15 грудня в Україні відзначають День працівників суду. Якою є судова система, чому її так довго реформують та чи доступні суди для громадян, «Перший» дізнавався у голови Луцького міськрайонного суду Михайла Квятковського. Також ми допиталися у нього про перебіг резонансних справ, що сколихнули усю Волинь.
- Для початку прокоментуйте, будь ласка, ситуацію зі своїми намірами звільнитися з посади голови суду.
- Коли тривалий час працівник працює на роботі з максимальним психоемоційним навантаженням, то, як кажуть психологи, приходить емоційне вигорання. Приблизно до такої межі дійшов і я. Так сталося, що я подав заяву про відставку, однак мої колеги написали лист у Вищу раду правосуддя, щоб вони відклали розгляд цієї заяви, бо, можливо, я погарячкував, в зв’язку з чим і було відкладено розгляд моєї заяви.
Я й сам добре подумав, а багато моїх колег, знайомих зрештою мене переконали, що я можу принести користь і я потрібен судовій системі. Крім того, я відчував підтримку у сім’ї, рідні сказали одразу, що приймуть будь-яке моє рішення: чи то звільнитися, чи далі працювати.
- Багато ведеться мови про зміни, реформи у судовій гілці влади. На якому етапі зараз судова реформа і як її оцінюєте?
- Я був обраний Волинською обласною радою суддею Луцького міського народного суду у 1992 році. З тих пір фактично судова система у постійній реорганізації, постійній реформатизації. Я пережив на посаді судді кілька законів про судоустрій. Суд змінював назви – був то народним, згодом став просто міським, міськрайонним. Зараз на часі створення окружних судів, але і це вже пройдений етап. Бо колись до окружного Луцького суду входили Луцький міський, Луцький районний і Ківерцівський районний.
Зараз чергова реформа, згідно з якою знову мають бути окружні суди. Яким чином це буде, ще незрозуміло. Скажу, що ця реформа найбільш непрозора і незрозуміла, як для суддів, так, мабуть, і для населення теж.
Є свої позитивні плюси, як, наприклад, буде введено багатоетапний відбір на посади суддів. Якщо все буде прозоро та чесно, то отримаємо найкраще. А у всьому іншому: створення окружних судів, їх укрупнення - ще велике питання, на скільки це буде ефективним.
- Укрупнення судів, припускаємо, пов’язане з децентралізацією?
- Я думаю, що це якраз і пов’язане з децентралізацією, створенням ОТГ, але разом з тим, на скільки реформа покращить доступ до правосуддя, спростить його і зробити більш ефективним, на даний час я відповісти не можу. Поки що маю великі сумніви.
- Від адвокатів чули, що нинішня система суду дуже заплутана і громадяни, і адвокати часто не знають, в який суд звертатися. В чому причина?
- Дійсно така ситуація має місце, це проблема не тільки для громадян, це і проблема для суддів. Я думаю, що один із плюсів цієї реформи, яка зараз проходить, – це створення одного Верховного суду, в складі якого існуватимуть палати, відповідно буде і господарська, і кримінальна, і цивільна, і адміністративна. Я думаю, що вони під одним дахом усі домовляться щодо підвідомчості справ, що зрештою спростить процедуру звернення громадян.
- Побутує думка, що до суду краще не звертатися, бо справи затягуються у розгляді місяцями, а то й роками.
- Статистика свідчить, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області розглядається близько двадцяти тисяч справ, з яких 70% відсотків справ розглядаються у трьохмісячний строк, тобто це не затягування чи тривалий розгляд справи. Ще 20% справ розглядають у межах шести місяців.
Решта 10% - це окремі об’ємні, резонансні справи, які обговорює суспільство, які показують по телебаченню, і вони дійсно знаходяться на розгляді тривалий час. Про них багато говорять і складається враження, що це дійсно судова тяганина стосується кожної справи. Це не так. І це доводить статистика.
Так, інколи трапляються справи, які розглядають роками, але усе залежить від поведінки учасників судового процесу. Багато хто зловживає: хвороби, неявки то представника, то захисника, то потерпілого, то обвинувачуваного... Об’єм розгляду справ, необхідність проведення багатьох процесуальних дій: призначення експертиз, витребування інших доказів, клопотання – це все затягує розгляд справ.
Це звичайна практика і у європейських країнах, де справи також розглядаються тривалий час.
- Поговорімо про справи, які сколихнули Волинь . Наприклад, ДТП, у якій волинський бізнесмен Володимир Мігас у стані алкогольного сп’яніння збив хлопчика і втік з місця аварії.
- Минулого вівторка ця справи вирішена, на скільки я пригадую. Суд постановив вирок: Мігас визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 286, тобто порушення правил безпеки руху, що потягнуло за собою спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому Владу Андрушківу, а також залишення його у небезпеці – за частиною першою статті 135.
За цими двома статтями Мігасу призначене покарання у вигляді чотирьох з половиною років позбавлення волі із забороною керувати транспортними засобами на три роки. До всього ж, він перебував у стані важкого алкогольного сп’яніння – 3,5 проміле.
Взагалі санкція статті передбачає покарання від 3 до 8 років, але є пом’якшуючі обставини. По-перше, на щастя, потерпілий живий. По-друге, обвинувачений Мігас тривалий час відшкодовував лікування Влада і зобов’язався в подальшому це робити.
У суді батько потерпілого просив не позбавляти волі Мігаса, оскільки він фактично не зможе лікувати сина сам. Саме через це справу так довго розглядали.
Але нещодавно бачив статтю, в якій йшлося, що, мовляв, не пройшло і року, як Мігаса засудили за ДТП… Люди, певно, не обізнані із ситуацією, що склалася, бо суд був готовий постановити вирок ще на першому судовому засідання, оскільки обвинувачений визнавав повністю свою вину. В місячний термін міг би бути вирок суду.
Але головне завдання судочинства – не лише встановити винна особа у вчиненні кримінального правопорушення чи ні, а й захистити потерпілого, що в даному випадку максимально було зроблено судом. Справа відкладалась на стільки часу і стільки разів, наскільки це необхідно було потерпілій стороні. Батько Влада не раз казав: «Якщо ви сьогодні винесете вирок, Мігас завтра відмовиться надавати допомогу, а я не маю за що лікувати сина».
Тому дійсно, як писало в статті, не пройшло і року, щоправда за клопотанням потерпілого.
- То Володимир Мігас уже відбуває покарання?
- Якщо Ви пригадаєте, то йому був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але із внесенням застави, яку він вніс. Коли ж був винесений вирок, у суду не було жодних підстав взяти Мігаса під варту одразу, оскільки була внесена застава. Тому до набрання вироком законної сили, буде діяти застава. Якщо протягом 30 днів не подадуть апеляцію, то Мігас почне відбувати покарання після набрання вироком законної сили.
- Стосовно луцького адвоката, чоловіка нардепа Ірини Констанкевич Миколи Сорокопуда. Відомо, що він «погорів» на хабарі. На якому етапі ця справа?
- Поки справа Миколи Сорокопуда ще не поступала до суду. Луцький міськрайонний суд вирішив два чи три клопотання, не пригадую точно. На якій стадії вона зараз – треба запитати органи досудового розслідування. Як тільки справа надійде до суду, звичайно, вона буде розподілена, автоматизованою системою документообігу суду і буде розглядатися.
- А справа голови «Варти порядку» Олександра Тиводара теж ще розслідується чи вже у суді?
- Аналогічно, як і справа Сорокопуда, вона на стадії досудового розслідування. Але у цій справі однією з потерпілих визнана суддя Луцького міськрайонногго суду, тому з огляду на це, відповідно до вимог Кримінально-процесуального Кодексу України, справа не може розглядатися у нашому суді. На скільки мені відомо, то усі клопотання розглядає Горохівський районний місцевий суд.
- Ви майже 26 років працюєте у судовій системі – це тривалий термін. Напевно за стільки часу навчилися справлятися із сумнівами, докорами сумління, адже вершити долю людей – справа нелегка.
- Немає людей, які ніколи не сумніваються, приймаючи рішення. Так само і судді, бо у кожній справі кожна зі сторін доказує свою правоту, а судді треба розібратися, як воно є об’єктивно. Якщо суддя встановив обставини і дав кваліфікацію діям, то далі легше обирати міру покарання. Є стаття, яку відкриваєш і думаєш над покарання з врахуванням пом’якшуючих та обтяжуючих обставин.
Суддя, як кожна людина, має властивість сумніватися, інколи сумніваюсь і я, звичайно. Ночей недосипаю, часом мені такі справи сняться… Тому, поки не прийду до твердого переконання, рішення не приймаю.
- Що думаєте про суддів-хабарників?
- Було б неправдою сказати, що у судовій системі України немає такого поняття як корупція. На жаль, вона є скрізь. Судова система – це остання інстанція, до якої може звернутися людина, щоб захистити свої конституційні права. Прикро, звичайно, але це явище присутнє. Разом з тим, я хотів би сказати, що у судовій системі Волині працюють десятки справжніх чесних суддів, порядних, грамотних, професійних юристів.
- Як стосовно погроз – суддям погрожують часто?
- За мою багатолітню практику такі випадки були. Доводилося навіть вживати посилені заходи безпеки щодо мене та моєї сім’ї… Бувало й таке, що на тиждень нас вивозили з дому в цілях безпеки. Тоді дружина казала, щоб наступного ж дня писав заяву на звільнення. Але минав час і всі розуміли, що це моя робота, якою я дорожу, фактично це - моє життя.
Останнім часом не пригадую, щоб мені погрожували. Бо вважаю себе прозорим та зрозумілим у прийнятті рішень.
- То бути суддею в Україні страшно чи престижно?
- І складно, і престижно одночасно… Складно через те, що судова система не має свого лобі у Верховній Раді, не має свого ЗМІ, на жаль,і залишається ніби в стороні, за неї нікому заступитися, її всі критикують та вважають крайньою у тому, що Україна живе бідно та пов’язла в корупції. Але я знаю, що в судовій системі працюють найкращі, професійні люди, яких я поважаю, шаную, і робитиму це, незалежно від того працюватиму я чи ні.
- Яка справа запам’яталася Вам на все життя?
- За більш як 25 років розглядалося багато гучних і складних справ, які нараховували до півтори сотні томів… Але до сих пір пам’ятається одна із перших моїх справ – людині похилого віку було інкриміновано вбивство з умисних мотивів. 72-річний чоловік жив на дачі і до нього якось прийшов молодий сусід, випивший. Почав чіплятися до діда, щоб той сто грам йому налив, потім усе переросло в бійку. Цей старший чоловік, обороняючись, наніс молодику ножові поранення, від яких вінпомер.
На той момент я працював у суді близько місяця. Справи розглядалися тоді колегіально, біля мене сиділо два поважних судді. Я готував вирок, але був настільки схвильований, що не зміг його після проголошення, роз’яснити. Суд перекваліфікував на перевищення меж необхідної оборони. Якраз тоді була амністія і цього чоловіка взагалі звільнили з-під варти.
Але все було не просто, емоційно, бо ж були батьки того чоловіка, який загинув. Я так важко це переживав, що навіть не міг роз’яснити вирок, дякую колегам, які мені допомогли. По закінченню розгляду справи мої колеги сказали, що я добре написав вирок і що бути мені суддею. Це була найбільша похвала, яка мене окрилила і надихнула на подальшу роботу.
- Склався такий стереотип, що судді повинні жити у розкішних будинках, їздити на крутих авто. Ваші ж знайомі кажуть, що Ви живете у звичайній квартирі і автомобіль у Вас звичайний.
Скажу,що цей стереотип не відповідає дійсності. Бо проста людина робить висновки, спостерігаючи за тими епізодами, які показують по телебаченню. Я можу назвати десятки суддів, які працюють зараз чи пішли вже у відставку, не наживши ніяких статків. Немає у них розкішних будинків чи якихось заощаджень. Вони є порядними людьми.
- Луцький міськрайонний суд нарешті переїхав у нове приміщення на вулиці Конякіна. Кажуть, що будували його кілька десятків років. Це правда? І що буде у тих приміщеннях, де раніше працював суд?
- Так сталося, що я працюю більше 25 років суддею, але прийшов у судову систему трохи раніше і пам’ятаю, як у 1989 році, коли я був стажистом районного судді, якраз закладали фундамент вже збудованого зараз приміщення. Спочатку воно призначалося для Волинського обласного суду, потім – для Луцького міського, а згодом для міськрайонного суду. Фактично будівництво велося майже тридцять років.
До переїзду ми тіснилися у трьох приміщеннях, в неналежних для здійснення правосуддя умовах, бо ж громадяни елементарно не мали де присісти. Тепер ми маємо одне з найкращих приміщень в Україні, але воно поки не вміщає усіх суддів. На даний час у новому приміщенні суду працює 14 суддів, ще десятеро переїхали із будівель по вулицях Левчанівської та Шевченка у наше приміщення на Лесі Українки.
Згідно плану будівництва, є друга черга, де ми змогли б вмістити усіх суддів Луцького міськрайонного суду.
Що стосується тих приміщень, звідки ми переїхали, т о наскільки мені відомо, у будівлі на вулиці Сенаторки Левчанівської розташується територіальне управління судової адміністрації та судова охорона. На Шевченка, за попередньою інформацією, має бути службовий житловий фонд, бо є багато суддів, які довго працюють, але не мають власного житла.
Спілкувалась Ірина Костюк
Фото: Роман Домбровський