Безробітні в Україні мають право не лише на щомісячні виплати від держави, а й на одноразову допомогу, щоб почати власний бізнес. Це гарантує закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
І хоч суми зазвичай невеликі, волиняни, які скористалися своїм шансом, кажуть, на початку шляху ці гроші були суттєвою підтримкою.
Розповідаємо, хто має право претендувати на таку допомогу, скільки можна отримати та що для цього треба зробити.
Відкрити кав’ярню у маленькому місті, а за кілька днів зачинитися на карантин
Юлія Ткачук – з невеликого міста Рожище (12,7 тисячі населення), що за 28 кілометрів від Луцька. У березні минулого року жінка відкрила тут кав’ярню Fox Hole (з англійської – лисяча нора), а за кілька днів мусила зачинити її на карантин. Перші місяці роботи вдалими не назвеш, але, попри труднощі, заклад працює досі. Його появі сприяло, з-поміж іншого, виділення 20 тисяч гривень Службою зайнятості.
Юлія Ткачук закінчила Харківський національний університет внутрішніх справ. З 2008 року працювала в міліції, пізніше – юристкою у державній структурі. Але після народження доньки і декретної відпустки вирішила змінити сферу.
Спершу допомагала з юридичними питаннями свекру, який мав свій бар. Але через якийсь час чоловік вирішив закрити заклад і вийти на пенсію. Тоді Юлія почала думати про власну справу.
У 2019 році вона звернулася до місцевого центру зайнятості і стала на облік як безробітна. Жінка отримувала приблизно 2,5 тисячі гривень щомісячної допомоги і регулярно відвідувала установу. Один із семінарів був присвячений відкриттю власного бізнесу. І Юлія зрозуміла – це воно.
«Я поспілкувалась зі своїм кар’єрним радником, пройшла навчання, написала бізнес-план. Його захист був схожий на захист диплому в університеті. Мама-бухгалтерка допомогла з розрахунками. Був корисним також власний досвід у ресторанному бізнесі – я уявляла, чого і скільки мені потрібно для початку», – пригадує жінка.
Служба зайнятості виділила 20 тисяч гривень на початок підприємництва.
«Це невелика сума – особливо не розженешся, але вона була помічною. Основну частину я витратила на кавовий апарат. Він був вживаний, привезений з-за кордону, але в хорошому стані. Коштував 450 євро. Решта суми пішла на навчання з приготування кави. Це головне, що потрібно для роботи кав’ярні», – розповідає Юлія.
Загалом же відкриття закладу обійшлося приблизно у 5 тисяч доларів – з рештою суми допомогли рідні. За ці гроші вдалося зробити невеликий ремонт в орендованому приміщенні, облаштувати освітлення, купити меблі, обладнання. Наразі ці витрати ще не окупилися.
«Але ми наближаємось до виходу в нуль»,– каже підприємиця.
Зареєструвати бізнес було нескладно, – запевняє вона. Звернення до державного реєстратора, обрання відповідних КВЕДів та реєстрація в податковій не коштували багато часу чи нервів.
«Головне – не боятися запитувати, якщо чогось не знаєш», – запевняє Юлія.
Початок роботи Fox Hole практично співпав у часі з першим суворим карантином.
«Фінансово це був страшний удар, бо була закуплена не тільки кава, а й морозиво, напівфабрикати для круасанів. На щастя, постачальники входили в наше становище. Щось можна було повернути, на інше – розтермінувати виплати. Орендну плату на час карантину нам теж суттєво зменшили», – розповідає жінка.
Наразі Юлія Ткачук працює в кав’ярні сама з 09:00 до 21:00 щодня. Працівників винайняти хоче, але боїться нового локдауну восени. Каже, для цього потрібна стабільніша ситуація в країні.
Щомісяця жінка платить у межах 2,5 тисячі гривень податків. І, каже, знайти підрядників, які працюють так само офіційно, непросто. Зокрема, бракує кондитерів, чия діяльність повністю легальна.
«Багатьом я навіть раджу: зверніться у центри зайнятості, це може бути вашим стартом, щоб почати працювати офіційно», – каже підприємиця.
Її заклад – чи не перша стаціонарна кав’ярня в Рожищі. Досі у містечку працювали лише невеликі вуличні. Тут же 20 місць всередині і ще майже стільки ж – на терасі. В меню, окрім кави, – десерти, круасани, млинці.
Читати також: «Шукаю роботу. Незрячий». Масажист Саша Каптур її знайшов. Розказуємо – ЯК
Служба зайнятості дає не тільки гроші, а й вчить підприємництву
Директор Волинського обласного центру зайнятості Роман Романюк каже, що послуга з виплати одноразової матеріальної допомоги на відкриття підприємницької діяльності існує з початку 2000-х років.
У 2011-2012-му в області її виплачували 1500-1700 людям на рік. Але з часом цифри зменшилися. Так, у 2019-му допомогу отримали 170 волинян, у 2020-му – 43 на загальну суму 1,1 мільйона гривень, у 2021 – 14 людей (загалом – 255 тисяч гривень).
Кількість залежить від державного фінансування, а також від загальної економічної ситуації в Україні. Чим вона нестабільніша, тим менше людей наважуються відкрити власну справу.
Розмір допомоги індивідуальний і залежить від зарплати на попередній роботі. Чим вищою вона була, тим більше ЄСВ (єдиного соціального внеску) сплачувала людина, а значить – отримає більшу допомогу. Також розмір виплат залежить від часу перебування на обліку в статусі безробітного.
«Сьогодні середній розмір допомоги по безробіттю – 4000 гривень на місяць. Максимальний термін перебування на обліку з виплатою допомоги по безробіттю – 9 місяців. Відтак, 4000 х 9 = 36 000. Це і є середня допомога на початок підприємництва. Максимальний же розмір допомоги на відкриття бізнесу від держави – 85 644 гривні. Але, якщо людина перебуває на обліку кілька місяців, а тоді хоче стати підприємцем, сума зменшується – їй виплачується залишок. Тому краще довго не думати», – пояснює посадовець.
Щоб отримати ці гроші, потрібно стати на облік у центрі зайнятості, пройти кількатижневе навчання підприємця-початківця, написати і захистити бізнес-план.
«Хтось думає, що ми тут виплачуємо тисячі доларів, але це не так. 36 тисяч гривень (середня допомога) – це не стільки гроші для купівлі якогось масштабного обладнання, це швидше мотивація. Можливо, гроші навіть не головні. Важливіше – проходження навчання і створення бізнес-плану. Бо після цього є не просто ідея «було б класно зайнятися бізнесом», а глибше розуміння процесів і перспектив», – каже Роман Романюк.
На двотижневих курсах дають базові знання з оподаткування, фінансового обліку, звітності. Запрошують у якості лекторів також підприємців, які діляться власним досвідом. Потім кандидати пишуть бізнес-план і захищають його перед атестаційною комісією. У середньому від озвучення бажання до отримання допомоги минає місяць.
Гроші ж намагаються давати тим, хто вже розуміє, яким бізнесом розпочне займатися, і має більше шансів на те, щоб зберегти цю справу надовго.
«Буває, людина каже: «Я хочу бути підприємцем». Запитуєш: «А чим ви плануєте займатися?». Відповідь: «Я ще не придумав». Це ні про що. Людина, яка насправді хоче бути підприємцем і стоїть за крок до цього, точно знає, що саме робитиме – вона тисячу разів продумала, що, як і з ким. Не буває дива: прокинувся і став бізнесменом. Тому багатьом ми мусимо відмовляти», – розповідає очільник обласного центру зайнятості.
Читати також: Не їду на трускавки. Як ягоди рятують волинські сім’ї і села від трудової міграції
Ремонти в садочках і розписи храмів легально. Чому б і ні?
Галина Дмитрук мешкає у селищі Мар’янівка Луцького району. Понад десять років життя вона присвятила роботі у будівельній компанії «Луцьксантехмонтаж №536», де виконувала, як сама каже, «усі можливі роботи, окрім зварювальних». Також їздила на заробітки у Польщу й Німеччину.
Вперше жінка потрапила на облік у центр зайнятості як безробітна у 2005 році, коли була криза на будівельному ринку і замовлень не вистачало. Бригаду розформували, і Галину скоротили.
У центрі зайнятості запропонували отримати додаткову освіту. Тож жінка пів року навчалася в училищі, де отримала спеціальність маляра-штукатура. Раніше ж вона мала освіту за спеціальністю «декоративно-прикладне мистецтво». В сумі вони дозволили не лише робити ремонти, а й займатися розписами стін (у тому числі в храмах), створювати гіпсову ліпнину (одна з її робіт – тактильна стіна в дитячому інклюзивно-ресурсному центрі).
Після навчання Галина пішла працювати найманим працівником до приватного підприємця. Але наприкінці 2019 року замовлень знову стало мало, і вона вдруге звернулася до центру зайнятості.
«Тоді працівники порадили ризикнути і зайнятися підприємницькою діяльністю. Я пройшла курси, захистила бізнес-план і стала ФОПом, що займається будівельними роботами. Це було на початку 2020 року», – пригадує Галина Дмитрук.
Від служби зайнятості жінка отримала у межах 20 тисяч гривень допомоги, за які вдалося купити необхідні інструменти: перфоратор, міксер, болгарки…
«Ще майже 10 тисяч гривень знадобилося на матеріали, тому що, як правило, ти спочатку купуєш їх за власні гроші, а замовник оплачує після принаймні частини виконаних робіт. Пощастило, що власники магазину будівельних товарів із Горохова пішли назустріч і дозволили платити частинами», – каже підприємиця.
Вона робить ремонти у школах, садочках, бере замовлення на розписи храмів. Клієнти здебільшого знаходять жінку самі – працює «сарафанне радіо». Галина береться за замовлення у Горохові і навколишніх громадах. Середня вартість – до 50 тисяч гривень.
«Фактично навіть карантин пішов мені на користь. Установи не працювали, а значить – можна було спокійно робити ремонти. Простоїв не було», – каже жінка.
Вона зізнається, розібратися з офіційним оформленням бізнесу було непросто – на щастя, консультаціями допомогли працівнику центру зайнятості. Але тепер це дає перевагу над колегами, які займаються ремонтами неофіційно. «Шабашать», як це називає сама жінка. Легальне підприємництво ж дозволяє мати справу з бюджетними установами.
«Як на мене, пора виходити з тіньового бізнесу, працювати офіційно з договорами – давати людям впевненість у результаті. Також потрібно сплачувати податки, щоб і держава мала дохід. Я з гордістю можу сказати, що працюю відкрито. Думаю, що нам треба будувати європейську країну, а значить – жити за правилами», – наголошує Галина.
Наразі вона сплачує у межах 8 тисяч гривень податків на місяць. Поки бухгалтерську частину роботи виконує сама, але у перспективі хоче винайняти для цього компетентного працівника. Що ж стосується основної діяльності, то за кілька місяців роботи їй вдалося взяти собі помічника. Чоловік працює водієм і допомагає з перенесенням вантажів.
«Якби все складалося стабільно, можна було б ще людей брати, але до зими навряд чи вдасться», – каже вона.
Підприємницьку роботу жінка цінує за можливість реалізувати себе, а також будувати зручний графік.
«Наприклад, у релігійне свято можу зробити собі вихідний, а в суботу – навпаки, попрацювати. Я сама господиня свого часу, і це для мене велика перевага», – зізнається Галина Дмитрук.
Читати також: Баристи з синдромом Дауна. Як у Луцьку працює особливе кафе
***
В обласному центрі зайнятості кажуть, що приблизно 30% людей, які отримали допомогу, закривають бізнес протягом кількох місяців-року. Штрафів і покарань за це законом не передбачено. Як і контролю за використанням грошей.
«Хтось каже, що не вийшло, підвели партнери, хтось не зміг залучити кошти на обладнання – в кожного своя історія. Тому не хочеться ображати нікого, кажучи про зловживання, але припускаю, що такі поодинокі випадки є», – зізнається Роман Романюк.
Здебільшого волиняни беруть допомогу на відкриття бізнесу у сферах оптової і роздрібної торгівлі, сфері послуг (відкривають салони краси, ремонтують автомобілі, техніку, надають бухгалтерські послуги, прибирають). Є також фермери, які побували на заробітках за кордоном, а потім зайнялися сільським господарством і садівництвом вдома. Майже третина тих, хто отримує допомогу, в подальшому створює нові робочі місця.
Текст і колаж: Віта Сахнік
Фото: Інна Максимчук