Щойно подивилась дату виходу останнього блогу. 17 вересня 2017 року. Думаю: “Ну що ж, треба почати щось писати. Стільки ж подій сталося за ці два місяці. Стільки практичних було. Скільки балів вже набрала, а скільки втратила… Це дуже цікаво”.
І що тут скажеш? Справді зараз дуже важко навчатись, особливо коли ти майбутній філолог. Потрібно набрати ці нещасні 100 балів, а ти ще й староста, твоє ім’я знає майже кожен викладач, кожен одногрупник просить журнал, дивиться всі бали, в тому числі й твої, думає, які в нього шанси на отримання стипендії й дивиться на тебе, як на нікчему…
Ну це я вже драматизую, але все ж в середині навчального року дуже важко. Нещодавно ще й відбувся перший модуль. Модуль з українського фольклору. Теми: казка, загадка, народні ігри, обряди і загальні питання з предмету.
Ніч перед середою минула за читанням казок для молодшої сестри, а весь попередній тиждень ми перечитували всі 200 сторінок книжки. Проте саме в ту ж ніч ми дізнались, що модуль перенесли на тиждень. Ми щасливо видихнули, пішли спати, а через 7 днів знову забули як жити. Якось так вийшло, що з 26 студентів змогли відповісти лише 10, я в їх числі. Інші не знають коли їм набрати ці 20 балів і досі.
Окрім цього з’явилася ще одна погана новина, про яку згадувати просто надзвичайно боляче – стипендію з моєї групи отримують 10 людей, я за рейтингом 11. Не хочу зараз говорити щось, краще напишу невеличку мотивацію для наступних поколінь.
1100 гривень – хоч і не великі, але все ж гроші. Мені добре, я залишилася вдома, не плачу за квартиру чи гуртожиток, їжу купує і майже завжди готує мама.
ЗНО – це не просто випробування на ваш вступ до вишу, а ще й спроба отримати майже 5000 гривень в наступні півроку.
Звичайно ж все не може бути погано. Мій факультет є одним з найоригінальніших факультетів з усього СНУ, тут постійно проходять якісь свята і дійства. Ось, наприклад, перше найбільше свято, яке ми провели, - День першокурсника.
Моя група підготувала одну перероблену студентську пісню, дві сценки та пісню під супровід гітари. Мабуть, саме під час репетицій до нього мене й “зненавиділа” половина групи. Репетиції повторювались й повторювались, без жодних перерв, допоки кожен не вивчив всі слова.
“Треба піти раніше? Будь ласка, але намалюєш згодом плакат.” З іншого ж боку тоді в нас була можливість більше здружитись і провести час разом. Зараз, коли ми всі легко могли б пересваритись через, припустимо, практичні з історії, це відіграє величезну роль.
Тепер нам треба намалювати той же, плакат до Дня української писемності і незабаром почнеться підготовка до містера і міс факультету.
Не знаю, що нас чекає далі, але щиро сподіваюсь, що, принаймні, другий семестр буде легшим. Як мінімум потеплішає, а не обдаватиме холодом з вікна, котре ніяк не закривається.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
