ГО «Самооборона» міста Рожище – одна з тих організацій, члени якої почали волонтерити задовго до повномасштабного вторгнення росії у лютому минулого року.
Активісти працюють у приміщенні, яким колись користувався місцевий осередок «Партії регіонів», і вважають це символічним. Тепер же тут збирають допомогу українським захисникам для боротьби з російськими окупантами. За 10 років в Україні багато змінилося.
Вантажили по 5 вагонів продуктів
Організація утворилась у 2013 році – в розпал Революції Гідності. Рожищенські активісти тоді разом возили продукти до Києва.
«У нас містечко маленьке – всі одне одного знають. Як і будь-де, є свій актив», – каже Вадим Зінгель.
Не встигли оговтатися після Майдану, як переключились на допомогу військовим на Сході України. Потім були кілька років затишшя, а 24 лютого 2022 року активісти знову повернулися до волонтерства.
«24 лютого о 6 ранку зібралися і більше не розходилися. За кілька днів весь Вірин (Віра Шварцкоп – волонтерка, - ред.) магазин був заставлений коктейлями Молотова – тьма людей цим займалася. На жаль, у них маленький термін придатності, тому згодом “коктейлі” довелося утилізувати», – пригадує Вадим Зінгель.
Перші два-три тижні повномасшабного вторгнення волонтери присвятили тому, що збирали і відправляли продукти селам і містам Київщини, де на той момент були спершу бої, а тоді й окупація. Пасажирським потягом везли до Києва, а вже звідти місцева влада та волонтери – в Ірпінь, Бучу, інші населені пункти.
«Бували такі дні, що ми вантажили по п’ять вагонів продуктів. Інколи для цього людей із Рожища в Ковель везли, бо потяг довго не стоїть і вантажити потрібно було швидко», – пригадує ще один волонтер Олександр Кучірка.
Також потягом «Львів-Бахмут» відправляли продукти та засоби гігієни до Харкова. Для цього до Львова їхали 15-ма бусами. Сприяло те, що тоді в цей бік потяги їхали практично порожніми.
Паралельно передавали «розгрузки» та інші речі військовим, долучалися до патрулювання міста, блокади російських фур.
«Спочатку ніхто не знав, хто і що має робити. Просто в перший день зібралися багато людей, в яких було одне бажання – якось допомогти», – каже Віра Шварцкоп.
Читати також: «Найважче видаляти номери загиблих воїнів», – волонтер Віталій Гладун
Військові беруть їжу, щоб роздати місцевим
У травні самооборонівці вирішили збирати на перше авто: військовому з Волині Богдану Пташнику. Збір, зізнаються, йшов тяжко – на нього знадобилося приблизно два тижні. До цього організація збирала що завгодно, але не гроші: продукти, засоби гігієни, форму, амуніцію. З авто ж був перший досвід збору саме грошей.
Часто збирають на картки рідних військових, яким підуть ці машини. Так збільшується довіра.
Попри складний перший досвід, волонтери вирішили продовжити. Кажуть, не могли відмовляти військовим, які дуже просили авто.
«Зазвичай у нас немає спонсора чи донора, який закриває великі суми у зборах. Це завжди маленькі внески «простих людей». Наприклад, вчора 45 євро на дрон мені перерахувала старша жінка, яка живе за кордоном», – каже Віра.
«Зараз скинули оголошення: машина за 6600 злотих в Польщі. Перевіримо, чи підходить вона одному бійцю.Тоді знайдемо людину в Польщі, яка її подивиться, купить, підготуємо звернення на митницю. Віра привезе. Потім її ще тут перевірять, відремонтують, якщо військові попросять – пофарбуємо. Хоча зараз вже рідше це робимо. Дехто каже, що тоді машина з більшою вірогідністю стає мішенню», – пояснює механізм купівлі авто Вадим Зінгель.
Усі машини офіційно передають військовим частинам з документальним оформленням, інакше це буде небезпечно для самих волонтерів, до яких рано чи пізно прийдуть з перевіркою. Це не завжди просто. Наприклад, не вдавалося швидко отримати потрібні документи від військових в Авдіївці, яка перебуває під постійними обстрілами. Проте з часом цю проблему вдалося вирішити і все належно оформити.
Загальну кількість придбаних машин не рахували, але, кажуть, вже точно більш ніж 20. Переважно одномоментно збирають на одну машину. На дві – лише якщо хтось інший з людей вже збирає на свою і просить долучитися.
«Навесні і влітку це була найбільш гостра потреба. Військові просили будь-які машини: їх катастрофічно не вистачало навіть для того, щоб вивозити поранених.
Зараз ця потреба менш гостра і, якщо просять, то більш спеціалізований транспорт: джипи, буси для перевезення особового складу. Деякі підрозділи навіть кажуть, що вони машинами забезпечені. Здебільшого авто треба тим, у кого транспорт розбили, або новим підрозділам», – пояснює Віра Шварцкоп.
Також волонтери збирали гроші на антидронові рушниці. Знайшли в Чехії по 180 тисяч гривень. Купили вже три і військові просять ще. Хоча, кажуть самооборонівці, наразі і держава почала їх постачати, а також відправляти військових на курси з їхнього користування.
За словами рожищенських волонтерів, зараз на фронт потрібні здебільшого спеціалізовані речі: дрони, антидрони, тепловізори. А от те, що було на початку вторгнення (форма, бронежилети), вже не дуже актуально. Хіба теплі речі або заміна форми тим, в кого вона знищена обстрілами.
Зараз у штабі в Рожищі лишаються берці 36-39 розмірів, які поки не знайшли своїх власників. Якщо вам потрібні такі, пишіть Вірі Шварцкоп.
«Їжу веземо хіба цивільним. Військові, якщо беруть, теж роздають місцевим. Собі лишають тільки солодке, консерви та енергетики.
Просять окопні свічки. Це справді корисна і потрібна річ. А також дитячі малюнки для емоційної підтримки», – каже волонтерка.
«Кожного, хто приходить, щось приносить або забирає, записуємо. Певно, коли закінчиться війна, буде два томи цих записів. За 2022 рік 830 хлопців звернулися до нас. Це тільки ті, які записані, але один може брати допомогу на себе і п’ятьох побратимів. Також це суто військові, допомога цивільним – окремо», – розповідає керівник «Самооборони м. Рожища» Олександр Дулюк.
Час від часу волонтерам допомагає фонд «Волинь 2014», а також полячка Моніка Канцлеж, яка передала в Україну допомоги вартістю більш ніж 300 тисяч доларів. Проте частіше тут все ж мають справу з малими внесками.
«Коли хтось з-закордону питає, кому привезти кілька фур, я одразу шукаю контакти волонтерів з Харкова, Запоріжжя, Херсона і перенаправляю на них. Для чого везти сюди, перевантажувати в менший транспорт і далі їхати, якщо можна відправити просто туди?» – каже Віра.
Поїздка на щойно звільнені території
Найбільше волонтери допомагають місцевим військовим з колишнього Рожищенського району.
«Здебільшого люди кидають гроші на найгарячіші напрямки. Реагують на назву бригади. Наприклад, на третій батальйон 14-ї бригади кидатимуть ті, в кого там є знайомі. А якщо просто писати «Солдату, який воює в Куп’янську», на це не реагують», – пояснює специфіку зборів волонтерка.
Самооборонівці їздять на східний напрямок орієнтовно раз на місяць. При цьому везуть не одну, а три-чотири машини, запаковані допомогою. За одну поїздку можуть побувати у Куп’янську, Ізюмі, Слов’янську, Краматорську.
«Все залежить від того, кому ми збираємо на машину. Військовий у Бахмуті – значить, їдемо в Бахмут».
Пересуватися прифронтовими містами непросто через відсутність зв’язку та інтернету. Через це виникають «пригоди», які найбільше і запам’ятовуються волонтерам. Наприклад, у місто Балаклія на Харківщині вони потрапили через два дні після його звільнення з окупації.
Волонтери відгукнулися на прохання волинянки знайти її брата, який живе у Балаклії, але пів року не відповідає на дзвінки та повідомлення. Нікого з місцевих перевірити, що з ним, не попросиш: зв’язку немає, мости розбиті.
«Якийсь місцевий дядько махнув «Їдьте за мною». Ми так і зробили, а по тій дорозі танки раніше ходили – все розбито. Влетіли в яму, застрягли, то нам і сказали: «Їдьте полем». Ми так і зробили. Знову застрягли – виходили штовхати машину. А потім побачили, що те поле саме сапери розміновують. Через незнання заїхали. Добре, що обійшлося.
У результаті того чоловіка таки знайшли. Він волинянин, має там прізвисько «Бандера». Пів року окупації не виходив з хати. Коли перевіряли, жінка казала, що він в Харкові», – пригадує Віра Шварцкоп.
«Як нас там обіймали! Фраза тієї поїздки була: «Ми вижили». Люди з підвалів повиходили: замучені, залякані страшне. Діти малі стояли з прапорами. Місцеві розказували нам, де катівня була, де розстрілювали українських військових», – додає вона.
Читати також: Після уроків – за швейну машинку. У волинському селі вчителі шиють військовим плащі і «розгрузки»
Дитячий батальйон
Влітку діти самооборонівців теж вирішили долучитися до зборів і створили дитячий батальйон «Бандерівці». Назву придумала 9-річна донька Олександра Кучірки Меланія. До них долучилися двоє дівчаток-переселенок з Донецької області.
«Бандерівці» влаштовували концерти – влітку виступали по кілька разів на тиждень. Місцеві люди реагували на це дуже позитивно.
«Діти тільки прийшли, ще не почали навіть співати, а їм вже гроші несуть».
За пів року дитячий батальйон назбирав більш ніж 600 тисяч гривень.
«Ми подумали, що не можна просто постійно просити в людей гроші. Треба щось продавати і на тому заробляти», – каже Віра Шварцкоп.
Так діти почали розмальовувати і продавати уламки снарядів, які волонтери привозять з фронту. Невеликі амулети роблять з частин касетних снарядів. За них дають навіть по 1000-1500 гривень.
«Один американець взяв 60 штук і сказав, що роздаватиме їх конгресменам, сенатаром, щоб показати, що в Україні борються навіть діти і потрібно допомагати. Сам привіз нам купу ракет з Бахмута. Він морський піхотинець у відставці, зараз волонтерить», – каже Віра Шварцкоп.
Розмальовані російські каски та більші уламки продають і за 5 тисяч гривень. Одна з робіт, на якій зобразили вагон потяга з людьми і тваринами з підписом «Друзі – важливіші за речі» керівництво Укрзалізниці попросило передати в їхній музей.
Волонтери хочуть зробити і свою виставку.
«Усі роблять свої маленькі внески. У кожного з нас ще є робота, тому доводиться балансувати і допомагати тим, чим можемо.
Я особисто мрію поїхати в Маріуполь, як тільки його визволять. Те, як його знищили, мені дуже болить», – резюмує Віра Шварцкоп.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Людмила Герасимюк