада буде власником на всі сто відсотків? А може приватна структура теж стати власником підприємства?
– Це залежить від форми створення. Якщо ви побачите проєкт, то там написано: «Реорганізувати комунальне підприємство Волинської обласної ради шляхом перетворення в акціонерне товариство «Волиньприродресурс» у формі приватного акціонерного товариства».
Коли наші депутати читають «приватне», то сприймають це ніби тут щось не так. Є закон про акціонерні товариства: приватне - це як раніше було закрите акціонерне товариство. Відкрите (публічне) АТ – це коли будь-хто може придбати частку акцій. Приватне - коли випускається сто акцій, і всі вони в одного власника. Не йде мова про випуск акцій. Тут необхідно рішення засновника, тобто рішення обласної ради.
Тобто перший крок – це етап перетворення шляхом реорганізації в акціонерне товариство, він дуже довгий. Уже потім – випуск облігацій (тільки за рішенням власника, а це окрема сесія), вихід на фондовий ринок, а далі – процедура переоформлення всієї проєктної документації… Це дуже складно, але це дасть можливість використовувати інвестиційний інструмент, щоб реалізувати проект видобутку міді.
Не йде мова про те, що інвестор стоїть вже за рогом, готовий прибігти та інвестувати. Ні, але ми хочемо мати цей механізм, тому його створюємо.
-–А чому знаючи те, що акціонерне товариство має більші можливості, рада не пішла таким шляхом спочатку?
– Мені важко сказати. Тому що зазвичай обласні ради створюють комунальні підприємства. Це легша форма управління.
Не потрібно забувати, для яких це цілей робиться. Жиричі – це той спеціальний дозвіл, який ми зараз не використовуємо. Якщо наступного року не почнемо цей проект, то можемо його втратити. Інших механізмів запустити цю процедуру просто не існує.
Статус не змінюється. Власник не змінюється. Я думаю всі депутати ознайомилися зі специфікою приватного і публічного товариства. Для обласної ради це нічого не змінить. Для комунального підприємства - це складніша звітність, більше органів контролю, але хоча б варіант залучення коштів на проекти. Бо від коштів, які в нас є, залежить те, як ми можемо масштабуватися.
– Чому це рішення не винесли на обговорення раніше?
– Насправді дане питання обговорювалося з депутатами, всі побачили, що навіть державні підприємства у нас вже акціонерні, і нічого у цьому немає, зрозуміли ситуацію.
Якісь питання якщо й виникали, то за цей час усі в цьому вже розібралися. А загалом до звіту готовий у будь-який час.
– А що ви вважаєте результатом своєї роботи, якщо вже ми знову заговорили про звіти і підсумки?
– Найкращий результат – те, що підприємство запустилося і не має боргів. Ми живемо, ми рухаємося, створюємо робочі місця, наповнюємо бюджети всіх рівнів.
Ну, вийшли на мільйони, на сотні мільйонів. Нас запитують: «А де мільярди?». Готові виходити і на мільярди, але це неможливо без співпраці з органами влади, адміністрацією, лісагентством і лісівниками, громадами.
Громади вже зрозуміли зиск від Волиньприродресурсу. Всі знають, що в нас були натягнуті стосунки з Прилісненською тергромадою, буквально сьогодні вони вперше стали ініціаторами розмови, готові сідати, вести діалог і співпрацювати. Вони зрозуміли, що якщо не погодять нам надання родовища, завод “Сойне” зупиниться. А від роботи заводу залежить опалення будинків в селі. Заміни не існує.
Розмовляла: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Юлія КОЦЮБА