Змушували подавати рибу з черв’яками: сповідь офіціантки луцького пивбару

Фото ілюстративне. Джерело: http://hronika.info

Пивбар – особливе місце. Тут переважно гості – чоловіки. Надвечір та у вихідні тут голці нема де впасти. Захмелілі гості часто нетерплячі і не завжди стримані: випив пиво – негайно вимагає новий бокал.

Уявляєте, як у такому закладі працювати офіціантці? Ми – так. Бо поспілкувалися з офіціанткою одного з пивбарів Луцька. Анонімно вона розповіла про свою роботу.

Далі – її словами.


«У пивбарі – близько 20 столиків. Часто бувало так, що я їх сама обслуговувала. А пиво випивали швидше, ніж я встигала обійти усіх гостей, забрати пусті бокали та прийняти нове замовлення».

*          *           *

«Вже коли прийшла на роботу, то дізналася, що буду не тільки обслуговувати людей, а ще й мити посуд, прибирати в туалеті, допомагати бармену наливати пиво, замітати подвір’я. І за усі ці додаткові роботи мені нічого не доплачували. Але сама винна: хто мовчить і мовчки все робить... Повірте, таким там не місце, бо вилізуть на голову і ще й ноги звісять».

*          *           *

«Доводилося вранці виносити меблі для літника. І це робили тендітні дівчатка».

*          *           *

«Особливо важко було, коли спека надворі і «час пік» людей. То тоді взагалі мене можна було викручувати, як ганчірку: такі кроси ганяла… Бо ж треба і замовлення прийняти, і передати, і помити посуд, і наготувати посуд, і послідкувати за вбиральнею, і віднести замовлення...».

І це ще не все! Бо ще – нарізати слайсером ковбаску, свинячі вушка і пропонувати рибу, в якій вже завелися хробачки. Але ж був наказ її продати!».

*          *           *

«А ще офіціант – це фокусник. Знаєте чому? Бо коли пробігає по барній стійці таракан, то треба так зметикувати, щоб і його позбутись, і клієнт цього не помітив».

*          *           *

«Насвітліше в роботі – це чайові. То найприємніша подяка від гостя, яку ти чесно заробив. Але і тут не все так солодко, бо бармен має руку-ліпучку і «чаюха», яку під час розрахунку на касі адресували офіціанту, сама часто липне до неї. Хоч гість і попереджував: «Це – дівчаткам».

*          *           *

«Не було окремого куточка, де можна було спокійно поїсти чи залишити одяг. Сідаєш на бочку з пивом  – наминаєш пайок. Добре, якщо маєш сили і час приготувати вдома. А ні – то доводиться купувати все готове. А на це йде третина, а то й половина заробленого за день».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сповідь луцького маршрутника, або «Я б їх повбивав!»

«Найгірше те, що ввечері гостям потрібно було мільйон разів нагадати: «А ми вже зачиняємось». Я так «наїлась» тими «зараз ідемо вже», що тепер, коли заходжу в ресторан, постійно звертаю увагу на графік роботи».

*          *           *

«Після зміни страшенно боліли ноги і руки. Приходила додому і засовувала ноги у теплу воду, щоб трохи відійшли. Крім того я мала алергію на пальцях від миючих засобів. Кожного разу, коли пригадую ті пекельні дні, аж волосся дибки стає».

*          *           *

«Мили посуд у холодній воді. Теплої не було взагалі. Потім тарілки і склянки витирали рушничками. Якщо погано помив чи натер, вони смерділи рибою. Люди скаржились через це, приносили бокали з пивом і віддавали бармену, а бармен «сичав» на офіціантів. До вечора всі рушники були мокрі і смердючі, насухо витерти посуд ними було дуже важко».

*          *           *

«Інколи приходили люди, замовляли пиво і закуски. Сідали за столик і діставали пляшку горілки, яку принесли з собою. Бо ж пиво – то слабувато. Чемно підходиш, пояснюєш: «Вибачте, у нас заборонено зі своїм спиртним!» У відповідь можеш почути і улесливе: «Дєвушка, у вас такі гарні очі, може ви не помітите цього?» і хамське: «А що ми? Ану знайдіть! У вас щось із зором...»

*          *           *

«Особливий час – ранок понеділка. Ти ще столики на літник висовуєш, а вони вже йдуть – ті, кому «погано після вчорашнього». Інколи сяде такий за столик – і видно, що навість встати не може, так погано йому. А то й засинає. Пиво таких «ставило на ноги».

*          *           *

«Інколи клієнти після двох літрів пива пропонують руку і серце. Чи шкодують: залишають хвостик від риби. А ще бувають дуже наївні: на серветці лишають свій номер телефону».

*          *           *

«Якось татусь прийшов з донькою. Замовив пива. А мала каже татові: «А мама казала, що пиво не можна пити, бо може бути такий живіт, як у неї був, коли я там була. Але тату, багато бери пива, бо я хочу братика».

Записала Наталя ХВЕСИК (Перший)

Передрук заборонений.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Міф чи реальність: чи доступним є житло у Луцьку
Наступна новина Якою буде погода у Луцьку та області 19 жовтня
Схожі новини