Зв’язківець 126-ї окремої бригади ТрО «Джин» каже, що у своєму житті він ухвалив два найважливіших рішення – піти до війська і одружитися. До військкомату 24-річний хлопець прийшов на самому початку широкомасштабного вторгнення росії. Одразу його не взяли через вік та відсутність бойового досвіду. Згодом вдалося домогтися свого і вступити до лав 126-ї бригади.
Історію захисника розповіли у ВМС України.
За плечима військовослужбовця – виходи на Козачі Лагері, Кринки, Дніпровські острови, кілька поранень, важкі бої, втрата побратимів. За участь в операції на лівому березі Дніпра він отримав «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України. Скромно зауважує, що не знає, за які саме заслуги був удостоєний нагороди, хоча насправді «Джину» є про що розповісти.
«Восени 2023-го року командир роти зібрав нас і довів наказ: виходити на лівий берег для утримання позицій. Я потрапив у групу як зв’язківець. В принципі, зі зв’язком все було нормально на той момент, довелося виконувати іншу роботу. Вели бої з противником, закопувалися, тримали оборону на своїй ділянці. Перший вихід тривав 4 дні, другий – 10. Задачу, вважаю, ми виконали успішно. Ворог поніс великі втрати, ми вийшли живі-здорові. На Козачих Лагерях було весело, якщо це можна так назвати. Найважче – це переправитися човном. Коли ти на воді – ти просто ціль, сховатися ніде, протидіяти ворогу ніяк. Ти сидиш у човні під обстрілами і сподіваєшся на чудо», – говорить «Джин».
Третій вихід був на Кринки.
«Вести бої в населеному пункті завжди нелегко. Усі будівлі на той час ворог встиг зрівняти з землею, залишалися лише підвали, де ми тримали оборону. До того ж, було холодно, а зігрітися так, щоб тебе не помітив противник, було майже неможливо. Проте ми робили все, щоб виконати бойову задачу. Я був на Кринках кілька днів. Коли заводив групу на позиції – їх треба було зустріти з човнів і довести до укриттів – отримав поранення. Евакуювати мене змогли лише за два дні», – згадує «Джин».
Найбільшим відкриттям тоді для нього стали побратими.
«Мене вразила їхня згуртованість, усі були, немов одне ціле, намагалися допомогти один одному, щось порадити, десь прикрити. При цьому, знаєте, особливо приємно було спостерігати за людьми, які у повсякденному життя були такими собі сірими мишками, а в екстремальній ситуації показали себе гідними воїнами. Саме побратими надихали у найскладніші моменти», – зізнається військовослужбовець.
Кожен вихід запам’ятався чимось особливим.
«Це були абсолютно різні задачі. На островах, наприклад, нам потрібно було замінити бійців, які мали звідти вийти. На момент нашого заходу в групі були поранені. Тому треба було підійти човном, знайти поранених, затягнути їх до човна і вже потім – на позиції. Хлопці кричали, так що знайти їх було нескладно, але довелося діяти дуже швидко, тому що спочатку прилетів ворожий дрон, потім почався артобстріл. Усіх евакуювали, ми теж позицій без втрат», – розповідає «Джин».
Пропозицію нареченій, з якою, до речі, познайомився після першого поранення у шпиталі, військовослужбовець зробив саме перед виходом на острови.
«Щоправда, телефоном, особисто не міг приїхати», – говорить «Джин». Потім були тижні напруженого очікування, адже зв’язку з рідними увесь цей час не було. Це, зізнається «Джин», пригнічувало чи не найбільше. На островах він отримав поранення. «Уламок прилетів у ніс. Це ж треба було так зіпсувати хлопцю весілля», – жартують його побратими. Хоча, звісно, це не стало на заваді весіллю, яке відбулося одразу після одужання воїна.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
