Луцький журналіст і військовий Роман Колюхов емоційно висловився про те, як українське суспільство захоплюється ухилянтами, але паралельно «дякує ЗСУ» і вірить у перемогу.
Допис Романа з його фейсбук сторінці публікуємо без змін.
«Який молодець, показав, на що здатен!» – такими словами деякі так звані журналісти підписали відео, на якому цивільний чоловік вирвався від представників ТЦК.
Таких відео дедалі більше. Все більша частина суспільства перестає цікавитися правдивими і тривожними новинами з фронту та історіями військових, натомість підтримує ухилянтів, співчуває їм та щиро радіє, коли чоловікам вдається вирватися та тимчасово уникнути мобілізації.
При цьому це ж суспільство вірить в перемогу, ЗСУ, та готове "воювати скільки потрібно", якщо вірити соцопитуванням. Це роздвоєння мислення, яке свідчить, що щось з нами негаразд. "Дякую ЗСУ, проклинаю ТЦК", це як в Орвела "Свобода - це рабство". Або як в тому анекдоті: ви або хрестика зніміть, або труси одіньте.
Дійсно, є випадки незаконної мобілізації. Це коли "бусифікували" з вулиці, навіть не перевіривши, чи має особа право на відстрочку. Але навіть в таких випадках особа вже в навчальному центрі може надати відповідні документи і на підставі них таку особу виключають з числа особового складу і вона їде додому. Бували у нас і такі випадки. Але якщо військовозобов'язаний, особливо той, хто вже служив і приймав присягу, починає бійку, бо його зупинили для перевірки документів, то вибачте мене... Чому "ми" зобов'язані служити, а "вони" - ні? Риторичне питання. Немає законного права на відстрочку - вибачте пробачте, але ви не особливі.
ТЦК - не ворог, ворог - це корупція в ТЦК, ВЛК, МСЕК і всіх інших конторах, де можна "нарішати" фіктивне право на відстрочку, зняття з обліку тощо. Мабуть, ніщо так не підриває обороноздатність України, як корупція. Тільки посадки з конфіскацією всього майна могли б виправити ситуацію. От тільки встановити факт корупції не так просто. Це треба упіймати за руку. Але цього не буде, коли одна сторона охоче бере, а інша - охоче дає. Звідси випливає соціальна несправедливість і враження, що "війна тільки для бідних". І це згубна вада нашої держави, яку необхідно виправляти.
Нам багато чого прийдеться фіксити в державі після завершення війни, бо воєнний стан вніс свої корективи в громадянські права і свободи, розширив повноваження силовиків, зупинив політичні процеси, і цим дехто користується у власних інтересах. Але в першу чергу нам необхідно втримати незалежність, інакше все інше не матиме сенсу.
Не розумію як хтось досі може думати, що все це якось само собою "розсосеться". Що руzня зупинитися, що прийде дорослий дядя і все за нас вирішить, а ми якось "пропетляємо", бо ж вже скоро "настане мир/перемир'я". Реальність така на поточний момент, що на фронті кожного дня хтось гине, затримуючи орду, яка йде на Захід. Хтось, хто раніше теж жив і насолоджувався життям, був успішним і цінним у своїй сім'ї і сфері діяльності, загинув, вигравши для нас ще трохи часу. Загинуло безліч неймовірно крутих, світлих, талановитих і прогресивних людей, які любили цю країну.
Кожен хоче повернутися до цивільного життя якнайшвидше. Окрім кадрових військових, які бачать себе в армії і після війни. Але таких абсолютна меншість. Україна тримається на людях, які розуміють, що відбувається, розуміють слово "треба", мають честь триматися присяги, як би важко не було. Це люди, які розуміють, що буде, якщо вони просто розвернуться, скажуть: "Та ми їб@ли, самі воюйте", і підуть додому. Вони розуміють, що в них не стане дому. Що в нас не стане дому. Ми мали би бути безмежно вдячні цим людям за те, що досі живі і захоплюватися ними. Але дехто радше захоплюється тим, як махають кулаками ухилянти.
Читаючи про життя в окупації, уявляю, що було б з Україною, якби росіянам вдалося захопити Київ "за 3 дні":
- встановлення маріонеткового уряду;
- місцеві колаборанти з числа маргіналів з дна суспільства отримують"посади";
- закриття кордонів, відновлення "залізної завіси";
- жорстокі розгони мітингів проти окупаційної влади із застосуванням військової техніки з численними жертвами;
- фізичне знищення військових і правоохоронців, які відмовляться переходити на бік окупаційної влади;
- фізичне знищення лідерів громадської думки: місцевих депутатів, журналістів, правників, волонтерів, активістів, письменників, музикантів, акторів і загалом усіх, кого вони вважатимуть небезпечним для окупаційного режиму, хто публічно проявляв проукраїнську позицію;
- репресії проти вчителів та викладачів української мови, літератури, історії. Арешти, судилище, депортації, катування в колоніях;
- конфіскація підприємств, майнових комплексів, загалом "віджим" будь-якого майна, яке сподобалося новій місцевій "владі";
- неможливість захиститися в судах - там вже російські "судді" і російське "право";
- фсб на кожному кроці - необережне слово десь в натовпі і ввечері у вас вдома "гості";
- російська - державна, українська - мова провінції, вишиванка - прояв екстремізму, відновлення пам'ятників лєніну і пушкіну, знесення пам'ятників Шевченку і Лесі Українці;
- заборона неугодних релігійних організацій, репресії непідконтрольних священників;
- заборона проукраїнських партій і молодіжних рухів, відновлення компартії і піонерів;
- вилучення і знищення українських книг і фільмів, арешти за заборонену літературу і українську символіку;
- Однокласнікі замість Фейсбука, скабєєва і соловйов замість Стерненка і Бігуса, "Полє чудєс" замість Netflix;
- п'яне і обдовбане дике бидло з тайги зі зброєю, відчуттям влади і домінування у вашому місті, де ваші сім'ї і діти. Ви беззахисні і вразливі, бо не маєте ні зброї, ні впливу, ні навіть свободи слова. Нравіца нє нравіца...
- постійні і повсюдні приниження і гоніння українців в Україні.
А "бусифікація" - вона продовжиться, тільки це вже буде не ТЦК.
Війни спочатку програють в головах, а потім на полі битви».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
