Щоб записати інтерв’ю з діючим депутатом Волинської обласної ради – головою бюджетної комісії Михайлом Імберовським, який знову балотується до обласної ради, нам довелось подолати з Луцька більше 150 кілометрів, й дістатися до прикордоння з Білоруссю, в Любохини, поки що Старовижівського району.
Пана Михайла ми зустріли суботнього базарного дня посеред села, перед наметом з символікою партії «За майбутнє» та банером зі звітом депутата й передвиборчою програмою.
- Михайле Юрійовичу, чому ви вибрали саме такий метод агітації?
- Я ніколи не був чиновником, тим більше кабінетним. Працював вчителем у сільській школі, бував на заробітках за кордоном, а після повернення займався підприємницькою діяльністю в сфері швидкого харчування разом із дружиною. І всі ці життєві періоди я завжди знаходився серед людей. Коли так багато спілкуєшся з ними або й сам живеш в цьому середовищі, то дуже добре розумієш проблеми жителів Волині, особливо по селах. Можливо тому мені й легко в обласній раді відстоювати їхні інтереси.
Зараз, коли тривають карантинні обмеження й масові зібрання неможливі, то з людьми найкраще бесідувати ось так, в невимушеній обстановці, на вулиці.
- Якою була ваша перша депутатська каденція?
- За неї не соромно і є про що відзвітувати. Це, насамперед, нова красуня-школа в Любохинах Старовижівського району, на яку чекало не одне покоління селян. Завдяки активності громади та за сприяння групи депутатів, які сьогодні складають основу депутатської фракції «За майбутнє» у Верховній Раді на чолі з Ігорем Палицею, вдалось її добудувати. Державному та місцевим бюджетам це обійшлось у 82 мільйони гривень. Ця школа певно, одна із найсучасніших на Волині: тут і просторі класи з наочним приладдям, і комп’ютерні кабінети, актова зала, їдальня, спортивний зал, майданчики для занять фізкультурою.
- Але є і проблеми…
- Найбільші проблеми, які хвилюють селян - це погані дороги та недоступність медичних послуг, особливо через недореформу. Скорочують ФАПи, дійшло до закриття районних лікарень. І от куди тепер звертатися хворим? Їхати за сотні кілометрів до Ковеля чи Луцька? А чи надто привітно їх зустрінуть у лікувальних закладах, зважаючи, що у більшості мешканців Полісся – мінімальні статки? Цього в жодному разі не можна допустити. Тому й стою на тому, що лікарню в Старій Вижівці потрібно зберегти. А в якому вигляді, думаю, буде зрозуміло вже після виборів. Я готовий бути комунікатором між очільниками громад та обласною владою. Особисто моє бачення: створення на базі Старовижівської лікарні нового комунального закладу, співзасновниками якого стануть всі громади теперішнього району і діяльність якого буде здійснюватися під їх контролем.
- Вам же вдалося пролобіювати будівництво сучасної амбулаторії в Дубечному?
- Так, і приємно також, що, крім цього, вдалося відкрити пункт невідкладної медичної допомоги в Сереховичах Старовижівського району. Тепер первинні медичні послуги для громад цих та навколишніх сіл стали ближчими. Шкода, що поки не вдалося відкрити такий же пункт у Кримному та забезпечити сереховичівську «швидку» новим авто. Знаєте, коли дивишся, який допотопний уазик в Сереховичах, як його лагодить, часто находу, водій, просто так дратує від недолугих і безпорадних обласних та районних адміністрацій. Вже виносив у публічну площину, що не може такого бути, щоб якійсь із громад облдержадміністрація «під фанфари» вручала аж по три медичні автомобілі, а іншим — жодного. Тому категорично виступав і далі наполягаю на тому, що державні адміністрації мають бути ліквідовані, а фінансовий ресурс державного бюджету між громадами повинен розподілятись справедливо.
— Чому, на вашу думку, виборці мають підтримати на виборах до обласної ради саме Михайла Імберовського?
— Спілкуючись з виборцями по селах, я запрошую їх прийти на вибори. Та чи не від кожного третього чую «піду, якщо, Бог дасть, доживу». Це говорять й далеко не старі люди. Страшно, що за три десятиліття українці втратили віру в державу, у будь-яку владу, в депутатів. Вони сподіваються лише на Бога та власні сили. Тому, найперше, хоча б частково хочу повернути людям віру в те, що зміни на краще ще можливі. Тож іду в команді «За майбутнє», де зібрались професіонали з різних галузей, які знають, як розпорядитись владою в громаді, в області, країні; щоб вона слугувала не окремим особам, а народові.
Мої виборці — не ті, хто чекають подачок, що в листівку їм покладуть п’ятдесят чи сто гривень! Це не споживацьки налаштовані люмпени, які вважають, що їм нібито всі зобов’язані, а вони — нікому й нічого. Я не орієнтуюсь і не зважаю на таких.
Але моїми виборцями є люди, які здатні думати, незважаючи на вік, стать чи віросповідання, які бачать в мені не благодійника чи спонсора, а партнера, який підкаже і допоможе їм втілити ідеї в реальність.
Провівши десятки зустрічей з активами сіл, ще раз переконуюсь, що децентралізацію в Україні потрібно було закінчити ще років п'ятнадцять тому. Там, де уже створені ОТГ, є розуміння, бачення й плани на найближчі три-п’ять років. І я готовий допомогти в їхній реалізації.
Працюючи головою бюджетної комісії, знаю, як правильно і раціонально розподілити кошти громади. Перед тим, як приймати кожне рішення, ми спілкуємося з розпорядниками коштів в галузях освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, сільського господарства, дискутуємо, сваримось, але завжди досягаємо консенсусу, і в сесійну залу виносимо зазвичай уже готове рішення. Тому що ми не займаємось популізмом, а вирішуємо конкретні справи.
Щодо конкретних об’єктів, над якими буду працювати в разі, коли виборці дадуть мені мандат довіри. Найперше зосереджуся над добудовою дитячих садочків у Дубечному та Смолярах, загальноосвітньої школи в селі Головне та ремонтом обласного інтернату в цьому ж населеному пункті.
- Як вирішуватимете питання з дорогами?
- Ремонт доріг — це окреме питання й біда. За каденції, яка добігає кінця, мені з колегами вдалось включити до переліку дороги, які ремонтуються за рахунок державного дорожнього фонду. Це автошлях Кримне – Залюття – Поліське через Чевель. Тепер нагальним буде ремонт дороги від Старої Вижівки до Галиної Волі та її продовження до Смолярів і далі до Кримного, створивши таким чином кільце.
На Старовижівщині є таке село Синове. Воно має чудове озеро, в якому водяться раки та щуки. Колись в цьому селі проживало понад тисячу мешканців. Але віддаленість від адміністративних центрів та відсутність транспортної інфраструктури призвела до того, що молодь повиїжджала до міст.
Сільська староста Руслана Гочачко розповідає: аби людям поїхати до Ковеля чи районного центру і продати, наприклад, молоко, доводиться долати коло в тридцять кілометрів й переплачувати до сотні гривень. А все через, те що сім кілометрів дороги, збудованої в 70-ті у роки від Синового до міжнародної траси М19, жодного разу не ремонтувались. Державі для цього не потрібно виділяти якихось неймовірних грошей. А в громади відкрилось би друге дихання, можна було б розвивати мале підприємництво і зелений туризм.
Це лише декілька невеликих проєктів, на яких збираюсь зосередитись. А ще ж є більш глобальні, такі, наприклад, як збереження озерно-болотного комплексу, розвиток місцевої пожежної охорони, сприяння у передачі земель та лісових угідь від держави громадам, вуличне освітлення, каналізування та питна вода у селах і містечках тощо.
— Михайле Юрійовичу, а які цінності ви сповідуєте? І як ваша родина сприймає те, що ви, як депутат, багато часу приділяєте виборцям?
— Звісно, з одного боку дружина і дочка, яка вже має власну сім’ю, мої батьки, хотіли б, щоб я більше часу приділяв родині. А вона в мене чудова, підтримку і розуміння від них я отримував завжди. З іншого боку, вони знають мене і розуміють, що мені важлива ось ця місія – служити громаді. Ми часто телефонуємо одне одному, коли я працюю в регіоні. Щасливий з того, що вони, ось такі, є в мене. Окрім того, я – християнин, і мені близькі цінності, закладені в основу православ’я, це – основа мого світогляду. Ними послуговуюсь і в бізнесі, і в депутатській діяльності. Так намагався виховувати свою дочку і таких принципів дотримується вся моя родина.
— І насамкінець, чи є у планах якийсь особливий проєкт, який би ви хотіли реалізувати?
— У мене є мрія. Хочу забезпечити роботою кожного жителя села на Волині! Це реально! І в цілому по Україні, й на Волині зокрема є успішні проєкти, завдяки яким в селах немає безробіття, принаймні, від весни до осені; коли люди з цілих районів з’їжджаються в одне село на роботу. Я хочу зробити кілька таких проєктів на Старовижівщині, Шаччині та Ратнівщині.
Адже сьогоднішні заробітчани — це люди, які вирощують ягоди в Польщі, інших країнах, вони це можуть робити і в себе вдома. Їм просто необхідно допомогти на старті й забезпечити збут продукції.
У мене є відповідні розрахунки, план і фахівці, які можуть втілити в життя ці проєкти. Нам лишилось тільки презентувати це людям, готовим працювати на своєму гектарі-двох, й допомогти втілити цю ідею в життя.
Ми можемо збудувати успішні села та громади в себе. Середня зарплата 700-800 грн на день — це реально. Ягідну продукцію, вирощену на волинських землях, можна продавати в Європу, Азію та США.
Запитайте, який рівень безробіття в селі Хорохорин і навколишніх селах в період весна-осінь? Мінімальний. Я хочу, щоб таких сіл на Волині було більше. Наші люди звикли надіятись кожен на себе, я ж хочу об‘єднати зусилля бажаючих працювати і разом досягти успіху. Держава, обласний бюджет повинні допомогти тим фермерам та сімейним господарствам, які хочуть працювати дешевими коштами, консультаціями, підтримкою. Як депутат обласної ради, завжди ініціював це. Треба це робити масово і ми це зробимо! Готові з наступного тижня поїхати з семінаром в кожне село, де є бажаючі, розказати детально як можна господарювати успішно. Як це відбувається в Європі. Я мрію про успішних заможних селян на забезпеченій Волині та Україні!
Готовий, допомагаючи селянам, разом йти до успіху!