Неймовірно ніжний та чуттєвий концерт гурту «Без Обмежень» днями відбувся в Луцьку. Його лідер Сергій Танчинець напередодні концерту поділився з «Першим» своїми думками про українську музику, Х-фактор, натхнення та рок-романтику. А ще він розповів про те, яку музику слухає та чим захоплюється у житті.
- Чому пов’язали своє життя з музикою?
- В дитинстві, десь років в 11, почув декілька яскравих блюзових композицій нині покійного Геррі Мура. Мені так сподобалося звучання гітари, що я задумався загалом про існування музики. Я захотів зіграти ці пісні, але так і не зіграв досі. Але на своє 11-річчя випросив у батьків, щоб подарували мені гітару. Все пішло-поїхало і з того часу я з музикою нерозлучний.
- Гурту «Без Обмежень» уже 19 років, але відомими усій Україні він став після участі в телешоу Х-фактор. То чи дійсно подібні талант-шоу дають поштовх до популярності?
- Як не крути, але телебачення робить своє. Переважна більшість українців дивиться телевізор. Молодь здебільшого занурюється в інтернет, соціальні мережі, звідти отримує інформацію, але більшість людей, в тому числі молодь, дивляться телевізор і талант-шоу не виключення.
Після 17 років існування колективу досить нелегко було зробити крок і піти на Х-фактор. Але ми все-таки наважилися, бо я не знайшов в собі причини відмовитися від участі.
Ми, якщо чесно, не намагалися туди потрапити. Нам зателефонував кастинг-менеджер і запропонував взяти участь. Х-фактор часом так робить: дзвонить більш-менш відомим, потрібним для шоу колективам і запрошує.
- В чому секрет Вашого успіху як думаєте? Що має гурт «Без Обмежень» такого, чого не мають інші гурти?
- Не вважаю, що маємо грандіозний успіх. Радше це – заслужено, результат великої роботи. Декілька факторів збіглося в одному місці, в одному часі. Перший – Революція Гідності, яка звернула увагу українців самих на себе, на своїх артистів, музикантів. Ми ж працювали до Революції, під час неї, після. У 2015 році вийшов альбом «Дихаю тобою», потім був Х-фактор, потім – квоти на українську музику.
Не буду применшувати наші заслуги, бо, певно, завдяки нашій впертості, небажанню залишати музику, все склалося і прийшов результат.
Кажуть люди, що ми душевні, щирі, кажуть, що тексти пісень – ніби про них написані. Я це все роблю не навмисно, воно йде від душі. Те, що пишеться мені, те й співається. Нічого ми не видумуємо та не перебільшуємо.
- Звідки черпаєте натхнення? Що чи хто Вас надихає на такі душевні пісні?
- Натхнення - від того, де знаходимося. Я знаходжуся в цьому тілі, в цьому житті, мене оточують ці люди – моя родина, друзі, конкретна ситуація в країні. Ці всі штуки надихають. Якогось яскравого моменту натхнення я не пам’ятаю. Тобто не можу сказати, чим саме обумовлене написання тої чи іншої пісні. Вони просто пишуться і я тому дуже тішуся.
- Багато хто називає Вас рок-романтиками. А як Ви самі себе позиціонуєте?
- Мені не подобається цей вислів, але він до нас приклеївся. Він «дихає» нафталіном. Рок-романтики – це, на мою думку, типу Eagles. Я з повагою до них ставлюся, але це дядьки з 70-80-х років з гітарами в шкіряних штанах. Це моє внутрішнє сприйняття цієї фрази. Але людям зручно так нас називати, а ми сильно і не сперечаємось.
Останнім часом у нас дійсно пішли більше романтичні тексти. Нам все подобається, що відбувається з гуртом «Без Обмежень», тому цей вислів нам також в принципі подобається.
- Виконавці люблять те, що співають, але все ж – чи є серед усіх ваших пісень найулюбленіша?
- Мені здається, що більшість артистів думають, як і я. Моя улюблена пісня – та, над якою я працював востаннє. Остання, яка була придумана, над якою ми працювали, - та мені найбільше подобається. На даний момент із тих пісень, що вже записані, - це «До небес» з альбому «Буду з тобою», в рамках туру якого ми приїхали і до Луцька.
Зараз я вже почав працювати над новими треками, які ввійдуть в наступний альбом 2019 року. Кожна пісня має свою історію. Найважливішою я називаю «Най би вже весна»… А взагалі у нас є вже п’ять пісень, пов’язаних з діями в зоні АТО, з війною, з боротьбою українського народу за свою державність. Але саме «Най би вже весна» є найбільш вдалою і важливою.
- Ви співаєте для інших, але яку музику слухаєте самі?
- Я не меломан, не буквоїд. Є люди, які знають дати виходу альбомів, імена всіх музикантів, саунд-продюсерів, усіх, хто працював над піснями… Я не з таких людей. Я слухаю ту музику, яка потрапляє до мене здебільшого через радіостанції. Інколи щось підкидає наш гітарист Андрій Радько, він не сильно, але намагається орієнтуватися у тому, що відбувається в музичному світі.
Мені подобається уся рок-класика. Своїм улюбленим гуртом я завжди називаю Metallica. Вважаю, що це найуспішніший проект в історії рок-музики та музики в цілому.
- Що думаєте про українську музику? Вона самодостатня чи потребує ще розвитку?
- Немає меж для вдосконалення. Все мусить розвиватися, як і музика. За останні кілька років, після Революції Гідності, з’явилися квоти на українську музику, суспільство почало по-справжньому цікавитися нею.
Українська музика розвивається, її стало багато і це дуже круто. З часом кількість переростатиме в якість і все буде добре.
А зараз куди не глянеш – скрізь концерти, презентації альбомів, кліпів… Часом їхати немає куди, бо вчора був Мірзоян, а завтра буде Бабкін.
Ми спілкуємось з багатьма колегами-музикантами, які говорять, що не поїдуть в тур цього року, бо ми поїхали, «ТарТак» їде, і «Антитіла» поїдуть чи «Фіолет». Ми якось не дуже на це дивимось, їдемо собі в тур, зали у нас заповнені, з чого дуже тішимся.
- «Без Обмежень» співає лише українською?
- Раніше ми співали трохи англійською, трохи російською, переважно – українською. Але звісно з початком подій на сході для мене є абсолютно нелогічним співати мовою країни-агресора. Хоча я з великою повагою ставлюся як до розумних росіян, так і до російськомовних українців. З мовою у нас проблем немає, є проблеми із керівництвом держави і з більшою частиною населення, на жаль.
- Політика у наших реаліях торкається в тому числі і музики. Співаків переманюють у політику. А ви як думаєте – ці дві сфери взагалі мають пересікатися?
- Якщо людина відчуває у собі сили, має знання і розуміє, що вона може зробити користь більшій кількості людей, ніж тій, яка приходить на концерти, то чому ні. В собі я таких сил не відчуваю. Прагнення і бажання займатися політикою у мене абсолютно відсутні.
Я ставлюся до цього позитивно, але це не моя історія.
- Чим замаєтесь у житті, окрім музики?
- Якщо чесно, то часу не вистачає ні на що зовсім. У мене нещодавно народився син і весь вільний час я віддаю родині. Мені подобаються мотоцикли. Раніше я займався будівництвом ексклюзивного проекту. Я побудував мотоцикл, потім продав. Коли малий трохи підросте і не потребуватиме так багато уваги, планую знову зайнятися побудовою особистого кастом-проекту мотоцикла. Але це все лірика. Бо дві головні речі, які є в моєму житті, - це музика і родина. І мені цього достатньо.
- В Луцьку ви вперше? Що думаєте про наше місто?
- Були декілька разів і нам тут дуже подобається. Я завжди кажу, що найкраще те місто, в якому ти перебуваєш зараз. Але Луцьк – крутий, приємний. Їхали сюди з Червонограда, звернули увагу на гарні дороги, які ведуть на Волинь.
Текст: Ірина КОСТЮК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
