Імовірно, наше суспільство чекає безперервний казармовий режим, – офіцер 1-го ОШБ «Да Вінчі»

Імовірно, наше суспільство чекає безперервний казармовий режим, – офіцер 1-го ОШБ «Да Вінчі»

1-й окремий штурмовий батальйон ім. Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі" (67 ОМБр) продовжує бути "пожежною командою", яка знищує ворога на найгарячіших ділянках фронту. На його рахунку сотні успішних воєнних операцій. Його бійці брали участь в найгарячіших битвах за Донбас та Слобожанщину. Зараз перебувають на Південному напрямку.

Про легендарного командира "Да Вінчі", а також про те, скільки буде тривати війна і чому українці не повинні вічно розраховувати на західну зброю, розповів в інтерв’ю УНІАН Дмитро "Філософ" Савченко офіцер 1-го ОШБ "Да Вінчі".

"Філософе", багато українців дізнались про "Да Вінчі" лише тоді, коли Дмитро отримав нагороду Герой України. Ви знайомі багато років, то запитаю: що зробило цього командира легендою?

Головною пружиною його подвигів була просто демонічна впертість і готовність воювати до звільнення останнього метру української землі. Подвиг "Да Вінчі" не складається лише з великої кількості героїчних дій, це не про те, як він себе проявив у тому чи іншому бою. Його подвиг - у здатності поставити крапку на своєму цивільному житті.

Дмитро Коцюбайло десять років присвятив війні. Це не можна порівняти з героєм, який, наприклад, влучно кинув гранату та змінив хід бою. Нехай хоч один хлопець, який став героєм через такий одномоментний акт, спробує десять років жити на війні безперервно… Дуже важко прийняти таке вольове рішення і не зрадити через якісь фактори протяжності війни в просторі та часі. Вона ж може тривати без кінця. Хто готовий воювати безперервно, а не чекати демобілізації, чи ще чогось?

Яким він був командиром?

Він ставив цінність життя особового складу вище власного. Завжди виходив останнім з критичних ситуацій. Завжди намагався зробити все можливе, аби убезпечити підрозділ від зайвих ризиків, хоча б мінімізувати їх. Мінімізувати ціною збільшення власного ризику.

Він дуже болісно переживав втрати своїх бійців. І, зрозуміло, що це неможливо не брати близько до серця, але у нього були, без перебільшення, патологічні хвилювання щодо цього. Йому простіше було себе зайвий раз наразити на ризик.

Альтруїзм і жертовність – його базові характеристики як командира. І у нього було досить рельєфне й виразне інтуїтивне відчуття війни. Він війну передчував, розумів, мав з нею містичний зв'язок. Його інтуїція часто рятувала життя не лише йому, а тим хлопцям, які були поряд з ним.

"Да Вінчі" гостро відчував, що потрібно своєчасно піти з локації, щоб не сталося лихо. Я сам неодноразово був з ним в таких ситуаціях. Бачив наслідки обстрілу противника по місцю, звідки ми працювали. Ми відходили буквально за 30 секунд до тих обстрілів. Ці секунди давали можливість зберегти життя. І це траплялося неодноразово.

Він міг війну передбачити на кілька кроків. Більше скажу: свою загибель він також передчував. Мій досвід спостереження за цим легендарним командиром не залишає жодного сумніву в цьому.

Можете більш детально розказати про це? Що саме ви спостерігали?

Я ж з цією людиною досить тривалий час знаходився носом до носа, як то кажуть. На побутовому рівні розумів, як і коли у "Да Вінчі" змінюється настрій. Було зрозуміло, коли у нього азартний настрій, адреналінові сплески, сплески ейфорії. І були дні, коли він перебував у стані загадкової для нас самозаглибленості.

Я цю загадкову самозаглибленість бачив в його очах за день, за декілька днів до загибелі. У нього навіть трошки голос змінився. Таке враження, що він відчував, що станеться якась критична ситуація. Мені важко це вербалізувати, це стосується дуже сокровенних моментів. Але я це бачив на власні очі та відчував, що він нібито має якусь інтуїцію щодо якогось поворотного етапу життя.

Я знаю, що у вашому підрозділі з’явилась відзнака "Бронзовий та Срібний "Хрест Да Вінчі"". Хто її може отримати? Чому вона з’явилась?

Срібний "Хрест Да Вінчі" – бойова відзнака, це для людей зброї. Бронзовий – відзнака для волонтерів, активних членів мілітаризованого українського суспільства, тих, хто живе ідеалами перемоги та щоденно працює на те, щоб вона матеріалізувалася. Але, як в першому, так і в другому випадку, цей хрест є потужним маркером, який підкреслює те, що відзначена особа є представником фракції "Яструбів війни".

У нас держава не змогла забезпечити мілітаризацію суспільства, тому ми вирішили цей процес пришвидшити, використовуючи ось такі ініціативи.

Ви кажете про мілітаризацію, але більшість українців наче продовжує очікувати, що війна закінчиться якщо не через 2-3 тижні, то у поточному році. Який ваш прогноз на другу половинну 2024-го? Якою буде війна?

Війна – це процес, який постійно перебуває у мутаціях, це як живий організм. Війна не може бути однотипною, вона не ходить по колу... Війна буде тривати постійно.

Я прибічник тієї теорії, що війна для нас має стати частиною нашої екзистенції. Імовірно, що наше суспільство чекає безперервний казармовий режим: на кшталт того, який панує в державі Ізраїль. І як вони, так само й Україна буде весь час перебувати в стані війни та бойової готовності.

Ми не шукали собі такого вибору і це не є нашим добровільним рішенням. Історичні обставини складаються так, що наша країна  завжди була територією війни, на превеликий жаль. У нас немає таких красивих затишних міст з "пряничними будиночками", як у Швейцарії. Тут не Флоренція, де ми можемо зайти в житловий будинок, який за останні 700 років ніяк не змінився…

Тут завжди відбувалися війни. Назвіть мені хоча б один замок польських магнатів на Лівобережжі, який вцілів? Таких майже немає. Були поляки, їх витіснили козаки. Гетьманщина теж зазнала руйнації… Тут завжди горіли міста.

І все ж таки, як довго буде тривати війна?

Допоки Росія не зазнає розпаду. Але, ми не повинні забувати, що Росія – одна з найбільших держав світу. Її розпад не відбудеться впродовж кількох наступних тижнів, чи кількох наступних місяців, чи років. В наших інтересах вже зараз прийняти думку про те, що війна є перманентною, що наша перспектива стати "Яструбами війни" є неухильною та невідворотною.

Ми можемо довго тікати від реальності, марити якимись ілюзіями про те, що війна може закінчитися у 2025-му році. Але я не вірю в закінчення війни, я вірю тільки в "антракти".

Але такий антракт – також невіддільна частина загальної драматургії війни. У цей час ніхто не розслабляється, не відпочиває в шезлонзі, а відбувається перезарядження зброї та підготовка до наступної фази війни.

Але ж ви бачите всі ці новини про ухилянтів, про неготовність суспільства воювати та жити війною. Що ви про це думаєте?

Україна проходить через просіювання. Ті, хто не готові воювати, або не готові прийняти факт війни назавжди, змушені будуть рано чи пізно покинути терени нашої країни. Україна залишиться  державою, в якій будуть жити люди зброї. Залишаться тільки ті, хто буде готовий стріляти, відстоювати свою правду за допомогою сили. На жаль, у нас іншого варіанту нема.

Вибачте, не впевнений, що політики покинуть Україну через те, що не готові воювати…

Якщо електорат буде покидати терени України, то, відповідно, влада і представники політичних еліт постануть перед вибором: або стати частиною військового середовища, або… вони просто тут не приживуться.

Суспільство поділиться на два ментальних психотипи. Це "Страуси" і "Яструби" війни. І між ними буде грандіозний конфлікт, який може обернутися навіть в’ялим громадянським протистоянням.

Наша влада припустилася чималої кількості помилок. Вона однозначно посіяла велику світоглядну та емоційну прірву між людьми війни та людьми цивільного життя… Влада подарувала ілюзію безпеки та безтурботного життя, помістила цивільних в бульбашку, відірвану від реальності. Цих людей позбавили відчуття екзистенційної загрози. І тепер влада хоче за два тижні переконати їх в тому, що все ж таки всі мають йти воювати? Що треба залізти в траншею, а там хтось залишиться без руки або без ноги, хтось загине, хтось зможе вижити…

Велика помилка влади полягає в тому, що вона не керувала процесом мілітаризації суспільства. Наше суспільство живе "на чілі". Приїжджаєш в Київ, люди катаються на кабріолетах, відвідують закриті вечірки, їздять за кордон. Я не бачу цих людей на комбінатах з виробництва снарядів чи ракет, які працюють безперервно, чотири зміни на добу. А нам потрібні робітники, які в п'ять змін будуть працювати на підземних заводах. 

Але якщо зброю дає Захід, можливо, й не потрібно відбудовувати оборонний комплекс? Міняти, умовно кажучи, меню ресторанів на інструкцію до станків?

Ми завжди сподіваємося на "шару". Іммануїл Кант у своїй "Критиці чистого розуму" виводить дві базові категорії: поняття простору і часу. Якби Кант був українцем, він би вивів три категорії: простір, час, "шара".

Українці історично живуть з цим поняттям і зараз плекають ілюзію, що "шара" знову з'явиться. Влада думає, що ЗСУ будуть воювати західною зброєю, що вона весь час буде "на шару" потрапляти нам в руки. Ми самі думаємо, що "шара" впаде нам "з неба". Але цього разу так не буде. Захід, рано чи пізно, перекриє вентиль в плані постачання озброєння. 

Влад Абрамов


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Загинув 2 роки тому, але досі не похований: історія оборонця «Азовсталі» з Волині Віталія Шевчука
Наступна новина Рідні полонених та зниклих безвісти отримуватимуть сповіщення від Координаційного штабу в Дії
Останні новини
Схожі новини

Публікації відсутні