Війна росії проти України принесла суттєві руйнування житлових будинків та інфраструктури. Експерти оцінюють збитки у понад 100 млрд доларів.
Питання відбудови час від часу підіймають в інформаційному просторі.
А що насправді відбувається в будівельній сфері? З якими проблемами стикнулися забудовники? Що потрібно змінити, щоб бізнес міг працювати?
Про це «Першому» розповів гендиректор ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ігор Чорнуха.
Далі – пряма мова.
«Потрібно 10 років, щоб забезпечити потребу в житлі»
На сьогодні в Україні внаслідок російської агресії зруйновано або пошкоджено 45 мільйонів м² житла.
Офіційно зареєстрували 2 млн 200 внутрішньо переселених осіб. За неофіційними даними реальна цифра – близько 5 мільйонів, оскільки багато людей віком від 20 до 55 років не реєструються як внутрішньо переміщені та живуть за свої заощадження. За кордон виїхало понад 5 мільйонів українців.
Держава перш за все ставить перед собою завдання забезпечити людей житлом за рахунок відновлення пошкоджених будівель, викупу готових квартир та будівництва нових житлових комплексів. Потреба – 600 тисяч квартир.
В уряді висловили публічне побажання, щоб до кінця року закупити 53,5 тисячі квартир.
З них приблизно половина – це викуп житла, яке вже здане в експлуатацію або буде здане до кінця року чи знаходиться на етапі будівництва (є вся документація та дозволи на забудову).
Якщо робити ще градацію, то з них готових квартир – 0, 76 %, з тих, що будуть здані до кінця року, – 0, 21 % і на етапі будівництва – 2, 89 % (від загальної потреби).
Також планували побудувати 30 тисяч квартир (5 % від загальної потреби) за ціною 24 тисячі гривень за квадратний метр. При цьому житло має бути з оздобленням та вмеблювання. За таких умов зробити це абсолютно неможливо.
Я вважаю, що це найменш ефективний варіант забезпечення житлом. Найдієвіший та найшвидший спосіб – це викуп готових квартир або на етапі будівництва через договір купівлі-продажу майнових прав як це роблять фізичні особи.
Таким чином переселенці й ті, хто інвестував в розпочате до початку війни будівництво, будуть мати змогу отримати житло, а підприємство матиме обігові кошти.
За 2018-2021 роки в Україні здали в експлуатацію 39 мільйонів м² житла. В середньому – 9 мільйонів м² за рік при рекордному 2021 році. Якщо працювати в такому темпі, то щоб забезпечити нинішню потребу, потрібно 10 років.
Проте зараз будівельна галузь перебуває у досить поганому стані.
Багато підприємств від початку вторгнення не відновили роботу, в тому числі на територіях, де не ведуться активні бойові дії.
Я нещодавно повернувся з Києва із засідання Конфедерації будівельників України. Їхав містом і спостерігав за новобудовами. У робочий час – будівельні крани та інша техніка на більшості об’єктів не працюють, робітники на будовах відсутні. Все заморожене з 24 лютого.
Ускладнює ситуацію й те, що зруйновано багато заводів, які виготовляють будівельну продукцію, та порушена логістика доставки матеріалів.
Вже є дефіцит окремих матеріалів, зокрема скла. Зараз ми цього сильно не відчуваємо, оскільки мало будівельних підприємств працює. Промислова галузь справляється видавати стільки матеріалів.
Але якщо всі компанії почнуть працювати на повну потужність, ми стикнемося з великим дефіцитом.
«Державних програм, які мають реальне фінансування, немає»
Наразі відбувається оцінка пошкоджень та руйнувань внаслідок війни. Частину об’єктів вже неможливо буде відбудувати.
Відбудова поки що не фінансується і викуп житла не відбувається. Будівництво, яке анонсує уряд, ще не розпочато.
З жовтня анонсується запуск програми пільгового іпотечного кредитування для військових, вчителів, науковців та медиків під 3-7 %.
Кредитування для всіх інших, хто потребує житла, планується з наступного року.
Всі кошти держава зараз спрямовує на війну. Брак фінансів не дозволяє запустити на повну будівельну галузь та економіку в цілому і ми чудово розуміємо причини.
На сьогодні програм, які мають реальне фінансування, немає.
«У воєнний час ми здали два будинки»
Після 24 лютого компанія «Луцьксантехмонтаж № 536» працювала по-різному. Були періоди тимчасового безробіття та активної роботи.
Зараз працюємо на 70 % – достатньо потужно, як на цей час.
У першу чергу ми активно будуємо на об’єктах, де високий ступінь готовності, щоб завершити роботи і люди, які вклали кошти, отримали свої оселі.
У воєнний час ми ввели в експлуатацію два будинки.
Маємо для продажу квартири в Луцьку та Ковелі – і вже здані в експлуатацію, і ті, що будуть здані до кінця року.
Йдеться про помешкання в житловому комплексі «Династія» на вулиці Володимирській, «Оберіг» на Арцеулова, «Прем’єр» в селі Зміїнець.
Маємо також готові квартири в Ковелі на вулиці Глібова. У цьому місті будуємо на проспекті 40-років Перемоги.
До кінця року завершимо будівництво житлового комплексу «Тріумф» на проспекті Перемоги в Луцьку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЖК «Династія у Луцьку». Комфорт заміського житла за 10 хвилин від центру
«Житло мало б коштувати 30 тисяч за м²»
Проблем у будівельній галузі більш ніж достатньо. Вони у всіх забудовників однакові, оскільки їх спричинила війна.
Це низький попит, пов'язаний з високими ризиками та зменшенням платоспроможності людей. Люди не заробляють стільки, не впевнені, чи варто інвестувати в нерухомість, оскільки незрозуміло, що буде далі.
Відповідно відсутні фінансові надходження, без яких дуже важко підтримувати задані темпи.
Будівництво потребує великих витрат – закупка матеріалів, зарплата працівників. Разом з тим високі ціни, пов’язані з інфляцією, здорожчанням логістики.
З початку війни вартість будівництва значно зросла. Ми продаємо нерухомість за ціною, нижчою за собівартість, щоб забезпечити підприємство фінансами. Це 21-24 тисячі за м².
Сьогодні собівартість явно вища. Житло мало б коштувати 30 тисяч за м².
У таких умовах досить важко працювати, тому забудовники то відновлюють роботу, то призупиняють.
Спад будівництва сягає 70 %. Думаю, що не кожен переживе ці часи. Хтось піде з ринку.
Спілкувався з колегами з інших західних областей. Бум лише на оренду, на купівлю – нема.
«Державні підприємства варто розпродати»
Держава всі ресурси спрямовує на перемогу. Ми з цим згідні й беремо в цьому участь.
На економічному фронті ми відстаємо. Не перелаштовуємося так швидко, як це робить армія. Робимо це надзвичайно повільно.
З початку війни були спроби на законодавчому рівні спростити життя бізнесу. Була обмежена дія певного довоєнного законодавства (податкового, трудового, митного тощо).
Хоча тих змін було недостатньо і проіснували вони недовго.
Спершу законодавство лібералізували, а потім взяли й повернули все назад.
Цього не варто було робити, з огляду на те, що ми найбідніша країна Європи. Все довоєнне не працювало. Потрібні зміни.
Якщо взяти довоєнний період, то близько 50 % ВВП, половина ресурсів, активів проходила через руки чиновників.
Це стосується і перерозподілу ВВП, і того, що багато підприємств є в управлінні держави, а це неефективно.
На мою думку, варто розпродати державні підприємства, тому що вони постійно дотуються з податків. Щороку на це потрібні мільйони, мільярди гривень. Чому ми повинні відповідати за погану роботу їхніх керівників?
Приватний бізнес за все відповідає власними коштами. Не справився – збанкрутував, пішов з ринку. Всі претензії до себе: неправильно вибрав продукт, не підприємливий…
Зараз бізнес оптимізував свої витрати, так само економними мають бути й витрати бюджету в частині видатків.
«Бізнесу не потрібно стільки наглядачів та контролерів»
Нам потрібно спростити митне, трудове, податкове законодавство, на 70 % зменшити регуляторне навантаження.
Ми повинні задуматися, куди будуть повертатися 5 мільйонів людей, які виїхали.
Люди знайшли роботу, у вересні їхні діти підуть до школи. Велика частина не повернеться, якщо в Україні не буде забезпечена економічна свобода.
Потрібно створити сприятливі умови для внутрішнього та іноземного інвестора, які могли б компенсувати ризики, пов’язані з війною.
А це – матеріальні вигоди й простота ведення бізнесу. Щоб не потрібно було сотні паперів, дозволів, наглядачів над тобою. Коли бізнес під тиском ліцензій, дозволів, сертифікатів, квот, регуляторних норм, відповідно виникає корупція.
Треба довіряти малому й середньому бізнесу. Не потрібно стільки наглядачів та контролерів.
Ми самі зацікавлені в тому, щоб працювати якісно, адже це впливатиме на те, куплятимуть наш продукт чи ні.
Треба з України робити країну можливостей. З простотою ведення бізнесу, політичною, громадською, особистою та економічною свободою.
Потрібно змінити податки. Зовсім забрати найбільш корупційний вид – ПДВ. Він абсолютно не потрібен. Якщо хочеться підтримати експортерів, то потрібно знайти іншу форму.
Варто зробити один податок на заробітну плату. Акциз залишити на зброю, алкоголь, цигарки. Навіщо він на паливо? Не знаю.
Необхідно ввести якусь зрозумілу формулу мита. Заїхав, маєш такий продукт, заплатив єдину ставку і поїхав. Податок на прибуток переформатувати.
Неможливе повернення до довоєнних часів. Впроваджуючи зміни, ми розміняємо тимчасові труднощі на майбутні стійкі, довгострокові вигоди.
Тим більше ми маємо міжнародну підтримку, тому зараз саме час це робити та продовжити після перемоги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Рано чи пізно доведеться сказати: «Куме, плати-но податки», – Ігор Чорнуха
«Очікуємо будівельний бум»
У Лугано представили план відбудови України. Він має втілюватися децентралізовано та не створювати умов для схематозу, корупції, тому що цивілізований світ може розчаруватись в українцях.
Не потрібно державі створювати якісь підприємства чи бути учасником ринку в ролі бізнесмена, а довірити цю справу підприємливим українцям.
Світ хоче допомагати. Вони самі не знають, як це зробити, тому говорять, що потрібно якнайшвидше завершити війну. Ми це все теж розуміємо.
З 2014 року ми робимо все можливе для зміцнення обороноздатності країни.
З 24 лютого відновили активну діяльність в цьому напрямку. Робимо це і через фонд «Волинь-2014», і використовуючи можливості нашого підприємства і кожен особисто.
У перші дні дуже потрібні були будівельні матеріали для укріплення позицій військових. Ми масово допомагали, щоб ворог не міг до нас зайти.
Крім того, закупляли автомобілі, тепловізори, квадрокоптери тощо.
Багато моїх колег захищають Україну зі зброєю в руках, в тому числі з-поміж працівників нашого підприємства.
Станом на сьогодні на фронті перебувають 52 працівники з 600. Я бажаю їм якнайшвидше повернутися з перемогою, і військову справу змінити на цивільну.
На жаль, один працівник з колективу загинув, ще один – безвісти зниклий.
Зараз Україні необхідна зброя, перемога, мир. Далі очікуємо будівельний бум, пов'язаний з відбудовою.
Ми дивимося в майбутнє, зберігаємо потенціал підприємства, «боєздатний» професійний колектив, щоб можна було братися за найсерйозніші завдання.
Наше видання вітає Віктора Григоровича з прийдешнім святом. Зичимо ювіляру найперше перемоги України над російськими загарбниками, до якої саме «Луцьксантехмонтаж №536» докладає чимало зусиль. А ще – щастя, здоров'я й Божої ласки до ста літ. Хай буде тільки добро в родині та лише успіхи у справах. І хай ще через 30 років Віктор Чорнуха в черговому інтерв'ю з гордістю розповість про те, як багато зробило підприємство, створенню якого він присвятив життя, для післявоєної розбудови вільної незалежної процвітаючої України. Вітаємо!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Приїхав я, на 40-му була пшениця…». Віктор та Ігор Чорнухи. Розмова над старими світлинами
Текст: Наталя Хвесик
Фото: Людмила Герасимюк