Протитанкіст із позивним Малий, що служить у роті вогневої підтримки бригади «Рубіж», розповів історію про окупанта, який сам здався в полон на позиціях ЗСУ.
Про це йдеться на фейсбук-сторінці Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Сам Малий зараз працює з ПТРК «Стугна». Чоловік свідомо перевівся сюди зі своїм бажанням:
«Цю посаду мені порекомендував мій друг, детально розповів про всі нюанси роботи, і мені сподобалося — кому ж не хочеться нищити ворожу техніку?! Хоча навчання було не з легких, щоб розібратися, мені знадобилося приблизно два місяці. Вже потім, коли я приїхав у зону бойових дій, усе стало набагато зрозумілішим».
Протитанкісти мають бути не тільки обізнаними, а й витривалими фізично — адже одна ракета до ПТРК важить 30 кг, а весь комплекс — понад сотню.
«Я працюю з ПТРК "Стугна". Одна ракета до нього важить 30 кілограмів. Зрозуміло, що на позиції ми вирушаємо не з однією ракетою. Сама установка збірна, разом з усіма компонентами важить понад сто кілограмів. І все це "добро" доводиться нести на собі 3–4 кілометри. Тому моя порада всім майбутнім протитанкістам – тренуйтеся, хлопці», — ділиться досвідом воїн.
Оператори мають швидко збирати установку та визначати, який саме боєприпас застосувати:
«Коли нам передають по радіостанції команду: "До бою!", ми одразу дізнаємося, якою буде ціль. Легка техніка або піхота – осколково-фугасний снаряд, якщо важка техніка – кумулятивний боєприпас. Далі відбувається процес заряджання, а потім найцікавіше – підібрати влучний момент, щоб ніщо не завадило оператору знищити ціль. Нам вдається підготувати установку до бою за дві хвилини. Непогано, але ми можемо краще!» – запевняє Малий.
Та із розвитком дронової розвідки життя протитанкістів суттєво ускладнилось:
«Раніше можна було просто заховати готову до бою установку, а потім одразу стріляти з неї. Зараз усе змінилося – багато розвідувальних дронів постійно в небі, особливо якщо з певного квадрата велася стрільба з протитанкових установок. Тому доводиться ховати "Стугну" в бліндаж, а потім виносити за потреби. Кажу ж, тренуйтеся, хлопці», – радить він.
Попри завдання прикривати піхоту з тилу, протитанкісти нерідко опиняються у безпосередньому зіткненні з ворогом.
«Якось до нас дроном привели росіянина прямо на позиції. Він був перший день на "нулі", ну і йому одразу якось не сподобалося. Він йшов до нас без зброї та броні – лише у футболці, штанях, з жетоном та карткою.
Ми спілкувалися з ним п'ять годин, і він казав, що ні в кого не стріляв, а прийшов просто заробити грошей. Ми напоїли його чаєм, бо він був у футболці, а на вулиці було холодно», – згадує Малий.
Професія протитанкіста вимагає універсальності — залежно від ситуації, доводиться працювати з різними комплексами на різних відстанях:
«Зі "Стугни" ми працюємо на відстані 3–4 кілометри, а коли на позиціях з "Раптором", то на відстані 2,5 кілометра, вночі – менше ніж два кілометри. Тому ми можемо перебувати прямо на піхотних позиціях».
У фронтових реаліях іноді доводиться і штурмувати приміщення, і вести бій на близькій дистанції:
«Якось ми знаходились у великій будівлі в підвалі, й раптом почули незрозумілий рух на першому поверсі. Хлопці вирішили його зачистити. Там вони знайшли двох росіян. Одного ліквідували, а інший здався в полон. Той розповів, що їм дали вказівку просто прийти сюди й спостерігати за нашими переміщеннями. Тому, навіть якщо ти протитанкіст, не слід нехтувати тренуваннями зі стрілецької зброї», – підсумовує боєць.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
