Адвокат в українських реаліях – це вічний студент, адже постійні зміни в законодавстві, в стуктурах органів влади не дають можливості розслабитись. Такої думки дотримується луцький адвокат Богдан Ульчак. Хочеш «бути в тренді» - мусиш професійно вдосконалюватись.
«Перший» допитувався у нього, які недоліки має нинішня судова система, чому він не захищає вбивць та чому мріє відвідати Аляску?!
- Порівняйте судову систему нинішню і ту, яка була 15 років тому, коли Ви тільки починали займатися адвокатською діяльністю. Суди стали кращими, гуманнішими?
- Уся робота адвоката утруднена недоліками не професійного складу суду, а якістю законодавства. Система законодавства і судова система, яка існує в Україні стала складнішою, не зрозумілішою. Ні адвокати, ні судді до кінця не впевнені за правилами якого судочинства слід розглядати ту чи іншу справу.
Раніше судова система була простіша і усім було зрозуміло, куди звертатися і як звертатися. Буває, що люди судяться рік-два за правилами адміністративного судочинства, а потім виявляється, що цю категорію справ слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Тому парадокс – людині, щоб захистити своє право, треба витратити кілька років, - це є ненормально і породжує нарікання людей на адвокатів, судову систему загалом.
- А що ж треба змінити?
- Я прихильник того, щоб судова система була максимально легкою, простою та доступною. Достатньо було б створити один судовий орган, в якому були б різні палати – господарська, кримінальна, цивільна, а єдина канцелярія сама розписувала справи по цих палатах. Це б виключило можливість апелювати до того, що ви не в той суд звернулися.
Зробити правосуддя в Україні доступним, а не обмежити доступ до нього непомірними ставками судового збору. Але ця необхідність розвантажити суди від безпідставних справ не є переконливим аргументом в українських реаліях. Не є нормальним, коли в податкових чи господарських справах ставки судового збору сягають по кілька десятків тисяч гривень.
При цьому захищаєшся від того, що державний орган безкарно малює фантастичні цифри штрафів в обгрунтування неіснуючих порушень. Діюча система пільг щодо сплати судового збору не є дієвою та ефективною.
Категорично не погоджуюся з тим, що в судах повинні брати участь виключно адвокати.
Я проти того, щоб колишні працівники правоохоронних органів, які були стороною обвинувачення, могли в майбутньому ставати суддями. Сформована професійна свідомість накладає свій відбиток на об’єктивність.
Я вважаю, що суддями можна ставати не раніше 30-річного віку. Суддя не повинен боятися обгрунтовувати рішення моральними нормами, накладючи їх на правові. Правосуддя не повинне будуватися на формалізмі. Суддя повинен вирішит справу і поставити крапку, а не десятиліттями справи гуляють з однієї інстанції в іншу. Критерієм професійної оцінки суддів у кримінальних справах - має бути критерій винесення кількості виправдальних вироків.
Законодавчі зміни повинні виключити альтернативність в правових нормах. Це означатиме, що від волі чиновника, судді не залежатиме кінцеве рішення, бо все визначено законодавчо.
Зверніть увагу, як митниця визначає митну вартість. Одні і ті ж ставки розмитнення автомобілів, в межах зони діяльності одного митного органу різняться в рази. Це і є корупцією. Треба вибирати модель, яка б на даному етапі виключала суб’єктивну волю державного службовця зробити або так, або по-інакшому.
Чи справедливе законодавство, коли ви придбали автомобіль, а потім з’ясувалося що первинні власники невідомо як його ввезли в Україну і не сплатили митних платежів і, як наслідок, Вам анулювали реєстрацію транспортного засобу? Це ж як з таким законодавством себе захистити? Це правова ганьба. Це потребує змін.
- Чи стикалися Ви у своїй роботі з випадками підкупу суддів?
- Ці факти є присутні кругом у світі. Але питання підкупу – це лише домисли однієї чи іншої сторони, а відтак і власної інтерпретації того що відбувається у процесі. На жаль, ми досягнули того рівня, що в кожній справі, як послухати незадоволених учасників процесу, суддя був зацікавлений в іншій стороні.
На жаль, є й випадки, коли я переконаний, що та чи інша людина не може бути суддею. При цьому за 15 років роботи жодної скарги на суддю я не написав. Є правові методи доводи свою правоту.
- За яку справу Ви ніколи б у житті не взялися?
- Років 14 тому, однією з моїх перших кримінальних справ була справа про вбивство. Увесь період захисту в суді я був впевнений у його невинуватості. Зрештою суд визнав його винним, але мене мучили сумніви. Після справи я навмисно пішов у слідчий ізолятор, щоб з’ясувати для себе: винен все ж мій підзахисний був чи ні. І він зізнався.
Я емоційна людина, а ще більш морально вразлива. Тому я маю берегти свій внутрішній світ від цього негативу, а тому ця категорія справ, як і справи повязані з наркотиками – для мене табу.
- А ваші колеги, ті, які захищають підозрюваних у вбивстві, сплять спокійно? Їх совість не мучить?
- Позиція адвоката в кримінальному провадження не завжди є такою, що треба довести саме факт невинуватості. Є обставини, коли в рамках кримінальної справи роль адвоката зводиться до того, щоб зменшити міру покарання. Зрештою за багато років роботи у адвокатів виробляється професійна свідомість і холодне серце.
- У Луцьку багато адвокатів. Як вам працюється з такою конкуренцією?
- Це ж класика: конкуренція – рушій прогресу. Я позитивно відношусь, бо вважаю, що конкуренція стимулює до власного професійного росту, бо по-іншому ти будеш деградувати. Тому вважаю, що однієї здобутої юридичної освіти замало, щоб бути класним адвокатом.
Конкуренція – це здорове явище. Є ще один момент – розвиватися змушує нестабільне законодавство в Україні. Франція живе за Цивільним кодексом Наполеона, в Швеції законодавство стабільне сто років, у нас же адвокат – це постійний студент.
У житті все змінюється, з’являються нові сфери бізнесу, які раніше не були актуальними, відповідно вони впливають на те, чим може займатися адвокат сьогодні. Тому треба бути в тренді сучасних тенденцій, щоб пропонувати клієнту те, чого ще поки не пропонують інші адвокати.
Наша адвокатська компанія «Юстерра» старається бути в тренді сучасних змін. Ми прагнемо, щоб з нами було комфорто, якісно і безпечно. Ми готові надавати послуги, які виходять далеко за межі України.
- Існує стереотип, що адвокати ведуть аскетичний спосіб життя. Ви загалом не є публічною людиною, чи я помиляюся?
- Публічний я чи ні – це знову ж таки суб’єктивна оцінка. Робота, участь в громадських заходах, органах адвокатського самоврядування надають цієї публічності.
Резонансні справи іноді додають такої публічності, що аж набридає. Я по натурі, вихованню, своїх принципах не є прихильником світських заходів, бо вони мені не до вподоби. Я більш домашня людина, що впливає на мій світогляд і спосіб життя.
- Як відпочиваєте, де черпаєте натхнення для роботи?
- Я люблю футбол, до недавнього часу грав у нього, поки не травмував ногу… З віком змінюються пріоритети. Спочатку немає межі, хочеться досягти багато чого і професійно і матеріально, а потім приходить розуміння того, що ці речі не є визначальними у житті.
Все проходить: молодість, слава, достаток. Важливішим стає стан твоєї душі, твої відносини з Богом, проведений час з родиною, дітьми… Як спосіб відпочити – мені подобається багато подорожувати.
- Куди була Ваша остання мандрівка?
- Влітку ми з сім’єю подорожували по Італії. Щоправда з дітьми не вдалося побачити все те, що було поряд.
- Де б хотіли побувати?
- Тягне мене на Аляску… Друзі, розповіді, природа... – і я захотів.....
- Стежачи за вашими дописами у соцмережах, робимо висновок, що Ви буваєте доволі різким у висловлюваннях, в коментарях. У реальному житті Ви теж такий?
- Поважаю людей, які сміливо висловлюють свої думки і не бояться це робити. Але у висловлюваннях треба бути обережним, щоб нікого не образити, бо моя думка не завжди співпадає з іншими, але, як казав Сократ, у будь-якій дискусії народжується істина. Тому вважаю, що говорити те, що думаєш, це велика перевага…
- На своїй сторінці в Instagram ви викладаєте фото годинників. Ви їх колекціонуєте?
- У кожного свій спосіб релаксу та своє хоббі. Певний час мені подобався живопис – я не малював, але цікавився.. Потім я збагнув, що це все складно для моєї свідомості. Я люблю гарну картину, але я не готовий багато про неї роздумувати, оцінюючи світогляд художника. Як наслідок – у мене багато картин.
Особливе відношення у мене і до годинників. Багато читаю, багато спостерігаю. Це цікаво, це надихає. Люблю відвідувати годинникові крамниці у Європі, тому часто наражаюся на незадоволення моїх друзів, які мусять мене чекати. Довго можу стояти перед вітринами.
Я ще не можу назвати себе колекціонером, бо годинники – не дешеве задоволення. Але коли купую омріяний годинник, відчуваю ейфорію...
- У вас троє діток. У яких традиціях Ви їх виховуєте?
- Завдання батьків у першу чергу навчити шанувати своїх батьків і любити Бога. Мене виховували мої батьки в дусі християнських цінностей, тому я намагаюся це прищепити і своїм дітям.
Я їх фінансово не розбещую, діти повинні знати ціну грошам, мати чіткі життєві принципи, мати обов’язки в родині та бути готовими до самостійного дорослого життя. Головним завданням вважаю допомогти дітям знайти себе, визначитися із вибором професії.
- Чи не хочуть Ваші діти іти по Ваших стежках?
- З моїх дітей лише менша донька хоче бути адвокатом… У свої вісім років вона має єдиний критерій оцінки своєї майбутньої професії – щоб заробляти нормальні гроші. Робота повинна бути до душі.
Вивчала адвокатську професію зсередини Ірина Костюк