Прикордонник Олександр Гойда – не обирав службу своєю професією, до лав захисників потрапив у перші тижні повномасштабної війни. За рік побував у різних "гарячих точках", місяць тому виїхав із Бахмута. Зараз прикордонник служить на Волині.
Про це розповідає в сюжеті Суспільне.
Чоловік родом з Дніпра, у мирному житті був підприємцем, займався ремонтами та збором меблів. Каже, дивлячись на маленьку доньку, вирішив йти до військкомату, захищати країну, аби чужий солдат не переступив поріг його рідного дому.
– Ви вже місяць вже на Волині. Практично ротація, реабілітація…Як ви потрапили до прикордонної служби, скільки часу служите в ДПСУ?
Рік вже прикордонником. Як? По мобілізації. Пішов у військкомат, так до прикордонників і потрапив.
– Коли ви дізналися, що потрапляєте до прикордонної служби, ви взагалі знали, чим прикордонники займаються?
В загальних рисах знав, що охороняють кордон. У військкоматі одразу сказали, хто хоче…за бажанням…
– Спершу ви пройшли якісь навчання?
Тільки не дуже тривалі… 4 дні… 19 квітня ми виїхали у бік Черкас. 23-ого я був під Святогірськом.
– Бойові дії для вас з чого почалися?
З мінометного обстрілу, з "Градів" рік тому. Перша ротація – Святогірськ. Тетянівка під Святогірськом, той район. Друга ротація вже у Бахмут. На цей момент здається, що у Святогірську було, як у піонерському таборі. Простіше було. Не така кількість контактних боїв як у Бахмуті. Контактний бій – це коли з автоматом, дистанція 10 метрів, ворог у нас стріляє, ми у ворога.
– Хто і що вам в той момент допомагав?
Побратими допомагали, які знаходилися поруч. Друзів з першої ротації багато загинуло, "трьохсотих" багато. Був поранений. Перший раз місяці два тому в Бахмуті. Міна прилетіла поруч, метрів п'ять. Нога, сідниця, контузія, потім ще контузія.
– Були в госпіталі трохи?
Медчастина, не госпіталь. Медрота, далі не виїжджав, не важке поранення.
– А коли в Бахмут заїхали?
20 грудня 2022 року. Знали, що ми їдемо у тому напрямку Бахмут-Лиман.
– Яким тоді був Бахмут? Яким ви його побачили?
Цілішим був, ніж зараз. Гарне місто було до війни. Я там хоч не був, товариш був там сам місцевий з Бахмута. Багато говорив про місто…. Він загинув у Бахмуті.
– Як за ті місяці поки ви там були змінилася обстановка і змінилося місто?
Важка обстановка…обороняли, захищали місто. Тримаються хлопці.
– Ваша та частина, вулиця чи будівля, той клаптик, який ви саме обороняли?
Це були будинки, вулиці, частина промзони… Різні напрямки, залежно від того, як змінювалася ситуація. Підрозділ в окремому місці був, на чергування заступали, по двоє, троє…відпочивали, в основному, у підвальних приміщеннях, трішки зігрітися, поїсти, в нас гарний кухар був, щодо їжі все було дуже добре.
– Балував вас і в Бахмуті?
Так. Можна і так сказати. Одні консерви не їли… Їжі, води, екіпірування вистачало.Зброї і боєприпасів теж вистачало. З цим все було добре.
– Завдяки чому, на ваш погляд, так довго тримається Бахмут? Бо він реально тримається.
На мужності наших захисників, через розуміння того, що ворога не можна далі пропускати….В будинок заходиш там іграшки, дитячі ліжечка… це є важко… Бачимо, за що воюємо, йти захищати країну, щоб діти повернулися в будинки свої.
– Для українців Бахмут – це зараз символ нескореності. Для вас особисто Бахмут – це що? Чим стало для вас це місто?
Бахмут став для мене великим випробуванням, мабуть, так. Випробуванням в собі, в побратимах.
-– Є такі моменти за цей рік, про які ви хотіли б розповісти? Якими хотіли б поділитися?
Ситуації були… три-чотири доби під обстрілами, бої не припиняються… Це були околиці Бахмута. Мороз 18 градусів, пункти обігріву розбомблені…звідти вийшли чудом… не вірилося. Хлопців витягав і тоді, і після цього було. Важких, як витягав… різні ситуації були.
Міна прилетіла, хлопці стояли, поранення дуже важкі були. Сам впав. Товариш кричить: «Ніг нема!». Турнікети закріпив, евакуювали…Живий! В нього ще й день народження в той день був. Поранених було багато, яких ми витягли, поранені наші всі живі.
– Після перемоги, коли буде відбудова, ви хотіли б побувати в місті, в якому ви три місяці з кварталу в квартал, з будинку в будинок власними руками, зброєю захищали?
Та, мабуть, і повернуся. Мені ж від Дніпра недалеко…
– Хто вас дома чекає і як підтримують?
Дружина, донька (8 років), мати. Підтримують одним тим, що вони мене чекають. Підтримка від них велика.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Повернути себе мені дуже допомагають побратими». Історія воїна, який втратив пам'ять через війну
– Вам після Бахмута вдалося потрапити додому в якусь короткочасну відпустку?
10 днів були, побачився з донькою, дружиною. Трошки відпочив.
– Коли повертаєшся із зони бойових дій, я чула від інших військових, спочатку здається, що фізично ти тут, але думками, серцем, головою, ти все одно там?
Є таке. Першого разу було важче. Коли після першої ротації виїжджали…Після Святогірська довше доводилося, тижня два-три.. зараз вже думки на місці. Складно туди заїжджати. Привикнеш – виїжджати складно. Побратими там залишилися.
– Ви зараз стежите за новинами, за тим, що відбувається в цій точці? Взагалі, в зоні бойових дій?
Не можливо не стежити за цим. Те, що відбувається в Бахмуті, біля нього за цим стежимо з новин, з побратимами спілкуємося.
Ви вже адаптувалися трохи на Волині, як вам тут?
Трошки адаптувався. Гарно, подобається. Я тут вперше, ніколи не був.
– Ви намагаєтеся перейти на українську. Це якесь таке свідоме рішення ви для себе ухвалили?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я просто волонтер. І на тому все». Лучанин Ігор Шевчук про свій рік війни
Так. Це рішення свідоме. В зоні бойових дій намагаємося спілкуватися українською. Багато хто переходив.
– Сумнівів нема зовсім, ні в кого, але якою бачите перемогу?
Гарне запитання…не знаю. Про майбутнє думаю… про більш віддалене... мені доньку заміж видавати…
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
