Луцьк, вул. Сенаторки Левчанівської, 11. Добротний довоєнний маєток з цікавим дахом, з колоритними балконами і терасою, подекуди ще зі старим кольоровим склом у вікнах веранди. Якийсь завше самотній, сумний і трохи забутий. Коли вітер, у нього риплять старі шибки…
Повз цей будинок постійно йде потік людей. Просто «по курсу» - Старий ринок. І більшість, минаючи ці старі стіни, думає про буденне і матеріальне, й нікуди від цього не дінешся.
Але чий він? Хто збудував його таким? Що тут було раніше? Він точно з того часу, коли замість ринку був розкішний луг, а десь поруч протікав Глушець. Гуглю і мало не падаю: то - луцька… синагога???
* * *
Так, будинок на Сенаторки Левчанівської, 11 – досі у переліку адрес синагог Луцька. Якось іду вчергове повз: у веранді відчинені двері. Ризикую. Заходжу.
З веранди очі одразу впираються у колись гарні і добротні різьблені двері. Потім поріг - і просторе фойє. Тут, схоже, саме ремонт, чи просто кімнату не використовують. По різні боки – двері до інших кімнат. Стеля висока. Фойє займає два поверхи, аж попід стелю. По периметру красиві перила і знову двері, двері… Якщо уявити цей будинок новим, то він вражає.
Гукаю господарів. А сама вперто думаю про синагогу…
«Ну, чого, чого я постійно це чую? Звідки ви взяли, що тут була синагога? Ви не перші кажете. Але цей будинок збудував мій дід», - згодом скаже Тамара Григорівна. Лучанка, родині якої належить дивний дім дорогою до Старого ринку.
Дім луцького адвоката Юрія Черевка. Дім, де він жив, де він приймав клієнтів, працював. Дім, з якого ще у 43-му поліцаї винесли все цінне і гарне. Дім, біля якого його вбили пострілом в потилицю. Журналістська інтуїція і непоборний інтерес до історії міста відкрили нову цікаву історію з життя Луцька довоєнного. Історія, котра може бути тільки початком історії. В архівах вдалося знайти ті відомості про Юрія Черевка, які були невідомими навіть для живих його родичів. Отож…
Будинок Черевка і його адвокатська приймальня знаходилися якраз навпроти Луцького окружного суду
(в ті роки суд знаходився у приміщенні нинішнього військового госпіталю)
Юрій Черевко. Хто він?
Юрій Черевко жив колись на розі Дольної та Тринітарської. З того часу ці вулиці змінили свої назви, і тепер його дім стоїть на розі Хакімова та Сенаторки Левчанівської. Поруч був ще один його маєток, значно просторіший, але згорів під час війни. Черевко мав будинок і в сусідніх Ківерцях. А цей слугував йому одночасно і оселею, і адвокатською приймальнею. Збудований у 1923-му. Адреса Тринітарська, 7 значиться у багатьох судових документах, канцелярських паперах того часу.
«То - мій дід. Черевко Юрій Петрович. Він тут жив. Він ці стіни зводив», - розказує лучанка Тамара Гейло. Сама вона діда не застала, все, що про нього знає, – чула з переказів рідних. Про цю людину в їхній родині бережуть особливу пам’ять.
Юрій Черевко – родом з Полтавщини. Він з козацького стану, про що є відповідний запис в архівах. У родині Черевків було кілька синів. Батько хотів бачити Юрія священиком, тому Юрій і справді спершу здобув духовну освіту.
Тамара Гейло: «Дідусь був дуже віруючою людиною все своє життя. Але священиком не став. Він просто вважав, що для цього треба віддати всього себе Богу і мати священництво за покликання. Коли не пішов у священики, то батько на нього дуже розгнівався і фактично позбавив його фінансування. Тому далі той уже самотужки здобував освіту юриста і торував собі стежку. Вчився в Тарту. Юр’ївський університет в Тарту - один із найстаріших і найавторитетніших університетів Європи (нині Естонія, - авт.), після ліквідації у 1831 році Віленського та Варшавського університетів, він став одним із найпопулярніших університетів, де навчалися українці. Отам, у Прибалтиці, він і надивився на котеджі. Щось подібне задумав збудувати собі, втілив це у Луцьку, коли приїхав сюди працювати і жити. Хоч він і не архітектор, проект цього будинку вигадав сам».
Публікується вперше
«Вони просто казали: «Везіть до гайдуката з бородою»
Достеменно не відомі причини того, чому і коли Юрій Черевко приїхав працювати у Луцьк. У 20-х він був уже досить успішним юристом, небідним. Можливо, прибув сюди як мировий суддя. Був одружений двічі. Перша дружина жила в Луцьку і, кажуть рідні, була адвокатесою, після розлучення виїхала до Франції. Після того, як попрацював мировим суддею, Черевко став практикувати як адвокат. Приватну адвокатську контору відкрив у своєму будинку, що нині на Сенаторки Левчанівської, 11.
«Саме тому цей будинок для життя не дуже зручний. Внизу дід жив, а нагорі - прийом. Тобто майже весь перший поверх - то велике фойє. У фойє були вазони, килими, журнальний столик та крісла. Меблі в цьому будинку були дуже добротними. Тут люди чекали, доки він в кабінеті приймав клієнтів. На сходах – килимові доріжки. А по краях сходів - дужки металеві, щоби ті килими тримати», - згадує Тамара Григорівна.
За спогадами, у будинку було дуже багато картин художника Володимира Щукіна, який працював у Луцьку, був учнем Васнецова і розмальовував Покровську церкву. Черевко надавав Щукіну свої послуги, а той платив тим, що виконував його замовлення. Наприклад, якось адвокат побачив у одній із жінок, яка прийшла за консультаціями, схожіть із мамою, яку втратив рано. Показав її Щукіну і той намалював великий мамин портрет, який потім висів у домі. На другому поверсі над фойє було чимало картин. Онука Юрія Черевка їх добре пам’ятає. Згадує, як з них витирали пил постійно. Розповідає, що якось Щукін намалював Черевку велику голову коня, розмалював буфет...
Рідні розказують про Черевка, як про одного з двох українськиїх адвокатів у Луцьку 20-30-х. До Юрія Черевка йшли за захистом чи консультаціями, якоюсь практичною поміччю прості люди з Луцька та довколишніх сіл.
Тамара Гейло: «Розказували, що він завжди брався за справи селян-українців. Це були копійчані гроші. За таку мізерну плату польські адвокати просто не бралися за справи. А польські пани часто порушували права простих селян чи міщан. Черевко завше захищав таких людей. Він був інтелектуалом, інтелігентом, людиною з неабиякими духовними цінностями. Недарма ж мав стати священиком. Ніколи не ставив за ціль накопичувати гроші. Хоч і добротно, але просто вдягався. Левову частину грошей віддавав на різні громадські справи. Люди називали його «гайдукатом з бородою». Мама казала, що десь тут поруч із хатою колись була стоянка для екіпажів та коней. Люди їхали сюди і навіть не знали його прізвища, вони просто казали «везіть до гайдуката з бородою», і було ясно – до кого саме».
Ходив босим на Стир купатися і їв тільки здорову їжу
Це справи лучан та мешканців довколишніх сіл. У переважній більшості – українців
Поруч із конторою на Тринітарській, 7, був ще один будинок Черевка. Фактично за нинішнім. Там, згадують рідні, Черевко часто приймав гостей. Тут були для цього спеціально відведені кімнати. Кожна з них мала свій колір. Колеги та однодумці часто приїздили до нього у справах і могли тут лишитися на ніч. То були не тільки його колеги-адвокати, а загалом: представники української інтелігенції.
Черевко був кремезним, невисоким і з бородою. Цікавився усім прогресивним. Наприклад, завше відстоював здоровий спосіб життя. Робив зарядку, катався на лижах, купався, їв корисні продукти.
А ще – мав чималу бібліотеку, тримав удома породистих собак, ходив з ним сам гуляти на луг, їздив на лижах та подарував доньці ковзани. У ту пору то було розкішшю.
З першою дружиною у нього дітей не було. А з другою він виховував доньку Амалію, правда, не його рідну. Це не завадило йому стати справжнім батьком. З падчеркою Юрій Черевко любив ходити до лісу, саме він навчив її плавати, мав цю дівчинку за рідну доньку, дуже її любив. Робив усе, щоб дати їй повноцінне дитинство. І багато відомостей про Юрія Черевка зерегла і розповіла саме вона. Хоча важке життя і пережиті події так навчили Амалію, що вона й досі не любить розказувати стороннім про Юрія Петровича (так його у домі постійно звали і звуть). Не хоче, щоби його дім фотографували (саме тому в цій публікації і немає фотографій ізсередини оселі, з поваги до спогадів власників будинку їх не робили, – авт.). І можна зрозуміти – чому: життя та сімейні історії вчили цю жінку бути обережною, берегти таємниці, бо за них люди платили своїм життям…
Тамара Гейло: «Якби не совіти, то було б у неї і нормальне життя… Він її загартовував і сам загартовувався. Босим ходив на Стир. Там плавав, потім босим вертався назад. Так дідусь ходив купатися аж до холодів. …Навіть я пам’ятаю, як ми каталися на дідових лижах. Багато дітей вже мали вузенькі такі лижі, а ми – дідові: широкі і дубові. Важкі, пригадую, страшно: в них не побігаєш».
1939-й пережив, в 43-му - тюрма
Прихід совєтів. 1939-й Черевко пережив. З приватною адвокатською практикою мусив, зрозуміло, зав’язати. А потім став працювати у державній адвокатурі. Там він і познайомився із таким собі Ізмайловим, колегою. Потім ця людина (до речі, рідний брат відомого керівника групи луцьких підпільників Віктора Ізмайлова, до загону якого входила Паша Савельєва) відіграла ключову роль у житті Юрія Черевка.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Мою тітку спалили замість Паші Савельєвої». Розплутуємо історію через 75 років. СВОЯ ІСТОРІЯ
Спершу нова влада не мала до чого придертися. Та й авторитет Черевко мав неабиякий. Черевко просто помагав людям писати заяви і оформляти документи. Із словником працював в адвокатурі. Але дуже був знічений тим, що вже не працює, як раніше.
«Мама згадувала, що він іноді відправляв їх із її мамою в театр, а сам тим часом переставляв меблі у хаті: так йому бракувало роботи, що сам себе намагався чимось зайняти», – каже Тамара Гейло.
Цікавий факт: у господарстві адвоката тримали свиней та корову. Разом із дружиною у цій хаті жила і його теща. Вона й доглядала за худобою, пасла її на лузі під замком. Корова була добротна, згадують, що «голяндерка», давала багато молока, що його навіть продавали.
Чому радянська влада не розстріляла (чи заслала у сибіри) його, українського адвоката, коли прийшла у 1939-му?
Тамара Гейло: «Я теж над цим думала. Бабуся і мама казали, що це тому, що няк не могли «пришити» йому статтю про «експлуатацію трудового народу». БДля совітів то була фішка, за яку тоді зачіплялися… Он, наприклад, тут, вкінці Дольної жив такий собі Афанасько. Він виготовляв ковбасу. Отут возами селяни возили йому свиней, телят і всяку всячину. В нього в хлівчику було невелике виробництво, такий собі міні-цех. Та навіть цехом це не назвеш... Але мав Афанасько десь троє найманих працівників, які там трудилися роками. Через те його спершу обклали непосильними податками, а потім зрештою лишили всього».
Недовго судилося Черевку жити без проблем. При німцях, в 1943-му, в цю хату прийшли з гестапо. Прийшли за господарем, а згодом і з обшуками. Подейкують «здав» Черевка той самий Ізмайлов, який працював разом. Розповідають, що тоді Ізмайлов здав німцям, написавши брехливі доноси, 30 людей. Що саме штовхнуло його до цього – невідомо. Можна припустити, що планував отримати з того якийсь зиск. Мав дружину єврейку. Можливо, переймався безпекою родини.
Згодом німці нібито показали донос Юрію Черевку, він одразу впізнав почерк і дуже був вражений, бо багато робив для цієї людини добра, а їх із дружиною часто приймав у себе вдома. Це підкосило Черевка.
Так адвокат опинився у рівненській тюрмі.
Саме у ці двері заходили лучани, котрі йшли до адвоката за допомогою
«Все, що було тут цінне, пішло на Третій Рейх»
Будинок Черевка кожна нова влада у ті роки використовувала, як площу, яку можна здати під квартири. У маєток підселяли то двох німців, один із яких мав сина у гестапо, і коли той приходив до батька, то всі мешканці будинку були нажахані одним його виглядом. Після арешту із цього будинку винесли все цінне, навіть меблі: обшук, конфіскація, підігнали дві вантажівки, винесли добро і повезли невідомо куди.
Тамара Гейло: «Лишили в хаті голі стіни. У дідовій приймальні був барельєф червонястого кольору (і смішно, і сумно), комусь здалося, що то золото. Розміру був солідного. Гестапівці прийшли з поліцаєм – і все на машину. Годинник тут стояв – на машину. Меблі – на машину. Поліцай побачив барельєф і закричав: «Голд! Голд!». Як схопить його, а воно ж легеньке. «Е-е-е…» - мовляв, не те. То його лишили. А так всі речі, котрі мали хоча б якусь цінність, пішли на Третій Рейх… Якби ж то знаття, сховали б чи що. Це все ж потім можна було продати і за ці гроші жити. Часи далі настали дуже складні».
Тим часом жінки, які лишилися в хаті, тулилися окремо.
Навпроти поселилися німецькі солдати. Падчерка Юрія Черевка згадувала, як дивували їх німецькі порядки, які ті одразу стали забепечувати у Луцьку. Найперше – дисципліна. Тільки вселилися, кинулися думати, де їм митися. Поруч із будинком колись було джерело, біля якого вони завше милися. Побачили пустир, попросили у родичів Черевка лопати і відразу перекопали грядку, посіяли зелень.
Кажуть, будував його за зразком тих, на які надивився
під час навчання в Тартуському університеті
Вбили пострілом в спину. 13-го січня
Юрій Черевко повернувся з тюрми вкінці 43-го. Одного дня їх вивели з камер і повезли кудись (думали, що на розстріл). А виявилося, що зрештою, відпустили. Але недовго адвокат пробув з рідними. Його вбили 13-го січня 1944 року.
Тамара Гейло: «То було якраз перед Новим роком. Сказав бабусі, яка щось там в хаті саме поралася, що вийде прогулятися. Вийшов з хати, і отут на розі його вбили. Був то час, коли німці ще не виїхали, але «наші» були вже близько. Комендантська година. Вечір. Сніжок падав. Вистріл просто в потилицю. Саме із сусідом говорив. Той потім все життя боявся сказати, що тоді бачив і чи бачив щось узагалі».
Припускають, що постріл здійснив той таки Ізмайлов. Ніхто нікого за це, ясно, тоді не судив. Але то єдина людина, яка могла це зробити, замітаючи таким чином сліди після своїх ганебних вчинків. Німці ж уже рихтували валізи...
Дружина кинулася забирати тіло... А комендатська година ж. Взяла дочку, пішли в комендатуру бігом. Там був рейвах: всі збиралися вже утікати. Зрештою, тіло дозволили забрати з вулиці. Кажуть, сяк-так домовину збили і бігом поховали.
Юрій Черевко був похований на цвинтарі навпроти нинішньої 4-ї гімназії. Там же, у 1948-му поховали і його дружину. Та померла несподівано, від хвороби, але теж за дивних обставин...
А в 70-х роках радянська влада взялася рівняти той цвинтар із землею. Останки Юрія Черевка та його дружини перепоховали на цвинтарі на вулиці Рівненській (рідним тоді дозволяли так робити).
Архіви не мовчать: Черевко - впливовий член луцької «Просвіти»
Про Юрія Черевка як про луцького адвоката дотепер відомо було мало. Краєзнавець Олександр Котис згадує його ім’я, розповідаючи про українську інтелігенцію в Луцьку в довоєнні роки. Каже, трапляється його ім’я в документах Луцької повітової «Просвіти», які збереглися в місцевому архіві.
Про це ж говорить і дослідниця історії луцької «Просвіти» Мирослава Філіпович. У 20-ті роки при Луцькій повітовій «Просвіті» діяло так зване бюро правничих порад. Загальновідомий факт, що його очолював український адвокат, який працював у Луцьку, Григорій Степура. Член Центральної ради, у 1917 р. комісар Подільської губернії, який з 1920-го емігрував до Польщі, а в 1922-му оселився в Луцьку. Товаришував у цей час із Модестом Левицьким, котрий теж жив у Луцьку.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Для неї 1943-й пахне суницями, або Баба Янка - донька поляка. СВОЯ ІСТОРІЯ
Як відомо, радянська влада у 1932 році, згорнула діяльність «Просвіти», бо розгледіла там сепаратистські настрої. У 1939-му році Степуру арештували в селі Уляники Луцького повіту, де він жив, вислали в Узбекистан, той помер у засланні в 1944-му.
Мирослава Філіпович в одній із праць пише: «У зв’язку з тяжким становищем українців краю 18 квітня 1920 року Рада Товариства створила бюро праці, трудову артіль, шевську майстерню, їдальню та кав’ярню, кооператив. У тому ж році зусиллям просвітян були проведені шевські і ветеринарні курси, засновано «Бюро правничих порад і писання прохань», де за доступну ціну надавалися юридичні консультації. Керівниками цього бюро, що діяло практично до ліквідації товариства, були Ю. Черевко (1920-1921 роки), Г. Степура (лютий-березень 1923 року), П. Миколаїв (травень 1922 – лютий 1923), В. Палаш (березень 1923 – 1928 роки).
Фото з сімейного архіву. Публікується вперше
Ще один факт вказує, що власник красивого будинку біля Старого ринку в Луцьку, - людина, яку можна назвати представником української інтелігенції 20-30-х, - навчання в Тартуському університеті. Перед Першою світовою війною там діяла ціла українська студентська громада, серед відомих її представників - брат Лесі Українки Михайло Косач, міністр освіти в уряді Скоропадського, заступник голови Центральної ради Микола Василенко та ін.
У Державному архіві Волинської області знаходимо справи та документи з адвокатської контори Юрія Черевка. У паперах легко знайти підпис луцького адвоката, скрізь вказують адресу канцелярії контори: Луцьк, вул. Тринітарська, 7. Тепер це вул. Сенаторки Левчанівської, 11.
фото 1924 року, зроблене в Луцьку. Степура з дружиною і дітьми.
Фото з відкритих джерел
Досить глянути не перелік справ, щоб переконатися: захищав адвокат Черевко в основному українців. У переліку – переважно українські імена та прізвища (Андрій Климчук, Адам Веремчук, Василь Галушка, тощо), іноді – єврейські (на ту пору в Луцьку було багато єврейського населення). Для прикладу, справа Мотрони Журби із с. Небіжка під Луцьком стосується власності на землю. У більшості судові документи – це якісь побутові земельні чи майнові справи. Є в архівних документах і справа кооперативу «Народна торгівля» чи фірми «Торговля деревом», низка договорів на землю, свідоцтв та інших паперів.
Фото з відкритих джерел
У документах Луцької повітової «Просвіти», з якими теж вдалося попрацювати у волинському архіві, легко знайти прізвище Черевка. У більшості протоколів зборів членів товариства, датованих 1921 роком, Юрій Черевко вказаний, як головуючий на цих зборах. З чого можна зробити висновок, що він – один із тих, хто стояв в основі створення «Просвіти» в Луцьку. У протоколі зборів просвітян від 27 березня 1921 року знаходимо цікаві рядки:
«Загальні збори постановляють підтримати перед повітовою владою дані керовникові бюро правної допомоги «Просвіта» правникові Черевко звання адвоката присяжного, щоби бюро могло більш ісчерпующе надавати правничої допомоги людністі, котра звертається в бюро» (ф.55, оп.1, спр.1, стор. 60).
Ось вам і «гайдукат».
Тамара Гейло: «Це неймовірно. Адже і мій батько Григорій Левчук, який мав за плечима ГУЛАГ, значно пізніше, в радянські роки, активно добивався, аби в Луцьку дозволили знову відкрити «Просвіту». Зробити цього відразу не дозволили, тому він добився створення Товариства української мови імені Шевченка, це була така проміжна ланка перед появою «Просвіти». Не знаю, чи відомо йому було про діяльність дідову, не пригадую, щоб мені розповідав. Але батько був активним просвітянином, ветераном луцької «Просвіти». А дід... Мама згадувала, що він був меценатом і часто помагав українцям. Наприклад, коли в Луцьку ставили «Наталку-Полтавку» і акторці, яка грала Наталку, не було що взути, бо раптом порвалися чоботи, то йшли до діда – і той давав гроші на чобітки… Оцей факт часто розказували у нас в родині. Певне, подібних було багато», - згадує онука Юрія Черевка.
А зять – вчитель англійської з ГУЛАГу
Ще у 1939-му адвокат Черевко продав половину своєї землі своїй же дружині, на іншу половину – написав заповіт. Таким чином захистив свій спадок, вважає Тамара Гейло.
Вона – одна з двох онук Юрія Черевка. Точніше - двох доньок його падчерки. Має економічну освіту. Доглядає матір, якій уже 91 рік.
Тамара Гейло: «Мій батько був простим учителем, пройшов ГУЛАГ. Сам родом із села Сошичне Камінь-Каширського району, мав рідного дядька в бандерівцях й іноді сам виконував якісь його дрібні доручення. Він кравцював тоді, а тому міг бувати в різних оселях і таким чином передавати потрібну інформацію. Це й робив. Не вбивав людей, не брав участі в сумнівних справах. Совєти арештували на 7 чи 10 років. Але сидіти батькові довелося вже з добре підкованими політичними в’язнями. І вийшов він на волю вже й собі добре політично підкованим патріотом».
Григорій Левчук в село вже не повернувся. Закінчив заочно школу в Луцьку. Зовсім молодим одружився з Амалією. Вступив до педінститут. Викладав англійську у заочній та вечірній школах в Луцьку, через ГУЛАГ кудись вище пробитися не міг. Саме він добився перепоховання останків Модеста Левицького з цвинтаря біля 4-ї гімназії.
«Стало питання так, що і Модеста зрівняють із землею, і генерала армії УНР Олексу Алмазова (до цієї могили мене батько змалку підводив і розказував про нього). Пригадую, що батько багато куди писав і просив дозволу на перепоховання 6-х людей: і на Модеста, і на Алмазова, а інших не згадаю... Дві наших могилки і ще чотири. То вони перепоховали тільки Модеста, бо тільки його дозволили. Фактично то батькова заслуга. Правда, ніхто про це особливо тоді не говорив. Вже пізніше видали книгу про Модеста Левицького, у ній написали, що Левчук добився, щоб його перепоховали», - каже донька Григорія Левчука.
Згодом влада вирішила на цьому ж цвинтарі поставити пам’ятник Шевченкові. Бо в Луцьку українська інтелігенція стала вимагати поставити Шевченку пам’ятник. Григорій Левчук кинувся добиватися, щоби цього не сталося. Шевченко на кістках? Спиною до центральної вулиці (монумент мав бути оберненим на луг). Одним із варіантів було поставити Шевченка на… Вересневому. Просвітянин організував своїх однодумців, багато хто з них, як і він, уже відсиділи за свою позицію, і таки добився, щоби пам’ятника на колишньому цвинтарі не було.
Так ніхто і не знає, чому...
У 1944-му застрелили адвоката Черевка, а 1948-му несподівано померла його дружина. Донька тоді лишилася зі своєю бабусею в хаті без грошей. Була медсестрою, тому заробітки мала мізерні. Теща Черевка не мала пенсії, бо «хто не мав щастя працювати на совєцьку владу, той пенсії не отримував». Єдине: німці забрали не всю бібліотеку. Не було що їсти, то вони продавали найцінніше з неї за копійки.
Григорій Левчук потім мріяв повернути ті книги, але це вже було нереально.
Дід – «гайдукат», інтелігент. Батько – вчитель із ГУЛАГом за спиною. Тамара Гейло, яка й розповіла нам про долю будинку Черевка, в юності мріяла стати вчителем іноземної, як тато. Закінчила 1-шу школу, мала непогану підготовку. Але не пройшла до педінституту.
«Раніше можна було втекти кудись далеко, але їхала людина, а за нею їхала і її історія, бо КДБ було скрізь. То вже був інший час. Достатньо було поїхати в інше місто, анприклад. Тому я вступала до Львова», - зауважує.
Нині жива ще, але дуже немічна донька Юрія Черевка Амалія, їй 91 рік. Живе у цьому ж будинку. Все, що знає родина про адвоката, - з її дитячих переказів. Після обшуків та пережитого сім’ї мало що лишилося від Черевка. Трохи старих фото, якими дуже дорожать, деякі особисті речі… Але найбільше під цим дахом цінують спогади «про Юрія Петровича».
І дім.
Такий, як в Тарту...
P. S...
Звідки взялася версія про синагогу? Цікавлюся у лідера єврейської общини Луцька Сергія Швардовського, той сам дивується. Каже, адресу таку знає, однак щось тут дійсно не співпадає, бо всі синагоги у місті будували як культові споруди. Тому якщо і міг цей дім мати якийсь стосунок до єврейської громади, то тільки через те, припускає він, що господар міг дати тут сховок місцевим євреям, яким треба було десь збиратися у той час, коли їх переслідували.
«Він був великим патріотом. Це я знаю точно. Якби мені сказали, що в цьому будинку потай збиралася українська інтелігенція, просвітяни - так, а що тут була синагога – ні», - зітхає Тамара Григорівна.
Хоча версії про те, що Юрій Черевко під своїм дахом міг надавати сховок тим, кого переслідували, онука не відкидає. У родині завше переказували, що в іншому будинку, який стояв поруч, були особливі гості. Туди не дуже пускали малу Амалію.
…Увесь час, поки Тамара Гейло, ділилася спогадами, ми сиділи і маленькій верандні будинку на колишній Тринітарській. Веранді адвокатської контори. Угорі блимали сонцем кілька кольорових шибок у вікні, які лишилися тут від Черевка. А очі впиралися в добротні двері із потертою міцною ручкою ще з тих часів.
Можна тільки уявити, хто за ту ручку тримався з 1923-го.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.
Від Юрія Петровича у спадок лишилися деякі його особисті документи та речі.
Та найбільше рідні дорожать спогадами...
Юрія Черевка. До «гайдуката» ходили на Тринітарську, 7
тепер лишилося тільки кілька таких шибок
Оселя Черевка обнесена високим цегляним муром
Там приймали поважних гостей з кола української інтелігенції 20-30-х років.
Цей дім згорів під час війни
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.