Вони були одними з перших… З перших, хто поїхав на схід, коли стало зрозуміло, що війни в країні не уникнути.
Без виклику військового комісара, без зброї, без модних «броніків». Вони – перші добровольці, які в 2014 році зупинили навалу російських військ на сході України.
Бійці добровольчого батальйону «Айдар» назавжди увійшли в історію, як мужні, відважні і безстрашні воїни. Про долі багатьох можна писати цілі книги, а окремі сторінки з життя підрозділу – гідні екранізації.
Саме так, бо попри усі чутки та домисли, інформаційні атаки з дискредитації, ІІ штурмова рота батальйону «Айдар», або так звана рота «Золушкі», є одним з найбільш легендарних підрозділів, який брав участь у російсько-українській війні. А радше ті воїни, які в ньому воювали.
Юрій – з Луцька, Євген – з міста Лозова, що на Харківщині. Познайомились наприкінці червня вже на Луганщині, коли обоє вступили у лави батальйону «Айдар». Разом пройшли найзапекліші бої 2014-го у складі легендарної ІІ роти «Захід» батальйону «Айдар».
«Золушкі» брали участь у кількох десятках боїв. Зокрема, за їхніми плечима участь в операціях, під час яких було звільнено від терористів 8 населених пунктів в Луганській області: Щастя, Металіст, Георгіївка, Лутугине, Успенка, Хрящувате, та інші важливі об'єкти, брали участь у звільненні Красного Яру. А під час операції зі звільнення Вергунського роз'їзду біля Луганська, ними було знищено групу спецпідрозділу з боротьби із тероризмом РФ «Гюрза» та групу підрозділу «Бетмен».
Ще вчора вони були рядовими вчителями, таксистами, робітниками на заводах… а сьогодні – доблесні воїни, захисники. Більшість добровольців, які у перші дні загострення ситуації на сході записались в «Айдар», ніколи не проходили строкової служби, а дехто – навіть не тримав зброї в руках. Але поруч знаходились ті, які зуміли навчити, старший брат, який покаже і розкаже як… як тримати АК, дасть поправку на вітер, прикриє під час зачистки, поведе взвод на штурм, йдучи попереду всіх, а коли треба – закриє собою в бою. Отакий він «старший брат» в «Айдарі».
Юрій Бубенщиков – 41 рік
Його добре знали у Луцьку, як таксиста з багаторічним досвідом. До війни. Війна неабияк перевернула його життя, а точніше пекельне літо 2014-го. В «Айдарі» розповідають, що з пересічного таксиста Юрій Бубенщиков, або як всі звикли казати «Бубєн», перетворився на справжнього військового. Згодом, він став командиром І взводу ІІ роти «Захід».
«Бубєн» - це готовий сержант американської армії. Він наче створений для такого звання і посади. Чіткий, авторитетний, правильний. Це проявляється в тому, як він керує людьми, як поводить себе у бою.
Він завжди іде попереду всіх і ніколи не схилить голову, не тікатиме при обстрілах, а поведе за собою якщо не сотні, то десятки таких же відважних. Свій авторитет він заслужив у боях, і заслужив достойно, бо на нього рівнялись і рівняються понині.
Він як старший брат, якого всі поважають і слухають», - так про нього розповідають побратими з батальйону «Айдар».
З виду – брутальний і дещо різкий у висловлюваннях, та побратими переконують, що це всього лишень маска.
«Він тільки з вигляду такий грізний. Насправді «Бубєн» – безстрашний, а як людина – чуйний і добродушний. Він справжній боєць, солдат. Водночас – він звичайний хлопець, який пішов захищати свою землю. Це патріот України, який любить свою країну, свою сім’ю, свою землю. В нього в серці лежить – українець», - розповідає Євген Городничук (позивний «Гриць»).
Хлопець розповідає, що «Бубєн» першим підійшов до нього знайомитись.
«Хоч я і служив у ІІ взводі з харківськими хлопцями, але ми воювали плече в плече з «волиняками». Вони мені не менш рідні, та й виявилось, що у мене теж волинське коріння. Певно тому й зріднились. Юра мене вразив не тільки в боях, а й тут, в цивільному житті: він завжди дбає про своїх хлопців, всіма переймається і намагається усім допомогти. Він справжній командир. Було всіляке на війні, для когось він «старший брат», а для мене – другий батько», – запевняє Євген Городничук.
Євген Городничук – 32 роки
До війни Євген жив у місті Лозова Харківської області. Звичайний хлопець, працював помічником машиніста тепловозу на залізниці. Позаду лишилась Революція Гідності… Коли в сусідній області замайоріли прапори Новоросії – не став відлежуватись на дивані і вже в середині червня з товаришами з Лозової подався на Луганщину. Спочатку записався до батальйону «Айдар», де вже були хлопці з Харківщини. Та зрештою, майже весь час провоював з «волиняками».
Досвіду служби в армії не мав, про що згодом не один раз пошкодував. Щоправда, за словами Юрія Бубенщикова, «Гриць» дуже здібний і в бою зарекомендував себе, як надійний і відважний вояка.
Щоб говорити щось про людину – її треба вивчити. А в нас не було на це часу. В бою ти повинен розраховувати на цю людину і все. Він показав, що на нього можна розраховувати, а отже – це Людина з великої букви.
«Він ніколи не «дрейфив», виконував усі накази, а часом навіть й те, про що не просили… Він після боїв по Георгіївці ходив собирав 200-х, в тому числі підняв і нашого «Шеста» (Сергій Шостак, – прим.авт.). Дуже принциповий хлопець, він ніколи не кинув би товаришів, ні живих, ні поранених, ні загиблих. За це й поплатився своїм здоров’ям», – розповідає про свого товариша Юрій Бубенщиков.
5 серпня, на Вергунському роз’їзді поблизу Луганська отримав важке поранення. Кілька осколків влучило в Євгена – пошкодило хребет і ногу. Дуже боявся полону, тому якось доповз до своїх. Хлопця евакуювали і доправили у шпиталь.
Поранення виявилось важким: кілька місяців – прикутий до ліжка, згодом – інвалідний візок, милиці. Кілька операцій і незлічима калікість днів, проведених у госпіталях та реабілітаційних центрах. Хотів після лікування повернутись до своїх в «Айдар», але… ІІ група інвалідності через поранення хребта і ноги.
Попри усе, хлопець став на ноги, і навіть вступив до вузу. Нині Євген Городничук завершує навчання на юридичному факультеті військового інституту при Національному університеті ім. Тараса Шевченка. Здобуває фах юриста.
«У нас немає різниці хто і скільки воював: були такі хлопці, що рік і більше, «Гриць» – 2 місяці в 14-му, а хтось всього кілька днів… Не стільки важливо скільки часу ти числився в «Айдарі», а що ти зробив. Ми були однією сім’єю і лишимось однією сім’єю і не важливо, чи ти зі сходу, чи з Полісся», – запевняє Юрій Бубенщиков.
Цьогоріч Євген Городничук переїхав жити до Луцька. Нині – працює разом з Юрієм Бубенщиковим.
«На війні виручали один-одного і тут не розійшлись. «Айдар» це як друга сім’я. Тому можна вважати, що у нас сімейний підряд», – сміється «Гриць».
Ось такими є вони: ще вчора – звичайні хлопці, а сьогодні – легендарні воїни. Добровольці, які увійшли в історію героями, що зуміли повстати проти кремлівської навали. Побратими, дружба яких, обпалена пеклом 2014-го.
Текст: Еля КОРОТИНСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
