Його можна сприймати по-різному… І насправді кожен його і сприймає по-своєму.
Для когось він ще пуцьвірінок у ЗМІ, а для когось просто Антон, який пише класні тексти.
Він вирішив не сидіти у журналістиці і не «працювати на дядю, який править балом», а взявся робити щось своє.
Те, у чому неабияк знається, але кардинально відмінне від того, чим займався останні роки.
Отож, Антон Бугайчук і його креативна агенція «ЛІХТАР».
– Слухай, чим ти зараз займаєшся?
– Займаюся PR-ом і маркетингом. Відкрив свою креативну агенцію, щоправда люди не завжди розуміють, що це таке. Якщо просто, то займаюся PR-ом і маркетингом, а ще простіше – просуванням брендів та рекламою.
Ми хочемо втілювати якісь цікаві та креативні речі. Я втомився робити щось стандартне.
Я не боюсь бути неоднозначним, бо коли все дуже гарно, прилизано і прогнозовано, у мене це не викликає довіри. Не хочу банальних совкових привітань. Не хочу робити речі, які насправді вже не працюють, від яких втомилися і політики, і бізнес, і їхня аудиторія.
– Коли ви стартували, як креативна студія «Ліхтар» і чи вже маєте клієнтів?
– Ми стартували лише 2 тижні тому, хоча я фрілансером працюю у цьому напрямку вже 4 місяці. Раніше я працював у різних командах, як журналіст, як PR-менеджер. Не хочу казати «політтехнолог», бо в луцьких реаліях політтехнології – це щось дуже далеке від того, якими вони мають бути. Більше того, ми акцентуємось навіть не стільки на політиках, це і бізнес, і громадські проекти.
До прикладу, ми допомагаємо в просуванні сайту UA in Krakiv, який працює на українську спільноту в досить великому польському місті. Також ми працюємо з фотостудією «Ярко», працювали з туристичною агенцією «Патріот», яким трішки оновили дизайн. У нас також є спортивна команда – баскетбольний клуб «Старий Луцьк».
Але я не ставлю якихось рамок, з ким конкретно працювати, але й не цураюсь політики. Це трошки інша специфіка, попри все там багато брудних грошей.
– Маєш на увазі, що всі політтехнології – це бруд?
– Те, що мало би називатись політтехнологіями, на практиці на Волині – це не завжди сплановані речі, які часто втілюються зовсім не так, як треба.
Прикладом використання класичних політтехнологій є вибори в США, в Британії, де йде системне використання соцмереж, системне планування меседжів, використання штучного інтелекту, дуже різних каналів просування, а в нас – це досі примітивні методи.
Чесно кажучи, мені шкода тих політиків, які думають, що досі можна роздавати гречку, ставити майданчики, до червоних дат календаря давати в газету зверстані у Paint вітання на фоні якихось жахливих квітів.
Це буде відходити і вимирати. А щодо чорного піару, то ми відразу на головній сторінці сайту прописали, що з цим не працюємо.
– Ок, ви не будете займатись «чорним піаром», але разом з тим інформаційні війни дуже поширене явище і в бізнесі, і в політиці…
– Тут складне, насправді, питання і ми думали, як уникнути цього «чорного піару». Тож вирішили уникати цілеспрямованих критичних кампаній.
Якщо є певна людина, організація чи бренд, який асоціюється з чимось негативним, ми не будемо на замовлення їх конкурентів системно про це розповідати.
Я вважаю, що потрібно підкреслювати, чим ти кращий, чим ти яскравіший та особливіший, чим ти відрізняєшся на цьому ринку, а не розповідати, що хтось гірший за тебе.
Насправді, це часто використовується і це може комусь приносити емоційну насолоду, коли твої політичні опоненти чи конкуренти розгрібаються зі своїми проблемами.
Але ми від цього дистанціюємось, бо я «хочу грати в довгу гру» і ціную свою репутацію та репутацію своєї команди.
Ми не поширюємо брехню, ми намагаємося навчити політиків різних рівнів, що вигравати можна ефективно, креативно, використовуючи сучасні технології.
– Ти вважаєш, що наш соціум готовий до чогось такого і вже минула ця епоха «гречкосіїв» і «гречкохавів»?
– Проблема в тому, що ніхто не хоче ускладнювати собі життя. Хоча всюди є винятки. Ми зараз працюємо з Сергієм Чуріковим, який брав участь у проекті «Нові лідери». Сам меседж «нові лідери» вже змушує працювати якось інакше, креативніше, демонструвати нові підходи. Це аж ніяк не високобюджетний проект, але тут ми практикуємо використання чогось нового.
Чи працює гречка? Працює! Особливо у консервативних округах, у селах, у менших містах.
Скажу так: кожен бренд - політичний, соціальний, комерційний – повинен вирішувати якусь проблему людини, долати якийсь її біль і нести їй саме ту емоцію, яка їй потрібна.
Можна розказати людині, що ти – крутий господарник, встановивши 10 майданчиків і... поцілувавши коровай на камеру. Але ти можеш показати те саме, але не в такій примітивній формі.
– Як?
– Наприклад, у нас на Волині є комерційний бренд «Вілія» і співзасновник компанії Євген Дудка не дуже цікавиться політикою. Але вони збираючи зерно, виготовляючи борошно та іншу продукцію, думають і працюють, аби мати яскраво упакований бренд, який буде впізнаваним на різних ринках.
Так само дуже хороший кейс Волині «Володимир-Волинська птахофабрика». Київська агенція допомогла їм створити бренд «Епікур» - куряче м’ясо для людей, які хочуть жити здоровим життям. І це працює, і це багатьом подобається. Напевно, більш консервативній аудиторії подобалась би традиційна «Курка-Чеботурка».
Воно для когось працює, але ті, хто орієнтується на «совкову» аудиторію, грають проти часу і грають проти себе. Проблема в тому, що «радянські» люди ходять у магазини так само, як і на вибори, але їх стає все менше.
А на молодь вже не працює проста гречка. На них працює попса. І я підозрюю, що політики, які раніше роздавали гречку, будуть тепер всовувати свою рекламу між ролами поп-зірок, того самого «чоткого паци»… Потрібно відчувати тренди, відчувати аудиторію.
– Тобто тут між «традиційними технологіями» і «попсою» можна ставити дорівнює?
– Ну, поглянь, кліпи попсових виконавців в Україні – це одні з найкраще відзнятих відео. Тому давай говорити відверто: там тупі тексти, а це не прогресивно, бо такий контент створюється не для думаючих людей. Така ментальність.
«Піпл хаває» яскраві картинки, тому вони коштують відносно дорого. Та, водночас, це досить якісні роботи.
Візьмемо рекламу фонду «Тільки разом». Оця їхня галочка в логотипі, яка потім буде використовуватися на виборах, як галочка в бюлетені. Це дуже банально, але реально продумано стратегічно і застосовано в кампанії Ірини Констанкевич.
– То чим фактично ви будете займатися?
– По-перше, це дизайн (графіка, анімація, стоп-моушен, моушен-дизайн), тексти, копірайтинг. Дуже багато до Дня незалежності писали промов і, чесно кажучи, – оце «Вітаю вас шановні краяни…» ще не віджило себе.
Також ми займаємось таргетованою рекламою, бо вона приблизно вдвічі ефективніша. Таргетування працює на виборах і саме це допомогло Трампу виграти на виборах у США. Його команда використала технологію дуже точного націлювання.
Усе те, що говорили про кембрідж-аналітику, про приватні дані, які Фейсбук постійно про нас збирає, – це все можна ефективно використовувати для того, щоб показати людині те, що вона хоче побачити чи почути.
– Чия ідея і фінансування?
– Ідея «Ліхтаря». Ми сиділи з друзями в одній з луцьких кав’ярень, де були гарні ліхтарі. От і подумав, а чому б і ні (Сміється, - Авт.). Ліхтар – це класно. Чесно, немає якогось глобального задуму. Я трошки фотографую і дуже люблю такий лофтовий стиль: ліхтарі, сніг, Різдво…
Фінансування – це мої кошти та кошти, які я позичив у своїх друзів та родичів. Я б не хотів, щоб у читачів виникла ілюзія, що на Волині з’явився новий міні-олігарх чи щось таке. Це не стартап, бо стартап – це компанія, яка розраховує знайти венчурні інвестиції та пропонує якусь дуже проривну на ринку ідею. Але в плані масштабу, в плані методів роботи і корпоративної культури – це чисто стартапівські підходи.
Ми не є чимось дуже глобальним, у нас немає величезних гарних офісів і потужних покровителів. Я втомився від того, що коли працюю, як найманий працівник у команді, не можу повністю впливати на процес.
– Тим не менше, тебе асоціюють з певними людьми...
– Ну і ок. Мені не соромно за жодну з організацій, де я працював. Бо, якби не було, але я завжди намагався уникати якогось бруду, якихось чорних справ… Я не кажу, що я був найчеснішим журналістом…
– Ну тоді зізнавайся…
– Я не кажу, що я не допомагав поширювати якісь консервативні речі. Я фотографував, як ставлять майданчики, я писав: «у такому-то селі, за підтримки такого-то депутата встановили\ відремонтували \п’яте-десяте».
Я це робив і розумів, що можна краще. Тому я взявся за нормальне навчання, їздив до столиці, куди приїжджають хороші спікери. Коли ти дивишся їхні виступи і презентації, то розумієш, що наші майданчики, наші білборди і ці місцеві «кустарні політтехнології» – все це десь років на 10-20 позаду.
– Що тебе так вразило?
– Ну, наприклад, щодо піару, то дуже круто працює київська піар-агенція Gres Todorchuk, які заявили, що займаються лише соціальними, культурними й освітніми проектами. Вони суттєво обмежили свою нішу і не працюють з політиками. Але вони знайшли цю нішу і працюють у ній дуже потужно.
Вони знаходять справді круті інсайти, які зачіпають людей, вони роблять справді якіснийх контент і популяризують речі, які насправді є дуже важливими для цієї країни.
Можна займатись політичним піаром, щоб просувати «себе любимого», а можна просувати якісь круті речі, завдяки яким тебе знатимуть і поважатимуть.
Можна це зробити грамотніше: організувати фестиваль, як в нас на Волині робить Ігор Гузь, привести якихось крутих спікерів. І в перспективі ці речі будуть більш респектабельні. Бо в нас один ставить майданчики, другий вручає баян, а третій привозить Зіброва.
– Ну а хіба привезти Зіброва – це не рівень?
– Я не ставлю якихось меж, але я розумію, що формат креативної агенції – це все таки не той рівень, хоча є певні рамки.
– Це означає, що за потреби «Ліхтар» може привезти і крутішу зірку? То я тепер тільки можу здогадуватись, який рівень розцінок на ваші послуги…
– Ціни… все залежить від масштабу. Те, що ми працюємо із різними клієнтами, часто дозволяє зібрати більше досвіду та контактів, ніж у найманих працівників всередині компаній.
Щодо цін, то типовий проект з місячним супроводом локального бренду (ведення сторінок у соцмереж, певний контент чи вдосконалення сайту, таргетована реклама) стартує від 4 тисяч гривень. Це значно дешевше, ніж тримати в штаті команду відповідних спеціалістів.
Для мене вже, так би мовити, написано кров’ю тут на руці тату: «не бери те, що не зможеш зробити», бо потім просто буде гірше.
Або ти робиш, виконуєш роботу і даєш конкретний результат, або ти просто банкрот.
– Зрештою, ти вже стільки років пропрацював у журналістиці, брав участь у багатьох проектах та ініціативах, відслужив в армії і взявся за власну справу… Чого б тобі ще хотілось від життя?
– Більше челенджів, більше нервів, більше роботи, бо мені це подобається. Чесно кажучи, тільки зараз я знайшов гармонію в тому, що я відповідаю за те, що роблю, і в діалозі з клієнтом приймаю рішення, яке нам потрібно.
Думаю, що у мене здорові амбіції, на які я готовий працювати.
Бо мене цікавить, аби в тому, що створюю, я приймав би фінальне рішення. Коли тобі щось дуже не подобається, ти можеш сказати «вибачайте».
Текст: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.