«Перший» разом із Патрульною поліцією Волині презентують спільний проект, приурочений до Дня матері. Він реалізовується на підтримку руху «Тонка синя лінія».
Протягом чотирьох днів ми покажемо неймовірно щирі світлини патрульних та їхніх мам та розповімо історії життя кожного з них. Ви побачите неймовірні образи сильних, відважних та мужніх правоохоронців, які точно вас вразять.
Читайте також: Ті, хто виховав відважних: волинські патрульні та їхні мами. ЧАСТИНА І
Читайте також: Ті, хто виховав відважних: волинські патрульні та їхні мами. ЧАСТИНА ІІ
Поліцейський Антон Мандзик та його мама Тетяна, 47 років
Патрульний Антон Мандзик у поліції працює лише місяць, але тяжів до цієї роботи вже більше трьох років.
Раніше хлопцю працювати патрульним не дозволяло навчання та робота в Польщі. Його мама - пані Тетяна, каже, що за сина вона вже відпереживала.
«Справа в тому, що Антон не спонтанно прийняв це рішення. Таке бажання в нього виникло тільки почався перший набір патрульних, це десь 3 роки тому, але він навчався Польщі і все казав мені: «Мамо, для чого я тут навчаюсь? Якби не навчався, то працював би у поліції». Але я наполягла, аби він отримав вищу освіту», - розповідає мама.
«Спочатку дуже переживала, бо знаю: якщо Антон щось надумав, то він дійсно це зробить. Якщо не сьогодні, то завтра. І я вже своє відпереживала», - сміється Тетяна Мандзик.
Антон же розповідає, що деякі історії, які відбуваються під час патрулювання, намагається не розповідати мамі, адже так вона ще більше переживатиме.
Хлопець не хотів ділитися історіями, які відбувалися під час патрулювання, бо поряд сиділа мама, але все ж він поділився з «Першим» тим, що йому найбільше запам’яталося.
Я синові й сказала, що людям його показуватиму, як щось унікальне, бо він такий, певно, один
«Під час патрулювання у нічну зміну ми зупинили водія. Він себе поводив дуже коректно, нормально з нами спілкувався, визнав свою провину. І так, як порушення було невелике, а водій показав всі документи, то ми вирішили обійтись попередженням. Але тут з’явилося два громадянина, які, перебігши дорогу в забороненому місці, почали вимагати, аби ми повідомили їм причину затримки цього автомобіля. Це було дивно, адже вони не мали ніякого відношення до ситуації та ще й перебували в стані алкогольного сп’яніння. Тому ми доставили їх до відділку поліції», - згадує патрульний.
Його мама додає, що для неї дивний такий вибір сина, бо він певний час офіційно працював на заводі в Польщі.
«Його там поважали та не хотіли відпускати, а Антону все в поліцію та в Україну хотілося. Я синові й сказала, що людям його показуватиму, як щось унікальне, бо він такий, певно, один», - підсумовує роботу сина жінка.
Поліцейська Олена Цейко та її мама Світлана, 58 років
Олена Цейко розповідає, що давно вже хотіла змінити роботу і сферу діяльності. Тим паче – воліла долучитись до реформ, які розпочались після Революції Гідності.
«Це запалювало ентузіазмом і мотивувало до роботи. Коли я познайомилась з рештою кандидатів у патрульні поліцейські, то зрозуміла, що зібралося багато молодих розумних, амбітних людей, з якими нині дуже комфортно працювати», - ділиться спогадами Олена Цейко.
… на початках дуже турбувалась про доньку, та нині їй вже спокійніше, адже знає, що Олена працює в офісі, а не «крутить» нетверезих водіїв.
Після проходження до лав Патрульної поліції молода дівчина рік відпатрулювала у звичайному режимі: денні та нічні чергування. Нині вона працює у відділі кадрового забезпечення, і лише зрідка виходить на патрулювання. Її мама Світлана Цейко каже, що на початках дуже турбувалась про доньку, та нині їй вже спокійніше, адже знає, що Олена працює в офісі, а не «крутить» нетверезих водіїв.
«Я звичайно хвилювалася, бо нічні чергування це всілякі ситуації можуть бути. Але ми постійно підтримували зв'язок. Зараз вже так не хвилююсь, адже тепер у неї робота з паперами. З дитинства наше спілкування не змінилося. Хоч тепер і живемо окремо – у нас тепле спілкування. Вона завжди була гарною, слухняною дівчинка і проблем з Оленкою ніколи не було ні в дома, ні в школі. Вона у мене дуже відповідальна дівчина. Коли ходила в школу то після уроків в першу чергу сідала робити домашні завдання і лише потім могла піти десь погуляти», - пригадує Світлана Цейко.
Завдяки роботі в поліції Олена побачила місто навиворіт.
«Здебільшого наша робота – це багато негативу. Адже нас не кличуть на щось хороше, а лише тоді, коли щось трапляється. Оці постійні п’яні дебоші, сімейні розбірки, ДТП, освідування в наркодиспансері… На початках усе це викликало у мене шок. Я не думала, що люди так живуть…
Я раніше до роботи в патрульній поліції – працювала в банку. Тому після цих всіх білих блузок, класичних спідничок та шпильок... Ні, я точно за цим не сумую
Найбільш вражаючим був випадок з квартирою, яка повна сміття до самих дверей і самої стелі. Я такого в житті не бачила: між сміттям прориті ходи, як коридори... Я досі не розумію, як там можна було жити, їсти, митися, спати… Але вже за стільки часу роботи вчишся ставитись до цього простіше. Зараз вже немає такого шоку від побаченого, бо починаєш сприймати все без рожевих окулярів», - розповідає патрульна.
А от наскільки Оленці подобається поліцейська форма і чи не сумує за спідничками та туфельками, то дівчина лише видихнула з полегшенням.
«Це настільки зручно! Я раніше до роботи в патрульній поліції – працювала в банку. Тому після цих всіх білих блузок, класичних спідничок та шпильок... Ні, я точно за цим не сумую, бо тут мені набагато комфортніше», - розповідає Олена Цейко.
В той же час, Світлана Цейко розповідає, що з донькою бачаться щотижня. Жінка мешкає у приватному будинку під Луцьком. Часом знаходять час для відпочинку на природі.
«Я тепер уже дітей виростила, то можу собі розслабитися і більше відпочивати. Нещодавно донька мене вмовила і повезла в Карпати. Відпочивали удвох – влаштували собі дівочий відпочинок: гуляли на природі, збирали гриби. Бо головне – бути разом», - переконана Світлана Цейко.
Поліцейський Роман Ткачук та його мама Наталія, 49 років
Роман Ткачук – один із тих, хто потрапив до патрульної поліції від самого початку її створення – з грудня 2015 року
Навчався він у Харкові на машинобудівельному факультеті. Каже, що мав можливість залишитися в цьому місті, але все ж вирішив повернутися додому. У поліцію пішов, бо, з його слів, хотів випробувати свої сили та реалізуватися.
За три роки на службі доводилося бачити усяке.
«У мене була ситуація, коли я протягом одного дня мало не збив двох людей, при чому з їхньої ж вини. От це відчуття не дуже приємне, коли розумієш, що через людську неуважність можна набратися купи проблем», - пригадує поліцейський.
По «гарячих» слідах Роману вдалося затримали одного злочинця, а правопорушників на його рахунку – десятки, якщо не сотні.
Мама Романа – пані Наталя проживає у Старій Вижівці, тому зв’язок із сином тримає здебільшого по телефону.
«У мене два сина, виховувала їх однаково, але вони різні – як «плюс» і «мінус». Роман – більш запальний, як загориться якимось бажанням, то йде до мети. Старший син – спокійніший… Спочатку я дуже переживала за Рому, бо ж чула і знаю, які випадки в житті бувають, але вже звикла і сплю спокійно», - розповідає вона.
Поки мама Романа по трохи звиклася із роботою сина, його наречена Олеся виступає категорично проти поліцейської кар’єри та переконана, що таки зуміє переконати майбутнього чоловіка змінити професію.
«У роботі багато ризиків і я не вважаю її вдячною», - зауважила Олеся.
Поліцейський Микола Януш та його мама Валентина, 57 років
Мама Миколи одразу запевнила: завжди знала, що син Микола буде служити у правоохоронних органах.
«До того, що він пішов у поліцію, я поставилася дуже нормально. Я завжди впевнена в ньому, бо він у мене добрячок і любить в усьому порядок. Він з дитинства мріяв стати поліцейським», - розповідає мама Миколи Януша.
Жінка пригадує, що в дитинстві хлопець був дуже допитливий, любив техніку і постійно щось крутив і ремонтував. Але разом з тим - був добрий і чемний, допомагав по господарству і навіть міг видоїти корову.
«Зараз бачимось з мамою рідко – здебільшого на вихідних. Але постійно телефоную, питаю, як здоров’я у мами, в тата. Мама завжди, коли ми приїжджаємо, готує щось смачне. Який у неї смачний червоний борщ і «підпалки» - смажені перед піччю оладки з тіста, з якого хліб печуть… Оце, певно, взагалі «коронна страва» моєї мами», - розповідає Микола Януш.
31-річний Микола у поліцію прийшов зовсім нещодавно. Чоловік виховує трьох доньок і каже, що лиш тепер зрозумів, що батьківство – це велика праця. В той же час, Валентина Януш пригадує курйозний випадок про її Миколу.
Він завжди, як щось вчверить, то втікав до баби з дідом, бо вони не кричали.
«Одного разу перед Великоднем мали йти святити паску і я вже покупала дітей, щоб були чистенькі. Коля вже тоді у клас 6-й ходив. Оце вдівся в чистеньке і проситься: «Мамо можна я піду подивлюсь здалека, як палять покришки. Я тільки збоку постою подивлюся на оте багаття вночі». Відпустила, сказала, щоб довго не був.
Тут вже й ніч зайшла і треба йти до церкви. Зібралися з чоловіком йдемо. Тут вже й дід з бабою йдуть з нами, які недалеко жили, а Колі все нема. А баба каже, що прийшов наш Коля і спить вже – «Прийшов такий чорний, закіптюжений - одні очі блищать». Отак сходив подивився на багаття у Великодню ніч. Вирішив не йти додому, бо получить, то заховався в баби. Він завжди, як щось вчверить, то втікав до баби з дідом, бо вони не кричали. Але оті блискучі очі на чорнющому лиці бабуся ще довго згадувала», - пригадує Валентина Януш.
Текст: Ірина КОСТЮК, Еля КОРОТИНСЬКА, Іванна СОЛОМАНЧУК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
