«Любий, вставай, почалася війна». Ці слова дружини 24 лютого 2022 року стали початком нового життя для Андрія. Не гаючи часу, він зібрався і вирушив до військкомату. Так почався його шлях у війську.
Сьогодні він – «Філософ», бо вміє спокійно аналізувати ситуацію і бачити її глибину. Його головна місія – рятувати життя та підтримувати побратимів у найважчі моменти, пишуть на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.
Повномасштабне вторгнення стало для мене точкою неповернення, після якої вибір був очевидний – захищати свою землю, свою країну, свою сім’ю. Я не міг залишатися осторонь. Пригадую той день дуже чітко. Спершу був шок. Увімкнув новини – вибухи, паніка, невизначеність. Проте дуже швидко прийшло розуміння: часу на роздуми немає, потрібно діяти.
— Чим ви займалися до війни?
«Я працював начальником відділу масового спорту в департаменті культури, молоді та спорту Вараської міської ради. Моє життя було пов’язане з розвитком фізичної культури серед молоді. Це була улюблена справа, я вкладав у неї багато сил і ентузіазму».
— Як склалася ваша військова кар'єра?
«Від самого початку я потрапив до 104-ї бригади. Призначений старшим бойовим медиком. Це величезна відповідальність – не просто рятувати життя, а й навчати побратимів основ тактичної медицини, правильно надавати допомогу в критичних умовах. Крім цього, займаюся організацією евакуації поранених, контролем медичного забезпечення підрозділу. В умовах війни це не просто робота – це місія».
— Коли ви отримали позивний «Філософ»?
Коли я долучився до територіальної оборони, довелося вибрати новий позивний, який не мав би прив’язки до мого цивільного минулого. Хлопці сказали: «Ти завжди розмірковуєш, аналізуєш, бачиш ситуацію глибше, ніж просто події навколо – ти справжній Філософ». Так і закріпилося.
— Що для вас найважче у цій війні?
«Втрати. Ми втрачаємо побратимів, людей, з якими ділили хліб, окопи, мрії. Ми втрачаємо час із сім’ями, з дітьми, які ростуть без нас. Коли я пішов на війну, моїй молодшій доньці було лише пів року. Зараз їй уже три з половиною. Я не бачив, як вона робить свої перші кроки, як вимовляє перші слова. Старшій доньці – дев’ять. Вона розуміє, де її батько, пишається мною, але кожного разу, коли ми говоримо, її перше питання: «Тату, коли ти приїдеш додому?».
— Чи є у вас якісь поради для молодих військовослужбовців?
Готуйтесь. Вчіться тактичної медицини, знайомтеся зі зброєю, тренуйтеся. Коли людина приходить у військо повністю «нульовою», перші бої можуть стати для неї останніми. Підготовка – це не просто додаткові знання, це шанс вижити, шанс повернутися додому.
— Як ви оцінюєте ці три роки війни?
Ми виконуємо свою роботу. І робимо її добре. Завдяки нашим зусиллям люди в тилу можуть жити відносно спокійно. Вони можуть працювати, займатися буденними справами, ростити дітей, навіть не замислюючись, якою ціною це дається. Іноді виникає питання: «Чи ми не перестаралися?». Але це питання без відповіді. Бо ми тут, щоб захистити свою країну. Ми це робимо, і робимо до кінця.
— Які у вас плани на після війни?
Найперше – додому. До дружини, до дітей. Просто обійняти їх, надолужити час, який я втратив. По-друге – повернутися до своєї професії. Я хочу жити, як нормальна людина: працювати, виховувати дітей, насолоджуватися простими речами. Жити у вільній і мирній Україні.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
