Солдат 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Олександр Григорук з Любешова загинув під час виконання бойового завдання 29 травня 2024 року на Харківщині.
Спомин про бійця опублікувала Любешівська газета «Нове життя».
Народився Олександр у Седлищі. Тут босоніж бігав по зеленій травичці. Він, граючись зі своїми братами, сестричкою й сусідськими хлопчаками, не один раз тут оббивав колінця, бавився у футбол та хованки. Це село пам’ятає, як згодом він поспішав до школи на уроки, як дорослішав та формувався як особистість. Відслужив в армії. Одружився. У Любешові звив своє просторе сімейне гніздечко й разом із дружиною у любові та злагоді виховував трійко дітей.
«Він був бійцем по життю. Живчиком. Ніколи не міг сидіти без роботи, завжди ставив собі мету і її досягав, був дуже швидким. Щоб побудувати наш дім, не один рік їздив на роботу в Чехію, старався, аби все мати своє», – ледь знаходячи у собі сили, розповідає дружина Людмила.
На захист України Олександр Григорук став більше півтора року тому. У складі 14-ї окремої механізованої бригади він вирушив у зону бойових дій. Спочатку поповнив ряди піхоти, а потім його призначили водієм евакуаційного авто. Олександр самовіддано і жертовно виконував свою роботу. Незважаючи на ризики, він старався кожного «трьохсотого» українського воїна вивезти із поля бою. У цьому йому не було рівних, кажуть побратими.
На війні Олександр Григорук отримував і сам поранення. Було то влітку 2023 року.
«Їхнє авто потрапило під обстріл, то він і ще один воїн вижили. Отримав опіки, контузію, травми, але вижив. То я після того випадку казала йому, що він житиме, адже має сильного Ангела-охоронця. І я була спокійною. Завжди. Чоловік постійно тримав мене в курсі, де він і що. Він, не маючи можливості подзвонити, завжди багато писав. Написав і цього разу, що в третій ночі ітиме на завдання. Тому, коли я потім не отримувала від нього повідомлення, зрозуміла, що щось трапилося. Й почала писати-дзвонити до побратимів. Тільки ніхто тоді не брав від мене слухавки. А згодом повідомили, що Саші більше нема», – плачучи каже пані Людмила.
Поховали воїна на любешівському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
