Людмила Вознюк - логопед, олігофренопедагог, спеціальний психолог; старший науковий співробітник – консультант факультету психології ВНУ ім. Лесі Українки; автор та розробник корекційно-розвиткових методик для дітей з порушеннями психомовленнєвого розвитку; співзасновник та керівник дитячого корекційно-розвиткового центру «Розмовляйко». Фахівчиня розповіла, коли потрібно вести діток до логопеда та що таке нормальний мовленнєвий розвиток дитини.
Кілька слів про себе та професію логопеда, корекційного педагога?
Колись в одному бліц-інтерв’ю свою професію я назвала соціальним детективом. Адже, плануючи прогноз дитини з особливостями розвитку, необхідно ретельно все проаналізувати та докопатись до того механізму, який і став точкою відліку для розбалансованого розвитку. Інакше кажучи, слід належну увагу приділити пошуку причин, а вони часто лежать у площині медицини, генетики і ін.. Необхідна співпраця із дитячим неврологом та дитячим психіатром, у корекції себе добре зарекомендувала така наука, як нейропсихологія. Щодо мене, то я працювала і вихователем, і корекційним педагогом у дошкільному навчальному закладі, і консультантом та завідувачем психолого-медико-педагогічної консультації, і викладачем у педагогічних вузах. Наразі очолюю дитячий діагностико-реабілітаційний корекційно-розвитковий центр «Розмовляйко» у Луцьку. Є автором багатьох корекційно-розвиткових методик для дітей із інтелектуально-мовленнєвими порушеннями.
Чи приділяють педіатри особливу увагу розвитку мовлення?
Не приділяють. Щоб приділяти належну увагу, слід відстежувати та давати оцінку не лише фізичному, а й психічному, емоційному, інтелектуальному, комунікативному-мовленнєвому розвитку дитини. Практика засвідчує що педіатри переважно не оцінюють навичок домовленнєвого періоду: комунікацію, здатність імітувати/наслідувати, зорове та слухове сприйняття, емоції та соціальну поведінку дитини. Чомусь домінує таке: та він ще маленький, підросте – заговорить. Тому у разі потреби уже на 1 місяці життя, якщо виявлено відставання, має бути рекомендованими раннє втручання та корекційний вплив, консультація лікаря-невролога дитячого першочергово дітям групи ризику (недоношеним, переношеним, з негативним спадковим багажем тощо). До цього, принаймні, зобов’язує Клінічний протокол медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років (Н А К А З N 149 від 20.03.2008 р.).
Про так званий нормальний мовленнєвий розвиток дитини… Чи завжди батьки можуть самі визначити потребу у спеціальній допомозі? Коли варто звернутися до спеціаліста і до якого?
Як правило, у переважній більшості батьки прекрасно відчувають норму, для цього не слід володіти специфічним набором критеріїв. Коли ж її нема – теж усвідомлюють, але можуть не озвучувати. Це може виглядати збоку як самообман, - так працюють механізми самозахисту психіки. Заспокоюючи та відтягуючи усвідомлення проблеми та безпорадності перед нею, батьки все ж залишають надію, що це проста затримка. Не сьогодні, то завтра дитина заговорить…
Ще можуть казати: не забирайте у нас надію, ми сподіваємось на диво. В опануванні мовленням дитина йде від гуління, лепету до перших коротких слів, далі – до фрази, а пізніше - до простих речень. Однак, варто звертати увагу на висловлювання дитини: чи мають вони завершеність та структурну цілісність, а також чи цілеспрямованим є її повідомлення. Якщо ж дитя не може висловитись, то після 3 років нерідко стає агресивним – починає кусатись та битись. Хоча в даній ситуації це не слід розцінювати як агресію, це є її своєрідний спосіб комунікації.
Коли ж таки треба бити на сполох, і які можуть бути наслідки зволікання з цим?
Вік 3 роки – показовий і визначальний. До 3 років дитина має вільно будувати речення та володіти достатнім словниковим запасом для цього. Інакше сповільнюється розумовий розвиток дитини і вона стає не конкурентно здатною у середовищі однолітків. З’являється мовленнєвий негативізм, підвищена дратівливість та невротизація, дитину можуть не сприймати як учасника гри, порушується спілкування, відтак це впливає на характер, з’являються ознаки вторинної (набутої) затримки психічного розвитку.
Чи пов'язаний брак мовленнєвого репертуару дитини з її темпераментом, характером?
Темперамент дійсно має значення і заперечувати це не слід. Ще має значення до якого типу відноситься дитина – інтраверт чи екстраверт, слабкий чи сильний тип центральної нервової системи. Однак, варто проаналізувати відповідність мовленнєвих та мисленнєвих показників віку дитини і у жодному разі не затягувати їх корекцію у разі потреби. Росте дитина – росте проблема.
То все ж в якому віці доцільно починати займатися розвитком мовлення? Чи завжди слід відвідувати спеціальні заняття? Чи ефективні онлайн заняття з розвитку мовлення?
Розвиток мовлення за умов гармонійного розвитку дитини проходить практично спонтанно і не потребує спеціальних занять. Якщо дитина із групи ризику, слід ретельно відстежувати саме домовленнєвий етап у віці до 2 років. У дитини мають бути сформованими потреба у комунікації, навички імітації та наслідування на елементарному рівні, відчуття ритму, розуміння мови оточуючих людей (пасивний словник), зорова і слухова увага та спільна з мамою гра. Слід не забувати також, що модель розвитку мовлення спирається на попередні етапи і у тілесному векторі. Скажімо, якщо дитина не може освоїти велосипед чи самокат – це може бути червоним прапорцем: щось не так! Пальцева моторика має демонструвати вільний рух кожного пальчика за командою, кожен пальчик має демонструвати ізольований рух. Рухаємось від загальної та дрібної моторики – до лицьової та артикуляторної. Буває, що артикуляційний апарат недостатньо інервується, можуть бути дизартричні прояви, які вимагатимуть логопедичного масажу, спеціальних артикуляційних вправ.
Звісно, мають бути належні показники психічного та інтелектуального розвитку. Якщо дитина має інтелектуальні порушення, то мовленнєві труднощі уже вважаються вторинними, як наслідок. Але найперше необхідно впевнитись, що дитя має збережений слух! Якщо ж мовленнєві труднощі полягають лише у звуковимові, то заняття з логопедом уже можливі з 3-х, 4-річного віку. Поведінка дитини вам скаже, чи готова вона уже до занять з логопедом.
Чи правда, що в останні роки різко збільшується число дітей, яким потрібна допомога спеціаліста-логопеда. Чому, на Вашу думку, так відбувається?
Гіпотез багато. Техногенність, штучний інтелект, мультфільми, які провокують дефіцит спілкування, ГМО-продукти, неякісні ліки і ін. Існує версія, що у далекій перспективі мовлення як процес, відімре взагалі, матиме місце телепатія і що мозок сьогоднішніх дітей уже є симбіозом людського мозку та комп’ютера. Хто зна…
Чи треба дорослим розвивати своє мовлення?
Досконалості меж нема! Згадаймо вислів мудреця: «заговори, щоб я тебе… побачив». Наша рідна українська – милозвучна, пісенна, колоритна і дуже багата. От хто не осягнув цього багатства, той воістину щось втратив. Хіба рідко зустрічаємо ситуації, коли людина через брак словникового запасу не може висловитись так, як хоче? А інтонація? А мелодика? А фразеологізми, у яких мудрість віків закладена… Те ж саме і з письмовим мовленням. Чудово, коли людина і на папері висловлюється чітко і грамотно. Не забуваймо і про комунікативну функцію мовлення! Чи виграшно виглядає актор, політик, юрист і ін., котрий не має зворотнього зв’язку від своєї цільової аудиторії? Тому ораторське мистецтво – це дійсно мистецтво, ним мають володіти і амбітні і не амбітні, але самодостатні.
Як Вас змінили ці важкі роки випробувань?
Звісно, у певній мірі відбулась переоцінка цінностей, напевно, як і у кожного. Навчились працювати у стресових умовах, суперечити викликам та стереотипам. Народилось кілька методик, напевно, як відповідь на стрес. Реалізували деякі ініціативи, що були фінансово підтримані міжнародними фондами. Відчули значиму підтримку від БФ «Abilis» (Фінляндія), у рамках проекту якого наші діти мали змогу здійснити зоотерапевтичні поїздки та отримати набори розвиваючих іграшок, відвідувати корекційні заняття, а батьки згуртувались та спілкувались на засіданнях клубу «Материнка». Рідна мова – це, звісно, засіб спілкування, його слід вміти використовувати відповідно до ситуації. З перших років життя дитя повинно чути забавлянки, потішки, пісні, ігри-забави, жарти. І, як ніколи, мовленню дитини сьогодні слід надавати окраси нашого рідного українського національного колориту.