Дизайн у стилі лофт, гаряча вода, мило, доступність для людей з інвалідністю та батьків немовлят. Так у ковельському парку імені Тараса Шевченка виглядає безплатний громадський туалет. Гості міста фотографують його і кажуть – саме так повинні виглядати цивілізовані зручності.
Хоча ще рік тому у старій вбиральні не було навіть водопроводу – змивати за собою доводилось, набираючи воду у річці. Змінити ситуацію взялися місцеві бізнесмени та активісти. Вони зібрали майже 900 тисяч гривень на пристойний громадський туалет для ковельчан, а також однодумців-будівельників, які частину робіт виконали задарма.
Нове життя останній комунальній вбиральні
У місті – три парки, в кожному з яких свого часу були громадські вбиральні. Дві з них віддали приватному бізнесу. Ремонт там наче зробили, але разом із тим на дверях з’явилися замки і доступ до них суттєво обмежився.
Натомість вбиральня у парку Шевченка останні 15 років була комунальною. Брак догляду і ремонту призвів до поломки водопроводу. Вірогідно, труба просто перемерзла і продірявилась. Відтоді кілька років прибиральниці набирали у пляшки воду з сусідньої річки Турії і видавали відвідувачам. Запах був відповідний. Про якісь зручності типу мила і туалетного паперу у вільному доступі мріяти не доводилося.
Зрештою, це все нагадувало сотні інших громадських туалетів в Україні. У Чернігові містяни скаржаться на брудну і смердючу вбиральню біля залізничного вокзалу, у Дніпрі – на напівзруйновані кабінки у парку, у Львові – на закриті “зручності” під час карантину.
Ковельський парк розміщений на набережній, неподалік водосховища і центру міста. Відвідувачів не бракує ні влітку, ні взимку, коли місцеві діти катаються на санях. Також тут тренуються вихованці кількох спортивних секцій.
Ідея змінити вбиральню належить власнику мережі ресторанів Classic Роману Дідицькому. Думав «зробити щось скромне» власним коштом, але розповів про це ковельському активісту Олександру Гечу, а той запропонував зібрати гроші у небайдужих і втілити в життя масштабніший проєкт.
Розпочали у червні минулого року, а вже за два місяці, у серпні, повністю реконструйований туалет приймав перших відвідувачів.
Читати також: Власний youtube-канал у 8 років. Хлопчик із волинського села вчить компостувати сміття
Внески від 278 тисяч до 20 гривень
Робота і збір грошей тривали паралельно. Для прозорого ведення фінансів створили громадську організацію «Лав Ковель Нав», на чиї рахунки акумулювали пожертви. Олександр Геч на своїй сторінці у Фейсбуці повідомляв про кожен крок кампанії: писав пости, знімав відео про великі і малі внески, хід ремонтних робіт, борги, які потрібно закрити.
На початку організатори не розуміли, якою буде загальна вартість. Проєкт вирішили не замовляти, щоб трохи зекономити. Тож все робили на свій смак.
«Я постійно варюсь у темі будівництва, тому це не було проблемою», – каже Роман Дідицький. Фото ремонтів для натхнення шукали в соціальній мережі Pinterest.
За два місяці замінили водопровід, усю сантехніку, внутрішнє і зовнішнє оздоблення, змінили планування, щоб облаштувати окремі кімнати для людей з інвалідністю та батьків немовлят. Спершу думали, що позбутися багаторічного смороду буде неможливо, але врешті вдалося. Тепер там хороша вентиляція.
Хотіли, щоб все було, «як в Європі, де просто на трасі – цивілізовані туалети для усіх категорій людей».
Про подібні історії активісти не чули, тому й прикладу для наслідування не мали. Водночас вони сподіваються, що цей проєкт зарядить інших.
«В містах і селищах – безліч всього, що можна покращити завдяки громадській активності», – каже Роман Дідицький.
Місцева компанія «СанТехПро» дала 60 тисяч гривень, будівельник Василь Кравчук – 70 тисяч гривень на відновлення арки при вході в парк, сім’я Гечів – 30 тисяч гривень. Василь Савлук власноруч відремонтував дах, що разом з матеріалами коштує 30 тисяч гривень.
Долучалися ковельчани, які давно живуть за кордоном та в інших містах України. Наприклад, дівчина з Італії перерахувала 11 тисяч гривень, чоловік, що живе у США – 7 тисяч гривень, 400 доларів – жінка, що живе в Ізраїлі. Гроші надсилали також мешканці міста з інвалідністю, адже вони найбільше потребують інклюзивної вбиральні.
Вадим Клімук і Андрій Мілінчук взяли на себе ведення громадської організації і бухгалтерії.
Багато магазинів пішли назустріч активістам: будматеріали віддавали за собівартістю або й безплатно. Наприклад, дзеркала, деякі меблі, сантехніка для туалету візочників дісталися задарма.
Також ковельчани пропонували свої послуги безплатно. Наприклад, майстер-плиточник прийшов і сказав: «Цю кімнату я зроблю за свій рахунок». При цьому такі роботи коштують на ринку 15-20 доларів за квадратний метр.
«Хоча були інші випадки і серед моїх друзів. Я їм кажу: «Давайте скинемось, не будьте жадібними», а вони: «Ми туди не ходили, не ходимо і грошей давати не будемо». Різний є народ. Мене дивує позиція: «За парканом – це моє, а решта – чуже». Треба трохи ділитися», – каже Роман Дідицький.
За рахунок благодійності і підтримки місцевих бізнесів проєкт вийшов значно дешевшим і швидшим, ніж міг бути, – вважає організатор акції.
Наприклад, у луцькому центральному парку планували відкрити громадський туалет ще восени минулого року, але будівництво триває досі. Це коштуватиме міському бюджету приблизно 2,5 мільйона гривень. Щоб окупити прибирання і засоби гігієни, вхід буде платним.
Читати також: Баристи з синдромом Дауна. Як у Луцьку працює особливе кафе
Люди не псують те, що самі зробили
Ініціатори вирішили не запитувати у міської ради, чому вбиральня багато років була в плачевному стані. Кажуть, не бачили в цьому сенсу. Мовляв, в Ковелі і так багато проблем – чиновникам не до реконструкції туалету. Лишень попередили управління архітектури про свої наміри.
«Вони погодились, хоча вже колишній міський голова мав сумніви – підозрював, що ми використаємо це на місцевих виборах. Тим паче, що серед активістів були чинні депутати і кандидати. Тому ми домовилися не використовувати це як передвиборчий піар. Ніяких згадок на виборах, інакше – жодної довіри і відповідно грошей благодійників», – пригадує Роман Дідицький.
Попри перестороги колишніх керівників міської ради, вони все ж долучились до справи: провели воду й опалення. Заступник ковельського міського голови Тарас Яковлев, призначений на посаду вже після місцевих виборів і реконструкції вбиральні, каже, що на це не виділяли гроші з міського бюджету. Натомість комунальним підприємствам доручили провести роботи. Чому чиновники раніше не бралися за реконструкцію, він не знає. Вірогідно, не вистачало грошей. Але визнає – це гарна ініціатива місцевих бізнесменів та активістів.
Перші два місяці після відкриття обслуговував туалет персонал Classic. Вони влаштували чергування. Це було тимчасове рішення, бо пізніше туалет передали у комунальну власність, і ним почало опікуватися підприємство «Ковельські парки». На прибирання, воду, мило, опалення туалету місто тепер витрачає приблизно 300 тисяч гривень на рік.
Олена Кисіль працює у вбиральні з осені минулого року. Її робочий день триває з 09:00 до 21:00. Зміни жінка ділить з двома напарниками, адже вихідних туалет не має. Обов’язок працівниць – дивитись за чистотою і порядком.
Прибирання, каже доглядачка, відбувається не за графіком, а за потреби: «Хтось помив руки, забризкав дзеркало – ми відразу витираємо. Це практично безперервний процес».
«Люди, які приходять сюди не знаючи, в захваті. З Києва відвідувачі були, казали: «Ми сфотографуємо і покажемо, які безкоштовні туалети бувають», – додає вона.
***
Головна умова активістів після передачі туалету в комунальну власність – залишити відвідування безплатним.
«Ковельчани зробили його за свій рахунок. Думаю, містяни погано відреагують, якщо це колись зміниться», – розповідає Роман Дідицький.
У міській раді також запевняють, що не планують брати гроші з відвідувачів вбиральні.
Водночас, каже активіст, особиста участь багатьох жертводавців допомагає зберегти майно. Люди не хочуть руйнувати те, у що персонально вклалися.
«У перші дні ловили бешкетників, які то рулон туалетного паперу засунуть в унітаз, то ще яку шкоду зроблять. Відео з камер спостереження (вони розміщені у спільному просторі, не в кабінках, – ред.) публікували у Фейсбуці і хуліганів швидко впізнавали. Тепер таких проблем немає», – зізнається ініціатор акції.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова