Прямий ефір «Луцького радіо»

21 тисяча кілометрів пішки: на Волині побував мандрівник-відчайдух зі Швейцарії. ФОТО

21 тисяча кілометрів пішки: на Волині побував мандрівник-відчайдух зі Швейцарії. ФОТО
Мандрівник Томас Періссінотто (фото із Facebook)

На Волині побував мандрівник зі Швейцарії Томас Періссінотто, який пішки хоче подолати 21 тисячу кілометрів від Женеви до містечка Дханушкоді, що на півдні Індії.

27 березня 2019 року, коли він  був у дорозі між Ківерцями та Оликою, з ним спілкувалася журналістка Тетяна Грішина. Інтерв’ю з Томасом Періссінотто опублікувало ІА Конкурент.

«Йому тридцять. Він живе в надзвичайно гарній країні, де мріють побувати мільйони. Та 27 березня 2019 року я застала Томаса Періссінотто у дорозі між Ківерцями та Оликою. Ми говорили телефоном, і, попри бадьорий голос, було чути, що за плечима у цього чоловіка важкий рюкзак.

Уявити складно, яких вражень він набереться у кінці своєї мандрівки – в Індії, а згодом – на Шрі-Ланці. Цей досвід та емоції не запакувати в сотні тисяч наплічників світу, а можливо лише пережити. Прямує він туди зі Швейцарії… пішки. Так-так, не почулося. Часто спить просто неба, у «готелі тисяча зірок». І робить це з благородною метою.

Томас хоче подолати 21 тисячу кілометрів від Женеви до  містечка Дханушкоді (південь Індії). Це ніби пройти відстань у півекватора. Шлях проходить повз Ліхтенштейн, Австрію, Німеччину, Францію, Люксембург, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Монголію, Китай, Тибет та Непал.

– Розкажи кілька слів про себе. Де народжуються такі відчайдухи?

– Мені 30 років. Я зі Швейцарії. Працював у компанії. Трохи більше, аніж три роки тому я зустрів людей, які змінили мій погляд на світ. І з того дня почався мій саморозвиток, дослідження життя, його різних сторін. Тому вирішив підготуватися до такої подорожі, яка також стала благодійною.

– Коли конкретно почалася твоя подорож?

– 7 серпня 2018 року.

– Але чому виникла саме ідея подорожі? Це ці особливі люди надихнули тебе?

– Вони були відправною точкою для мене. Один з них тоді сказав, що світ, в якому ми живемо, не такий красивий, багатий на погані думки, стрес. Я розмірковував над цим і зрозумів, що ми не можемо змінити світ. Але можемо змінити себе. Я читав книжки, відвідував лекції, ходив у храми. Вирішив, що хочу пізнати світ і побачити, що світ гарний. Думав, що найкращим способом пізнання світу та людей буде піша подорож. Так і прийшла думка. Але далі міркував: а чи зможу я якось допомогти ще комусь? Тому вирішив долучитися до благодійності. З братом ми долучилися до проекту Onesteponesmile, і я залучаю спонсорів до моєї подорожі.

One Step One Smile – це швейцарська неприбуткова асоціація, яка через спонсорство довгих прогулянок по всьому світу хоче допомогти багатьом гуманітарним проектам покращити умови життя своїх дітей, щоб дати їм можливість побудувати кращий світ. Томас каже, що зустрічав у Непалі організації, які мають чимало проектів, але не мають ресурси для втілення.

Тобто Томас є своєрідним ланцюжком між спонсорами та організаціями, які опікуються дітьми.

– Як близькі та друзі відреагували на рішення піти у подорож? Вони підтримали тебе?

– Зараз вони підтримують мене, аби я не зупинявся. Я планував цю подорож більше, аніж три роки. І я не казав напряму, що саме я планую. Тому що я хотів бути упевненим у тому, що я таки зроблю це. Тож кожного ранку я стояв навпроти мапи та планував свій шлях. І десь через рік після ідеї зізнався. Спочатку вони подумали, що це божевільна ідея, але згодом справді підтримали. Зараз вони справді щасливі, тому що щасливий я.

– Ти казав, що був у Непалі. Тож чи мав ти подібний досвід тривалих прогулянок?

– Я мав можливість трішки походити в Непалі. Тренувався, бо ходив у базовий табір Евересту, це доволі високо (5364 м), на вершині Кала Патхара (5643 м) і базовий табір Аннапурни (4130 м). Хотів випробувати на собі висоту, бо частина людей почувають себе недобре на висотах. Мені було комфортно. Окрім цього, я багато ходив у подорожах у Швейцарії, адже в нас є гори. Як я казав, моє сприйняття змінилося, намагався бути ближчим до природи, ходити. Але, звичайно, такого аналогічного досвіду не було. Однак думав, що якщо інші можуть це робити, то і я можу. І ось я це роблю.

– Скільки кілометрів ти проходиш за день? Чи маєш якийсь план?

– Це залежить від дуже багатьох факторів. Часом 40, часом 45, часом 30 кілометрів. Адже часом я зустрічаю людей, які запрошують мене в оселю. А зранку ми разом снідаємо і розмовляємо. Тож вирушаю пізніше. Але мій план прийти до Києва до 11 квітня, адже мої друзі в цей день прилітають із Женеви. Тому я не можу це пропустити! А покинути територію України я планую всередині травня.

– Де ти ночуєш?

– Це знову ж залежить від обставин. Наприклад, учора я зустрів людину, яка допомогла мені знайти місце для ночівлі. А кілька ночей до того я спав у наметі. До цього у селі, де мене нагодували. Ще ночував у церкві. А потім знову у наметі. Чимало місць! Але найчастіше намагаюся, коли підходять сутінки, знайти людей і попросити допомоги, де можна поставити намет. Хтось запрошує мене в оселю.

– Тобто трапляється таке, що ти просто ставиш намет і спиш серед лісу?

– Так. Два дні тому був дощ, і було не дуже комфортно. Але нормально. Адже я маю спальний мішок, тож мені тепло.

– Як люди реагують, коли бачать тебе і чують про твою місію?

– «Та ти божевільний!!!» Вони хапаються руками за голову, а потім вітають мене. І загалом дуже привітні зі мною. Кілька днів тому я зустрів кількох роботяг на вулиці. І коли казав, що йду пішки до Індії, вони спочатку здивувалися, а потім попросили привезти звідти чаю. Більшість людей дуже здивовані, але всі намагаються мені допомогти.

Попри те, що подорож здається небезпечною, він каже, що якихось небезпечних ситуацій не було. Адже повсякчас зустрічає хороших людей. Одного разу лише була загроза від тварини в лісі, яка охороняла своїх дитинчат, однак все обійшлося.

Єдиний раз, коли Томас був змушений порушити власні піші правила, – це під час перетину польсько-українського кордону. Саме в тому місці не було можливості пішого переходу, тож доводилося підсідати в машину. Попутників знайшов буквально за хвилину.

Нині він вже змінив другу пару взуття. Каже, що за його підрахунками доведеться змінювати кожні дві тисячі кілометрів. Тож доведеться зносити 10-11 пар взуття.

– Коли ти йдеш, про що ти думаєш? Адже це сотні кілометрів часом наодинці?

– Так, більшість часу я йду самотній. Чесно кажучи, так багато думок, тем для роздумів. Про те, де я є, про те, якою є природа навколо, про людей, які навколо. Я думаю про розмови, які мав з ними, розмірковую над словами. Це допомагає мені зрозуміти чимало речей. Часом я змінюю свій погляд на деякі речі. А буває, що я сфокусований на тому, куди мені йти, скільки кілометрів та де мені зупинитися.

А коли мені важко йти через рюкзак, я думаю про дітей, заради яких я це роблю.

– Ти приїхав з надзвичайно гарної та багатої країни. Яким було твоє враження про Україну?

– Я не робив якогось дослідження про країну досі. Знав, що вона інша, що це Східна Європа. Я намагаюся не порівнювати.

Але я був дещо здивований, коли перетнув кордон. Це було вночі, і я побачив багато вуличних псів. Подумав: «Ну що ж… Чому б і ні?» А далі я зустрічав багатьох людей. Було для мене особливістю бачити, що є люди, які утримують домашнє господарство, мають коней. А на іншому кінці вулиці – дуже нові модернові будинки.

– Тобто здивував контраст?

– Так. Але люди дуже турботливі, хороші. Вони намагалися допомогти, поділитися тим, що у них є. Вони намагалися зі мною поговорити, зрозуміти мене, навіть якщо ми говоримо на різних мовах. Вмикали гугл-транслейт чи говорили жестами, цікавилися тим, що я роблю. І це вражає!

– Що найважче у твоїй подорожі? Що може зупинити тебе?

– У мене величезний рюкзак. Часом моя ходьба перетворюється на рутину. Але я намагаюся підганяти себе, пересилити біль. У деяких країнах, я не говорю зараз про Україну, хоча це багато де трапляється, я бачу в лісі сміття. Пляшки, пластик, непотріб... Це ранить мене більше, аніж біль у тілі.

– Скільки важить твій рюкзак?

– Це залежить від того, скільки там їжі, чи є пляшка води. В середньому – від 21 до 26 кілограмів.

– Тобто можна очікувати, що, підходячи до Індії, ти добряче схуднеш?

– Не обов’язково, адже так багато людей намагаються мене нагодувати. Можливо, я лише часом втрачаю вагу, коли довго немає населеного пункту.

– Коли ти плануєш прибути до фінішу в Індії?

– Очікую, що це буде в червні 2021 року. А далі я піду до Шрі-Ланки, адже саме це було моєю точкою спочатку.

***

Після України Томас вирушає до Росії, а далі на шляху – Казахстан, Монголія, Китай... Його великий шлях почався з маленького кроку. Підтримати Томаса можна на сайті Onesteponesmile. Тут можна відстежити трек мандрівника. Він надзвичайно бадьорий та, звісно, відчайдух!»

Фото зі сторінки проекту у Фейсбуці.

 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина «Ми перестали цікавити глядачів», – Дмитро Мельничук про драмтеатр
Наступна новина Історія дня на Першому: кого вітати 28 березня
Останні новини
Схожі новини