Бійцю 104 окремої бригади ТРО ЗСУ Михайлу на позивний «Риба» всього 24 роки, а за плечима – три роки війни. На момент початку широкомасштабного вторгнення він був у Нідерландах, де разом із дружиною будував нове життя. Але коли росія пішла в повномасштабний наступ – сумнівів у нього не було, почуття обов'язку взяло гору. Михайло вступив до ДФТГ, а згодом – до ТРО, щоб бути максимально корисним у боротьбі за Україну.
Історію захисника розповіли на фейсбук-сторінці бригади.
«У мене тут багато товаришів – ми всі з одного міста. Я подзвонив їм і сказав: "Хлопці, я вдома, дайте документи, я до вас". Через ТЦК оформили відношення. Спершу мене не хотіли брати по мобілізації – на той момент мені був лише 21. Але запропонували контракт, і я його підписав. Нині служу в 61 батальйон ТРО ЗСУ 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина», – розповідає він.
«Риба» згадує Харківський напрямок, Куп'янськ, Піщане – місця, де точилися найзапекліші бої. Каже: «Кожен день – випробування на витривалість та мужність. Тоді був сумський напрямок, який вимагав не меншої зосередженості та швидкої адаптації до змінних умов бою».
Зараз він – командир взводу, займається особовим складом. До цього був головним сержантом.
Про моменти, які запам’яталися на війні, розповідає:
«На Піщаному ми відходили з позицій під мінометним обстрілом. Під ранок я лежу в ямці, курю, і раптом чую: "Є в когось сигарета?". Відгукуюся: "Друже, ходи до мене". Підіймати очі – перед мною мій вчитель фізкультури зі школи! Служили в різних ротах, навіть не знали, що він тут».
Він пам’ятає кожен бій і кожну втрату. Найважчим у війні називає загибель побратимів, адже це не просто товариші, а друга сім’я. Саме вони допомогли йому стати сильнішим.
«Це не просто товариші по зброї – це люди, з якими ти разом проходиш через небезпеки, разом витягуєш один одного з пекла. Коли хтось із ними іде назавжди, у серці залишається рана, яку неможливо загоїти. Ми завжди пам'ятаємо про них – вони воюють поруч з нами навіть після смерті», – додає «Риба».
Позивний «Риба» отримав ще з дитинства – від прізвища Рибченчук. Друзі скоротили його до «Риба», і згодом це прізвисько стало частиною його особистості. Тепер під цим позивним він воює за Україну.
Попри війну, Михайло став батьком. Його донька росте, поки він воює. Бачить її лише через екран, але вірить, що бореться за її майбутнє.
«Я написав рапорт, і мене відпустили на п'ять днів. Я був поруч із дружиною під час пологів, тримав її за руку – це один із найважливіших моментів у моєму житті. Доньку бачу лише через телефон, але знаю, що зробив правильний вибір. Колись повернулись до неї назавжди».
Михайло зазначає, що на війні став сильнішим. Знайшов справжніх друзів, побратимів, які ніколи не підведуть. А про плани на майбутнє відповідає:
«Дім. Сім'я. Виховувати доньку. Вона – моя найбільша радість і водночас найбільший біль. Бачу, як вона росте, лише через екран, і боюся пропустити щось важливе. Але заради її майбутнього я тут».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
