Руслану з позивним «Імпульс» — 26 років. До ТЦК разом з рідним братом пішов у перші дні повномасштабного вторгнення. Спершу проходив службу в одній з військових частин звʼязку, але згодом перевівся в десантники. Саме в лавах 79-ки Руслан — вже як гранатометник — вперше зустрівся з ворогом віч-на-віч.
Історію захисника розповіли на фейсбук-сторінці Генштабу ЗСУ.
«Це був мій перший бойових вихід, — розповідає «Імпульс». — Ми тримали оборону у підвалі зруйнованої хати в селі Парасковіївка. І раптом почався штурм. Двоє росіян змогли наблизитись до нашої позиції і почали закидувати нас гранатами. Кричали: вам кінець, здавайтесь! Але ми не розгубились, почали кидати гранати у відповідь. Так вдалось їх обох «затрьохсотити». Вони злякались, почали відходити і забігли в сусідній розбитий будинок. Там їх і добили наші оператори дронів. У нас обійшлося без жертв».
Позицію, де тримали оборону «Імпульс» та його побратими, росіяни штурмувати кілька разів. Але вибити десантників з будинку так і не змогли.
«Кожна така атака для росіян закінчується втратами. Загиблими, пораненими. Вони не шкодують своїх людей. Женуть їх туди, де вчора ліквідували попередню штурмову групу. Ці гинуть — посилають наступних. І так по колу. Це просто якась фабрика смерті для окупантів», — каже «Імпульс».
Десантник впевнений: кожен відбитий штурм — це результат злагодженої роботи усіх підрозділів 79-ки.
«Ми не відчуваємо себе покинутими на передовій. Завжди є звʼязок з командиром. 24/7 працюють наші дрони. Моніторять усі ворожі переміщення, висування в атаку. Нам доводиться вступати в бій у крайніх випадках. Більшість техніки і російської піхоти ліквідують наша артилерія, ударні дрони, протанкові ракетні комплекси. І це все далеко на підступах до наших передових позицій».
Після повернення з фронту «Імпульс» мріє створити родину. Каже, хочеться нарешті спокійного, розміреного життя. Але щоб воно було, щоб його майбутнім дітям не довелось брати в руки зброю — він має бути тут, на Донбасі, де вирішується наше майбутнє.