Настав час несказанно довгих днів і ще довших ночей. У моєму Луцьку – майже весна. І не хочеться писати про війну. Але ти не можеш інакше.
Ми з колегами вирішили фіксувати, що бачимо і відчуваємо.
Просто щоби щодня проговорювати собі та всім іншим: от вона твоя земля, і будні її такі.
* * *
Луцьк – як вулик. Він згуртовано, шалено, люто готується до оборони. Тут не буде цих кадрів. Тут буде просто Луцьк. І трошки весни. І коти на сходах. І рекламні щити, які мали розказувати про знижки, акції і весну. А говорять: «Русскій карабль, іди нахуй».
За кілька днів наші діти знають, що іноді слова мають силу. Аж таку. Аж такі.
* * *
Місто живе. Майорить синьо-жовтими стягами, бубнявіє бруньками в парку. Кожен у ньому зціпив зуби і робить свою роботу. Розливає, наприклад, бензин у пляшки.
Дорогою на роботу ти йдеш і читаєш «4.5.0».
У вуличних кав’ярнях збирають гроші «на дрони».
І кава - смачна.
* * *
Цей день ми побачили таким. А завтра буде інший. Побачимося) Слава Україні!
28.02.2022
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА