Перші великі втрати у війні українці понесли 22 травня 2014 року. Тоді біля Волновахи розстріляли бійців 51-ї бригади. Загинуло 18 військових. Більшість – волиняни, були хлопці і з Рівненщини. Саме тоді всі зрозуміли, що на сході країни триває ніяка не антитерористична операція, а справжнісінька війна. У пам’ять про загиблих волиняни у Волновасі спорудили храм. Нині ж від церкви мало що лишилося – росіяни спалили її.
Про це пише Вісник.
Гроші на будівництво церкви збирала вся Волинь. Її назвали на честь Святого Миколи Чудотворця – покровителя Луцька. Перше урочисте богослужіння відбулося 22 травня 2018 року. Храм незвичний для цієї місцевості – побудований із дерева смереки, яку привезли сюди із Західної України. Це була єдина церква в усій окрузі, де правили українською мовою. Настоятелем став монах родом із Луцька отець Макарій, у миру Олег Дядюсь. Він розповів, що місцеві відразу з недовірою ставилися, думали, що сектанти приїхали. Проте з часом звикли, людей щоразу ставало більше. Відкрили при церкві недільну школу, літній табір з вивчення англійської мови, став працювати центр для молоді.
– Люди стали приходити дітей хрестити, вінчатися. Потім їх і на службі бачив час від часу, – згадує священник.
Волноваха одна із перших зустріла ворога. Місто почали обстрілювати о 4.30 ранку. Як пригадує отець Макарій, у перші години били по місцях дислокування військових. Та так сильно, що земля тряслася під ногами.
– Все відбувалося дуже швидко. Намагався заспокоїти людей, що ми протримаємося – і все буде добре. Серед дня поїхав у центр міста подивитися, що відбувається. Адже місцевої інформації взагалі ніякої не було – влада просто кинула всіх. У перший же день втекли ті, хто повинен був захищати жителів Волновахи – працівники поліції, СБУ, прокуратури, – розповів про ті часи отець Макарій. – Увечері я пішов записуватися у місцеву тероборону. Запитав, чи є посада капелана. Кажуть, що немає, записали стрільцем. Подзвонив до владики, пояснив ситуацію, що не можу залишити Волноваху, де живуть мої парафіяни. Він сказав, щоб робив, як велить серце, а після війни розберемося. Так я став бійцем тероборони. Ми патрулювали вночі вулиці міста, стежили, щоб був порядок. До нас почали підтягуватися люди, назбиралося чоловік сто.
Уже на початку березня ворог став бомбити Волноваху з літаків. Місцеві тероборонівці вивозили з охопленого вогнем міста людей.
– Нам зараз «закидають», мовляв, тероборона не захищала місто. А як ми могли захищати, коли я, священник, показував людям, як автомат тримати і як його заряджати?! У тероборону тоді записувалися багато тих, хто зброї взагалі в руках не тримав. І тоді у нас не було часу на навчання. Мали рятувати людей. Місцеві сепаратисти розпускали чутки, що українці розстрілюють авто, нікого не випускають з міста. Народ боявся. У нашому супроводі виїжджали ті, хто мав власні автівки. Тих, хто не мав, вивозили своїми. Я намагався в першу чергу допомогти своїм парафіянам, родинам бійців тероборони. Не все виходило. Дуже багато проблем було з пальним, транспортом. Влада здебільшого самоусунулась. Були, звісно, й винятки. Депутат від партії регіонів Сергій Демченко особисто своїм транспортом вивозив людей. Бізнесмени допомагали. Луцьк відгукнувся, справжнє місто-побратим. Нам пригнали три буси, переказували гроші на пальне, шини. Це робили прості люди і підприємці. Ті, хто свого часу допомагав будувати храм.
Отець Макарій розповів, що за лічені дні їм вдалося вивезти з-під обстрілів у Волновасі до чотирьох тисяч людей. Сам він вважає, що це дуже мало. З церкви ж він встиг забрати тільки документи. А зараз її вже немає.
«Біль в грудях розриває серце, воно наповнюється злістю, жагою нищити ворога голими руками. Прошу у Бога тверезого розуму та твердої руки. Ці москалі ранили моє серце, прощу тоді, коли їх буду відспівувати за упокій», – емоційно написав, коли дізнався про знищення храму, отець Макарій.
– Церква трималася до останнього, – розповів він. – Розстрілювали її вже впритул разом з будинками людей. Тоді дуже сильно куполи пошкодили. А через якийсь час повністю спалили. Люди говорили, що перед тим занесли у неї наших вбитих і поранених бійців. Кажуть, росіянам допомагали місцеві сепаратисти. Дуже не хочеться у це вірити. Але чомусь до сьогоднішнього дня вони туди не заходять. Все навколо забудовують, а туди – ні ногою. Боляче дуже. З іншого боку, так, як вони у святих місцях творять кощунства, це честь, що храм спалений.
Наталка СЛЮСАР.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «На той момент таких втрат за один бій армія ще не знала»: пам'яті розстріляної волинської бригади