Нововолинцю Сергієві Дудіку 42 роки. Уперше на війні він опинився 2014-го, вийшов з оточення в Іловайську. Останні 5 років служив у ЗСУ за контрактом. У травні 2022-го поблизу Білогорівки Луганської обл. бій був настільки запеклий, що Сергій навіть не одразу відчув поранення.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Побратими допомогли обробити рану і накласти турнікет. Проте через безупинні ворожі обстріли військовий не зміг швидко отримати потрібну медичну допомогу. Кров почала згортатися, і на момент приїзду медиків рука вже потемніла, її довелося ампутувати.
Сергію було складно прийняти себе без руки. Та депресію перервало запрошення в Медичний центр ортопедії та протезування у Вашингтоні. Сергія вразила повага, з якою в США ставляться до українських воїнів: «Кожен американець хоче почути від учасника бойових дій, як там в Україні, як там війна, а не по телебаченню».
За підтримки Благодійного фонду «Future For Ukraine» Сергієві виготовили протез, який він носить уже понад рік. Ним він може щось узяти, притримати, закрутити. Це дало змогу чоловікові повернутися до життя у рідному Нововолинську, продовжити фізичну реабілітацію, подорожувати та будувати сміливі плани.
– Сергію, чи пам’ятаєте свої перші відчуття ізпротезом?
– Таке не забувається! Мені дуже пощастило. У мене найкращий протез у середній категорії. Він допомагає щось притримати. Хоча я мав надію, що протез працюватиме, як моя ампутована рука (сміється, – ред.).
– Як люди реагують на вашу «нову руку»?
– Коли одягаю одяг із довгими рукавами, то взагалі не скажеш, що у мене протез. Люди не звертають уваги, бо виглядає, як «повноцінна рука».
Боєць продовжує тренувати тіло, моторику та концентрацію. А з появою в його житті лука з?явилася ще одна мета. Воїн готується представити Волинь на Всеукраїнському чемпіонаті з парастрільби. Своїм прикладом хоче підтримати інших людей з ампутаціями. І довести, що після поранення життя не завершується, а продовжується, і часто – з новими барвами.
– Яким би ви хотіли бачити ставлення людейдо протезованих?
– Хотілось би більше поваги. Бо часом спостерігаю реакцію, мовляв, «мене війна не зачепила, і ти мене не чіпай». Наприклад, у транспорті доводиться просити, щоб поступилися місцем, бо їхати стоячи мені незручно – треба обома руками триматися, а у мене ж протез. Хтось реагує зі співчуттям. А деякі відповідають, мовляв, «ну, а від мене чого ти хочеш?», – є й такі випадки.
– Ви наразі проходите реабілітацію?
– З військової служби мене списали, тому державного фінансування на мою реабілітацію більше не виділяється. Проте є фітнес-тренерка Юлія Коваль, яка проводить онлайн-тренування для військових з ампутаціями – це її особиста ініціатива. Я у неї тренуюсь. Оскільки в мене немає руки, відбувається деформація хребта. Юлія показує спеціальні вправи, щоб цьому зарадити.
– А що ви наразі вмієте робити протезом?
– Можу взяти пляшку води, притримати та відкрити її. Можу тримати якийсь пакунок. Нещодавно спробував стріляти з лука – це мені дуже сподобалося! І в мене все вийшло. Тепер чекаємо на перемогу!
Ірина Світляковська
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
