Війна безжально забирає найкращих, залишаючи по собі сльози, біль і незгасимий смуток. Один із таких героїв – Василь Михайлович Хільчук, мешканець Камінь-Каширщини, який добровольцем став на захист Батьківщини.
Спогади про захисника оупублікувала газета «Полісся».
Воїн народився 14 жовтня, у день, коли згадують про нескорених вояків УПА — виборювачів української незалежности, які свого часу навчили нас не боятися навіть тоді, коли увесь світ залишив Україну. Він, як і воїни-націоналісти, розумів, що Перемога над ворогом залежить від кожного з нас без винятку, тому свідомо зробив свій вибір — добровольцем став на стежку визволення батьківщини від загарбників у лавах 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
Мовчазний і врівноважений, нетерплячий до недоліків у роботі, із загостреним почуттям справедливості Василь Хільчук доєднався до когорти патріотів нашої держави спочатку у навчальному центрі на Львівщині.
У цивільному житті він професійно займався виготовленням кованих виробів, тож свій багаторічний досвід виконання найскладніших замовлень переніс до війська. Майстер молота й кувадла максимально якісно виконував роботу, в якій добре розумівся: зварював техніку, підрихтовував машини, що вийшли з ладу, виготовляв буржуйки, ящики для снарядів тощо. Втім на початку вересня підрозділ земляка передислокували на схід. Там бійці проводили ряд складних операцій із зачистки захоплених росіянами територій. Тут ворог міг причаїтися будь-де, а також нерідко поставав ризик втрапити на заміноваі ділянки.\
«Проте він ніколи не скиглив, не скаржився. Єдине, коли потрапив на Донеччину, сказав, що там справжнє пекло і всюди на тебе чатує небезпека. Можливо недолюбив, не здійснив усіх мрій, але й не став осторонь подій, що відбуваються у нашій країні. А за нас, земляків, він віддав найцінніше», — у розпачі від гіркої втрати виголосила сестра Алла.
Сорокатрирічний Василь Хільчук наполегливо хотів перемогти і свої хвороби, спровоковані нелегкими умовами війни, вони одна за одною вперто нагадували про себе. Перебуваючи у холодних бліндажах, боєць занедужав на запалення легень, а згодом його почало непокоїти серце. На додачу до численних хвороб, через фізичні навантаження, солдат стикнувся з проблемою варикозу вен. 12 січня він перебував в обласній лікарні міста Харкова. Тут Василя готували до операції на нозі. Та, йдучи на планову процедуру, серце захисника раптово занемогло і зупинилося.
17 січня громада прощалася із земляком. Перед труною камінь-каширця несли коровай, адже боєць так і не встиг створити свою сім’ю. Тепер воїн навічно з Небесною вартою. Він залишив після себе добрі справи та славу бійця, про якого пам’ятатимуть і висловлюватимуть вдячність за Україну.
Леся МІНІБАЄВА.
Фото авторки.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
